Земфіру Квач вивели з квартири Джульєтта і Рада
83-річна Земфіра Квач лікується в чернігівській міській лікарні №3, в терапевтичному відділенні. Вона одна з постраждалих від ракетного обстрілу готелю «Профспілковий» в Чернігові. 17 квітня о дев’ятій ранку прилетіло три «Іскандери». Жінка спала вдома, живе в двоповерховому будинку, що поряд з готелем, разом зі своїми псами Джульєттою та Радою.
— Голосніше говоріть, бо мене ж оглушило, погано чую, — поправляє постіль на лікарняному ліжку Земфіра Степанівна. — Це вже лікарі трохи відкапали.
В середу, о п’ятій ранку прокинулася, виглянула у вікно, в цей час ліхтарі вимикали. Коли прилетіло, спала разом зі своїми песиками на дивані. Джульєтті 10 років, Раді — 4. Завжди зі мною. І тут страшний вибух. В кімнаті все засвітилося. Я вискочила на кухню, вимкнула газовий котел. Як бахнуло вдруге — засвітилося в іншій кімнаті. Коли вибухнуло втретє — вікна повилітали, як поліна, з рамами. Зносили все на своєму шляху: сервант, стіл. На підлозі скло, як килим. Собаки мої злякалися, вискочили з кімнати. А я за ними. Все в пилюці, в диму, нічого не видно. Вхідні двері висіли на волосинці. Ними і вдарило мене по голові.
Коли виходила, бачила, що із сусіднього будинку дим валив. А з даху падало залізяччя. Собаки втекли. Медики підбігли, взяли мене на руки і далі вже нічого не розуміла. Занесли в «швидку», щось вкололи, нагодували таблетками, привезли сюди. П’ять днів у лікарні. Догляд за мною хороший. Я ж в чому спала, в тому і вийшла, в шкарпетках. Волонтери зібрали, принесли одяг: футболку, кофту, взуття.
Коли цей армагеддон закінчився, Джульєтта і Рада повернулися додому. Рада — верховна головнокомандуюча в нашій родині. Підкинули мені. Друга — Джульєтта. Це культурно. Звала її Жулька-каструлька. Розрослась до 30 кілограмів, як телятко. На Різдво студенти технологічного знайшли цуценя. А тут я з церкви йду. Не знали ж, що я Земфіра Степанівна, кажуть: «Жіночко, заберіть». Я то заберу, а як Рада моя її прийме? Помолилась, загорнула псинку в свій полушубок. Рада прийняла. Джульєтта активна, з усіма собачниками з нового будинку гралася. Побігає на вулиці, а калюжу могла зробити вдома. Рада йде на кухню, там тряпки. Несе в зубах до калюжі, показує мені, що треба прибирати.
Дім на два під’їзди, вісім квартир. Моя квартира на першому поверсі. І що робити далі? Чи буде ЖЕК відновлювати наш будинок? Одне вікно обійдеться в мою пенсію.
Мені допомагають волонтери. Розказали: «Земфіра Степанівна, у вас в квартирі все ок. Вікна забиті. Собаки на місці. Показали фото: Жуля під сервантом, Рада поряд. Їх забрали, під наглядом волонтерів. А я вночі на ними плачу. Тиск піднімається. Вони ж найголовніші і найрідніші зараз в моєму житті. Двоє синів в землі. Є онука Оля з правнучкою Ніколь. Живуть в Америці.
— Більше родичів немає?
—Чоловік, як і сини, на «Яцево». Всім пам’ятники поставила однакові. І собі замовила. По сім тисяч гривень заплатила. Бо хто ж мені встановить?
Дім цей побудований в 1953 році. Живу в ньому 43 роки. Приїхали з Прилук. Працювала і в комсомолі, і в партії, і на м’ятному заводі. Чоловік, Віталій Антонович, на п’ять років старший, робив в колхозі в Терехівці. Сім років, як поховала. Син, Ігор, поступив в чернігівське музичне училище. Переїхали і ми з чоловіком, знімали житло. Дім від інституту мікробіологіїї. В ньому жили працівники, начальство. Працювала на «Хімволокні». Організовувала екскурсії.
Ігор поїхав у Київ. Працював в оперному театрі. А потім їздив країнами, залишився в Каїрі. Гроші хороші платили.
Додому сина привезли в труні. За що вбили, і зараз не знаю. Була сильно розбита, труну не відкривали. 24 роки, як на тому світі. Зараз би був 61 рік. Олег вчився в Полтаві, в будівельному. Отримав квартиру в Славутичі, працював керівником водоканалу. Помер 10 років тому. Було б йому 63 роки.
— Хто назвав вас Земфірою?
— Дядько, Матвій Олексійович. Батько був на фронті. А дядько прийшов з війни з контузією. Мені було 9 місяців. Мама попросила зареєструвати мене. Пішов Матвій зі своїм другом. Мадам-реєстраторша дала іменник, аби подивилися, вибрали. Коли сказав мамі, що я Земфіра — та перехрестилась. Батюшка похрестив як Зінаїда. А звали мене всі Зімою.
Провідати Земфіру Степанівну після шостої вечора 23 квітня прийшли Марина та Михайло Шеленко. Вони куми американської онучки.
— Собачок відвезли в ветеринарно-стерилізаційний центр, — каже Марина про долю песиків. — Оглянуть, підлікують. В теплі, в добрі, не голодні. Поки бабуся буде в лікарні, до 26 квітня будуть капати. Випишуть 29-го, в понеділок.
— Бабуся, ми ж поки що додому не поїдемо, — пояснює ситуацію Марина. — Двоповерхівка зачинена, забита, загороджена. Запропонували кімнату в модульному містечку на лижній базі. По телефону спілкувалася з Володимиром Володимировичем (Грабиною, старостою Вознесенського, в їхньому підпорядкуванні модульні містечка, – авт.). Домовилися подивитися умови. Собак, поки тепло, можна лишати на вулиці. Ну, не викидати ж їх? Не думаю, що всі жителі модульних містечок повикидали тварин. Казали, що постраждалих хочуть заселити на Дрозда. Недалеко від ветеринарно-стерилізаційного центру, де зараз Джульєтта і Рада.
Допомогу, кажуть, будуть надавати після повного обстеження будинку. Чи можна його відновлювати, чи є сенс, чи він в аварійному стані і треба зносити? Бачила мешканців, всі роз’їхались по родичах.
Юлія СЕМЕНЕЦЬ
Фото авторки
Пошук по сайту
Категорії
- Місто (725)
- Війна (252)
- Перехрестя (178)
- Політика (91)
- Кримінал (86)
- Здоров'я (74)
- Заєдісь! (58)
- Довоєнне (45)
- Весілля (29)
- Проєкт «Допоможи випускнику потрапити на шкільний бал» (29)
- Будмайданчик (26)
- Земля (21)
- Про простих (16)
- Промка (15)
- Чорна скринька (13)
- Життя (10)
- Жіноча рада (9)
- Акція (8)
- Про складних (8)
- Кіно (8)
- Ковід (8)
- Розгрузись (7)
- Новини (2)
- Точка зору (1)