Андрій «2.0» подав анкету в штурмову бригаду в день 18-річчя. Був «Марксменом»

19-річний Андрій Сергієнко з позивним «2.0», стрілець-снайпер Третьої окремої штурмової бригади (3 ОШБр), взводу «Десептикони». За добу зміг «вкласти в чорні пакети» 24 ворога, за що отримав відзнаку «Золотий хрест» від Валерія Залужного.

Андрій Сергієнко і Яніна Соколова у госпіталі

Нещодавно фото Андрія Сергієнка з Яніною Соколовою, відомою журналісткою, телеведучою, облетіло соцмережі, столичні і місцеві ЗМІ. Яніна закликала допомогти Андрію:

«Це Андрій. Позивний 2.0.

Йому 19. Чернігів.

До війни клав плитку.

Почалася повномасштабна.

Хотів піти захищати країну у 17. Не взяли. За рік знову прийшов. Взяли. 3 Ошбр.

…

Про подвиги Два Нуль мені розповів його командир Сліп. Ми робили інтервʼю з воїном 5 місяців тому. А позавчора…

Коротше позавчора мінометний обстріл під Авдіївкою. Потім лікарня. Потім смс.

Андрій спитав, як я. Кажу: «Та нормально». Він каже: «А я щось не дуже, здається». І надіслав фото БЕЗ НІГ. ОБОХ.

19 років.

Я прошу вас допомогти з реабілітацією. Патронажка організує. Потрібні гроші.

Цей пацан вартує того, аби ви відмовилися від кави завтра зранку в кафе, а попили її вдома».

Андрію оголосили збір коштів. За тиждень збір припинили.

Після зустрічі з Яніною Соколовою Андрій Сергієнко став відомим

— Учився в чернігівському професійному ліцеї залізничного транспорту. По професії маляр-плиточник-штукатур. Працював за професією, але не довго, — згадує мирне життя. — Підписав контракт на початку квітня 2023 року. Третя ОШБр для мене була досить цікавою ще з часу боїв під Києвом. Подав анкету в 18 років, у свій день народження. Був на посаді другого номера гранатометника. Через два місяці, як потрапив в підрозділ «Десептикони», став на посаду «Марксмена». Так за кордоном називають наших стрільців-снайперів.

— Де проходив навчання?  

— На заході України. Потім уже від бригади були курси «Марксмена». Там же. Через декілька місяців знов були курси, вже в Латвії. Всього навчався близько двох місяців.

— Тобі 19 років.

—Більшість у нашій бригаді молоді штурмовики.

Шкодую лише про одне. Там, у посадці, під час поранення, втратив усе своє спорядження. Його потім забрали побратими.

— Сам купував?

— Ні. Усім повністю мене забезпечила бригада.

— Що значить твій позивний «2.0»?

— Нова версія мене. Це як андроїд 2.0.

За даними спостереження розвідки бригади, у вересні 2023 року під час повернення контролю над селом Андріївка Донецької області, у ході штурмових дій протягом доби Андрій Сергієнко особисто знищив 24 російських окупанта, серед них двох кулеметників,  снайпера і гранатометника.

— Спочатку не рахував, а на одному з виходів якраз в Андріївці, зафіксував, і поетапно все згадував. На війні сильно не до рахунків, відволікає. Вперше з росіянами зустрівся вдома, коли моє село Петрушин було під окупацією. Побачив, що вони роблять з цивільними.

Чи було страшно вбивати? Ні. Відчуваю тільки запах пороху і віддачу зброї. Вони прийшли на нашу землю вбивати. Не вб’єш, будеш вбитим.

— Чи брав у полон?

— Так, разом з побратимами в Андріївці взяли Шайтана, командира добровольчого батальйону «Алга» 72-ї окремої мотострілецької бригади росії.

У бригаді згадують, у березні 2024 року «2.0» входив у бої як командир штурмової групи, працював на авдіївському напрямку в Донецькій області. Окрім виконання бойових завдань, за особистою ініціативою евакуйовував поранених та загиблих попри надзвичайно серйозний тиск ворожих сил, адже на цьому напрямку ворог масовано застосовує усі наявні засоби озброєння — від безпілотників до авіабомб.

У квітні 2024 року Андрій виконував бойові завдання у Тернах Донецької області. Під його командуванням група успішно утримувала зайняті позиції, відбивала щодоби по кілька накатів росіян.

Ноги Андрія

16 квітня «2.0» втратив на сході обидві ноги. Зараз у київській лікарні.  Згадує той страшний день:

— Висадилися неподалік позицій ворога. Встиг трьох зробити «добрими руськими». Після 22.00 почався сильний обстріл наших позицій: «Гради», 82-ті міномети. Десь поряд стріляв ще й танк. Снаряди пролітали так близько, ніби в нас напряму цілили. Літали дрони.

