«Коли Ваня зник безвісти, я була на восьмому місяці»

В Катерининській церкві попрощалися з 23-річним Іваном Куковицьким зі Старого Білоуса під Черніговом. Воїном 25-ї бригади Національної гвардії імені князя Аскольда.

Іван Куковицький

Чоловік загинув 31 жовтня 2024 року неподалік міста Селидове Донецької області.

— 11 довгих місяців ми сподівалися, що Ваня живий. На бойове завдання пішов з десятьма побратимами. Загинули всі. І того ж дня ту територію захопили росіяни, — плаче 21-річна Вероніка КУКОВИЦЬКА, вдова. — Наші військові через дрон продивлялися ті місця, бачили тіла загиблих. Та казали, начебто Вані серед них нема. Це давало мені і батькам надію, що він живий, у полоні.

Вероніка Куковицька біля труни

Усі 11 місяців я ходила на акції на підтримку полонених, їздила на обміни. Шукала хоч якусь зачіпку, де міг бути коханий. Військові, яких поміняли, казали, що начебто бачили Ваню в полоні. Приходив весь час мені уві сні, казав: «Я скоро повернуся. Побільше про мене згадуй».

З Ванею ми разом з 2019 року. Він пішов на строкову службу. Мав звільнятися, та почалася війна. Був на обороні Києва. А потім уклав контракт і продовжив служити. Жили в Києві.

Вирішив, що стане парамедиком. Проходив навчання. Доєднався до 15-ї бригади «Кара-Даг».

У лютому 2024 року ми одружилися. Ваня мріяв про дитинку. Через три місяці я дізналася, що вагітна. Коли Ваня зник безвісти, я була на восьмому місяці. 31 жовтня, у день загибелі, говорили через відеозв’язок. Розповіла йому, що УЗД підтвердила: буде дівчинка. Коханий так радів! Казав: «Назвемо Ангелінка. Янгол мій, який мене оберігатиме». А вийшло навпаки. Тепер Ваня наш янгол-охоронець з неба.

Сказав, що буде без зв’язку. Але щоб я йому скинула фото УЗД. Скинула, але подивитися його Ваня не встиг. Зараз нашій донечці Ангелінці дев’ять місяців.

Коли відспівували чоловіка біля дому, піднесла маленьку до труни. Рученятами доторкнулася, попрощалася з татком.

Про те, що він безвісти зниклий, мені повідомили 1 листопада. Наступного дня Вані мало виповниться 24 роки. Рідні здали аналіз ДНК.

27 вересня нинішнього року я дізналася, що тіло коханого повернули до України в червні під час репатріації. Лежало в морзі Одеси. Мені подзвонила дружина загиб­лого Ваніного побратима і сказала, що їх повернули. Опізнання не було, бо чоловік не мав особливих прикмет чи татуювань. Залишилися гнилісні рештки тіла.

Я до останнього не вірила, сподівалася, що то помилка. Аж поки не повернули речі коханого: обручку, жетон, посвідчення. Обручку залишила собі, усе інше поклала йому в труну.

Поховали Івана Куковицького в рідному селі.

— З Києва повернулася з малою додому, до Вишневого на Ріпкинщині. Там живуть мої батьки, — додала Вероніка. — Ваню вирішили поховати в Старому Білоусі. Там його батьки та друзі. Він любив своє село.

У скорботі батьки Галина та Сергій Куковицькі. Іван був єдиним сином.

Ольга САМСОНЕНКО. Фото авторки