Як гахне. Полетіло скло і палаюче каміння у вікна на Старій Подусівці

У ніч з третього на 4 жовтня о 1.37 шахед поцілив в електропідстанцію в Чернігові. Горіло в районі Старої Подусівки. У місцевих, на вулиці Транспортна, повилітали вікна в будинках. Палаюче каміння летіло у двори, в хати. В 58-річного Ігоря СТРІЛЬЦЯ вилетіло дев’ять вікон. Вибухова хвиля пішла на його будинок.

6 жовтня у дворі прив’язані дві молоді кізочки, козлик, ходять кури. Пес Білан тріпає дитячу іграшку. Ще один сидить у будці. Вікна в домі забиті плівкою.

— Побите скло з хати вже винесли, — виходить Наталія РИЛЬСЬКА, цивільна дружина Ігоря. — Це було жахіття, — згадує ніч на 4 жовтня. — Летіло скло з палаючим камінням. Здавалося, що серце стане. А ліків під рукою не було.

Наталія Рильська біля розбитого вікна

Найближче до хвилі вибуху — зала. Аби там спали на дивані, ман…ец нам був би. Ми ночували в спальні. Там велике ліжко. Перший вибух здався не сильним, але прокинулася. Кажу: «Ігорьку, давай кудись вискакувати». Він лежить, каже: «Спи, я нічого не боюсь». А воно як почало вибухати-стріляти. Один вибух… другий. Коли встала, у спину вдарило каменюкою, — показує ліве плече. — Але ні подряпини, ні синця нема. Сусід Володька казав: «Аби палаюче каміння попало, було б тобі».

— Мені ногу поранило, — підкачує праву холошу Ігор, власник будинку. — Це скло летіло.

Стільки того щебеню в хаті і в дворі назбирали, — несе у двох руках.

— І не чули, як дрон гув над хатою?

— На двох увечері випили пляшку горілки, — каже Наталія. — Спали. Я і поліцейським сказала, що від страху ковтали. А вони: «Ну, правильно, горе таке». Вибігли на вулицю. І сусіди вже повибігали. Ігор каже: «Давай сядемо під березою, посидимо». Наче голуб і голубка, — жартує.

Ніколи не курила, а коли вибігла з хати, у сусіда попросила цигарку. Викурила повністю. А потім, коли страх і паніка трохи відійшли, вибачте за сказане, срачка напала. А при собі ні паперу, ні серветок. І в хату зайти не можу, побоююсь.

Зайшли у двір. Хвіртка з городу відкрита. Усе горить. Щебінь летить.

Нікому в руки не дозволяла брати. А сама он беру, — автоматично збирає каміння сірого кольору в дворі. — Це ще ми позгрібали трохи. Пальці порізані склом, — показує руки в дрібних подряпинах.

Зранку поліція приїздила, фіксували пошкодження. Казали, що найбільша вибухова хвиля пішла на нас. У сусідки, Ольги Сердюк, два вікна на другому поверсі вилетіли. У Валентина Семілета теж вікна повилітали.

Сказали, у понеділок чи вівторок прийде комісія, щоб зафіксувати пошкодження. У цій хаті живу 58 років, — розказує Ігор про дім. — Тут колись були бараки від залізниці. Тоді приватний сектор ще тільки починали будувати. На місці Масанів поле гуляло. Поряд з нашим домом стояла будка стрілочника. З іншого боку стрілочниця і жила. Перекривала шлаг­баумом дорогу, коли електрички їздили. Батько мій працював машиністом. У будинку на три входи дали йому тут кімнатку. З роками вже прибудувалися. У другій частині ніхто не живе. Третю частину власник нещодавно продав. Там теж зараз ніхто не живе. Новий хазяїн учора приїжджав, дивився, чи все ціле.

— Під час повномасштабного вторгнення в пустій частині жили тероборонівці, — робить екскурсію двором Наталія. — У дворі дерев’яний гараж, три сараї на кожного власника і підсобні приміщення.

— І ми, як вікна не поставимо, будемо жити в сараї, — жартує Ігор. — Там у мене вулики стоять. Поставимо стіл, покладемо матраци.

По енергетиці і залізниці в Ніжині. По нафтобазі в Прилуках

З 1 по 8 жовтня в Чернігові було щонайменше 10 прильотів шахедів. Більшість по критичній інфраструктурі. Росіяни кошмарять і область. За добу, з 7 по 8 жовтня, пролунало 124 вибухи.

Найбільше дістається Ніжину. У ніч на 8 жовтня в Ніжин прилетіло 12 шахедів. Близько опівдня були повторні прильоти. У Прилуках безпілотники били по нафтобазі.

«Уламок пробив склопакет, ударився об стінку і зрикошетив у підлогу.
Добре, що не в голову»

У суботу зранку після прильоту шахеда летіли вікна в дев’ятиповерхівці на вулиці Самоквасова на Шерстянці.

