П’ять «Гераней-2» за годину пролетіло над Черніговом

14 липня ввечері в Чернігові було гучно. Один за одним пролунало п’ять вибухів. Над містом летіли російські дрони «Герань-2». Залітали з боку Лісковиці, проносились над центром, над Стрижнем. З кожного куточка міста було чути неприємний гул. Шахеди набирали швидкість, пролітали над Олександрівкою. Падали на околиці, за мікрорайоном  Півці.

Герань-2. Схема

У «бункер-штабі» сиділи всю ніч

— Саме корів доїла, — згадує вечір 14 липня 74-річна Лілія ЯЦЕНКО, живе в Півцях. — Десь 19.30 була. Як гупнуло, аж сарай затрясся. Вийшли на вулицю, стоїмо з онуками. Чуємо, наближається. Розуміємо, що в наш «бункер-штаб» не встигнемо, — ще восени родина викопала собі землянку в рівчаку. Там пересиджують обстріли. Землянка їх врятувала, коли в Півцях упали дві ракети. У своєму дворі від уламків загинув 72-річний Олексій Гальонка, освітянин, філолог. — Вибухнуло. Розуміємо, є трохи часу, щоб добігти до свого укриття. Сиділи всю ніч. На вулицю вийшли о п’ятій ранку. Вуха ще були закладені. Голова чугунна, дзвін стояв. Валер’яну болгарську їмо пачками.

Така сама була історія на вихідних. Уламки летіли на дах. Уже і ремонт робити не хочемо. Навіть піну з укосів після того, як утретє поміняли вікна, не зрізаємо. У веранді дірки хлопці позабивали, чим могли. Так і стоїть. Кожного вечора молитви читаємо.

Якби ж донька Тоня була поряд. Після зимового ракетного обстрілу виїхала на Волинь. На лікування. Через нерви піднявся цукор, ледь відкачали.

«У війну не так боялися обстрілів, як зараз шахедів»

Ірина СИТЕНОК живе в мікрорайоні Олександрівка. Її будинок постраждав третього січня. Під час ракетного обстрілу. У двір родини Власиків упав «Іскандер». Діаметр вирви був майже 11 метрів. Вибуховою хвилею зруйнувало будинок сусідів, родини Бондаренків.

— Летіло над містом, а на околиці, на крайній вулиці почало набирати швидкість, — згадує Ірина вечір обстрілу шахедами. Вибухи були глухими. Подзвонила зна­йомим, що живуть на дачі. У них усе тихо. Кажуть, десь у полі впав.

Не так боялися, коли почалося повномасштабне вторгнення і бойові дії в Чернігові, як зараз… Тоді були якісь безстрашні. А це… — не знаходить слів для емоцій. — Як летіло, упала на підлогу. Тряслася і молилася. Не так за себе боялася, як за онуку — була в нас.

Коли летить, кажеш: «Господи, пронеси». А тоді думаєш: «Тебе пронесе, а до когось же прилетить».

Під будинком у нас є підвал, — пояснює, де ховаються, коли летять шахеди над Черніговом. — Чоловік обладнав. Зробив лежак. Можна посидіти, поспати.

— Підвал глибокий?

— Таких ні в кого нема. Грунтові води не дозволяють вирити глибокі.

Зараз у нас маленька внучка живе. Коли летить, забігаємо у ванну. Вона в середині будинку, усюди є дві стіни.

— Кажуть, у ванній не можна ховатися. Кахлі, скло можуть поранити.

— Усе, що може розбитися, закриваємо, обкладаємося подушками. Це страшне… У такому місці живемо…

— Раніше район Олександрівки вважали елітним…

— Не питайте. Пів життя сюди втулили. Будували, думали, на пенсії відпочинемо. Коли почалося повномасштабне вторгнення, тут летіло всюди, — згадує 2022 рік. — Тоді ще не знали, чого боятися. Сиділи в нашому підвалі. До нас прийшли сусіди, які на четвертий день вторгнення згоріли. Вірніше, їхній будинок. Пам’ятаю, дім горить, а ми під обстрілами намагаємось виносити речі. Самі водою поливали, бо пожежники не могли доїхати.

Після прильоту ракети більш-менш відновилися. Частково допомогли благодійники з «Добробату». Частково — за власні кошти. На ремонт пішло десь 80 тисяч гривень.

Найбільш постраждалі власники, — каже про родини Бондаренків і Власиків, — час від часу приходять, прибирають на подвір’ї. Їхні будинки не підлягають відновленню. Світлана з Віктором (Власики) 30 років будувалися. Як дали земельні ділянки. Цеглина по цеглині. Усе самі.

Міськрада виплатила компенсацію 10 тисяч гривень тим, хто частково постраждав, 40 — у кого значні руйнування. У нас повилітали вікна, дах піднявся. Тріщини в будинку пішли.

Юлія СЕМЕНЕЦЬ