Шестеро побратимів встигли заховатися в окопах,  я з кулеметником стрибнув в яму. Декілька хвилин, і прилітає до нас. Мені прямо в ноги. Дивлюсь, розкрило їх «як розочку», дивляться в різні боки. Відчув, що сильно пече. Наклав турнікет на ліву ногу. По рації повідомив, що я і побратим трьохсоті (поранені). Йому 18 років, прилетіло у руку, спину та сідниці. Інші хлопці, на щастя, вціліли.

Я наклав турнікет на другу ногу і розумію, що вже втрачаю свідомість через значну втрату крові. З усіх сил затиснув турнікет вище коліна, зупинив кровотечу, — тяжко видихає хлопець, згадуючи той жах. — Щоб було легше, самостійно почав зрізати та знімати з себе амуніцію. Відчуваю, щось тече по спині. Витираю – а то моя кров. Вже потім дізнався, в нирку потрапили уламки. Оклюзійною наліпкою (пов’язка з клейкою основою, що використовують при пораненнях) побратими заклеїли мені дірки в спині. Поки чекали евакуаційну машину обстріли не припинялися.

Вивозили мене на «М113» (американський гусеничний бронетранспортер). Спочатку хлопці поклали мене, потім закинули мої ноги. Ліг під сідушкою і радію, що вчасно змогли мене забрати. Перед очима моменти, як годину лежав у посадці і думав: «Чи чекати знову прильоту? Чи виживемо ми?» Дуже сушило, а води ніде немає. Бачу пусту банку з під кави. Прошу дати її мені. Три краплі з неї намагаюся видавити в рот. Щось капнуло. Наче трохи попустило. Проходить ще хвилин десять. Роздивляюся навкруги, а поряд лежить пляшка з водою. Напився. Дорога здавалася безкінечною, постійно перепитував, чи довго ще їхати.

— Що тоді прилетіло по вас?

— Міна від 120-мм міномету.

У лікарні 15 хвилин мене стабілізували. Багато втратив крові, тож заливали чужу. Врятувати ноги не змогли. Одну відрізали нижче коліна, наступного дня другу. Прихожу до тями, так добре, мене обкололи знеболювальним. І розумію, ось нарешті я в безпеці.

У лікарні Андрія час від часу навідують побратими, палата обвішана дитячими малюнками. Хлопець вже встає сам, їздить на візочку.

—  Яка зараз потрібна допомога? Де плануєш проходити протезування?

— В мене все добре. Зараз жодної допомоги не потребую. З документами і лікуванням в усьому допомагає патронатна служба «Азову».

Якщо дозволять, то після реабілітації з радістю продовжу службу. Звісно, вже воювати не вийде, але хотілося б бути інструктором.

— Про що мріє «2.0»?

— Бути популярним геймером і професіонально грати в комп’ютерні ігри. Перший крок вже зробив. Восени минулого року купив собі ноутбук. Граю перед і після бойових виходів, щоб відволіктися.

Андрій – сирота. Спочатку не стало батька, за декілька років і матері. Опікуном хлопця був 40-річний Валерій Сергієнко, дядько та рідний брат його матері.

— Своїх дітей у мене немає, тож Андрій мені як синулька. Виховував його з трьох років. Разом волонтерили з 2014 року. Плели сітки, «варили» станини для кулеметів тощо, — каже чоловік. — А як росіяни вийшли з області, Андрій побіг у військкомат. Не взяли, бо було 17 років. Я й сам поривався служити, але не беруть. Після ДТП отримав інвалідність, рука не працює зовсім.

— Дякуємо усім небайдужим. На монобанку зібрали три мільйони 277 тисяч 763 гривні. Ще 150 тисяч гривень люди скинули на мою особисту картку, перевів усі сину, — додає Валерій.

* * *

26 квітня Анастасія Шендибило на сайті президента України створила петицію під №225182 «Про присвоєння звання Герой України бійцю військової частини А4638 Сергієнку Андрію Сергійовичу 2004 р.н.». Станом на ранок 1 травня петиція зібрала 8123 голосів із 25000 необхідних. До закінчення голосування залишалося 86 днів. Тож хто хоче підтримати нашого Героя, можете в пошуку Гугл ввести «петиція №225182». Перше посилання зверху і буде те, де голосувати. Уважно слідкуйте за підказками.

Ольга САМСОНЕНКО, фото надане Андрієм Сергієнком