— О 6.06, — каже Ольга КАРЛОВА. — Ледь вижила. Квартира на третьому поверсі. Уламок пробив склопакет. Ударився об стінку і зрикошетив у підлогу. Добре, що не мені в голову. Бо в тій кімнаті спала. Перед цим вибух був о 5.00. Той уламок чоловік забрав. Кажу: «Навіщо він тобі, викинь». «На пам’ять», — каже. Слава Богу, що пиріжки не прийшлось їсти, — сміється жінка. — Не моя хвилина була.

Ольга Карлова

— Гуло — не те слово. Усі й підстрибнули, — додає Надія ШЕНГЕРЕЙ, жителька будинку.

— Виск був, як ішов на приземлення, — продовжує Ольга Михайлівна. — Перелякалась не від того, що гухнуло. У мене крайня стінка квартири. По ній така вібрація пройшла. Було відчуття: або панель пішла по швах, або зараз розійдеться. Настільки поряд він пролетів. З переляку не зразу побачила, що дірка у вікні.

Переважно постраждали балкони. В одній квартирі вилетіло вікно в кухні, у другій — у спальні. У третього власника вилетіли двері на балконі. У мене постраждав склопакет на балконі.

О 12.00 вийшла з під’їзду. У двір заїхала автівка. Дівчина стала біля столика. Сусід на мене кивнув. Волонтери з благодійного фонду «Рокада» привезли плівку. Взяли список жителів. Обійшли будинок. Світла не було, ліфти не працювали. Роздали плівку в десять квартир. Держава не компенсує за розбиті балконні рами.

— Нам же і ховатися нікуди, — зітхає Лідія ПРИХОДЬКО, жителька будинку. — Дому 43 роки. Панелька. Як завалить, і не знайдуть нас. Слава Богу, у дворі туалет є, — жартує жінка. — Після облоги міста старша дому не дозволила прибрати. Там усі й будемо сидіти.

А квартир 180. Приходила комісія, написали акт, що непридатний наш підвал під укриття.

Донька працює в «АТБ» на Єськова. Дзвонить у неділю, — говорить про 5 жовтня. — Боялася вийти на рампу прийняти товар. Так ревло, кружляло навколо. Увечері зідзвонилися: «Ну що, доню, день минув?» А вона мені каже: «Товар прийняла. Машина поїхала. І тут через 15 хвилин як гепнуло. Водій саме їхав дорогою. Дві чи три каменюки в лобове скло влетіли. Слава Богу, не постраждав».

«Не встигла оговтатися, як воно ляпнуло вдруге»

5 жовтня близько 13.30 пролунав вибух у районі Старих Масанів, біля «Млибору». Через кілька хвилин у те саме місце поцілив і другий шахед. Чорний стовп диму стояв над містом.

— Літали низько. Думала, і дах знесе, — каже Ніна МІТКОВСЬКА, живе в районі «Млибору». — Раз ляпнуло. Не встигла оговтатися, а воно вдруге впало. Вибухову хвилю затримали високі стіни будівлі підприємства.

Донька в Польщі. Ще тільки гепнуло, а вона вже надіслала фото і питає, що в нас трапилось, чи цілі ми. Ніхто з людей не постраждав. «Швидкої» не було. Тільки пожежна приїжджала.

Надсилають фотографії, запитують: «Де?» А хто його знає. По місту за останній час багато прильотів.

Нам не звикати. Добре, що ще не зима, — має на увазі відключення елект­рики. — Але, мабуть, ще все попереду. Взую бурки, одягну кожух і буду сидіти. У пляшки наллю гарячої води.

— Її ж треба десь нагріти.

— От-от. Добре, що був газ у березні 2022 року. Увімкну духовку, трішки погріюся в кухні. Грілок наробила. Лякають-страхають, що зима буде суворою. Кажуть шукати хати в селі. А в мене нема. Нічого, у 2022 році понад місяць у погребі просиділи. Коли почалося вторгнення, усі побігли в бомбосховище. І я за ними слідом, як овечка. Сиджу і думаю, а син Руслан удома. Плачу, біжу додому. Кажу: «Синку, вибач, що тебе покинула». А він зі свого дому, сказав, нікуди не піде. З 2023 року служить. Донька мене до себе забирала. Не поїхала. Руслан отримав поранення. Відновився і знову поїхав. Тепер сама в будинку сиджу.

— У вікно виглянули, а воно димить. Жінка дуже перелякалася, — каже Володимир ТКАЧЕНКО. — А я — так собі, — сміється. — Під час повномасштабного вторгнення і вікна побило, і дах потрощило. Цього разу дім не постраждав.

Володимир Ткаченко

З народного

Кажуть, російські шахеди летять, як рій. Першою летить матка — дрон з розвідсистемою. На ньому прикріплена оптична лінза, що фотографує все навколо. Позаду цієї матки летять шахеди, яким вона передає дані, координати. Вони луплять точно по об’єктах.

Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки