21-річний Іван Рой загинув у літаку. Везли на обмін

30 липня Славутич провів в останню путь 21-річного Івана Роя, військовослужбовця Національної гвардії України. 23 місяці росіяни тримали Івана в полоні. Він був серед тих 65 українських військовополонених, кого перевозили транспортним літаком «ІЛ-76» 24 січня 2024 року.  Літак упав у Бєлгородської області Росії. Усі наші загинули.

— З 2017 року Ваня жив у Чернігові. Після дев’ятого класу вступив у коледж транспорту та комп’ютерних технологій, — витирає сльози 43-річна Ольга ТІТОВА, мати Івана. — З шести років Ваня займався футболом. Навчався в обласній спеціалізованій дитячій спортивній школі олімпійського резерву з футболу «Юність» й одержав другий розряд єдиної спортивної класифікації України. Отримав звання громадського інструктора і судді з футболу третьої категорії. Усюди займав перші місця.

Останнє фото Івана Роя з матір’ю Ольгою Тітовою

І де він тільки не був: у національному корпусі, ультрасі, в «Азові», молодіжних націоналістичних військово-патріотичних організаціях. Більшість його друзів з тих часів уже загинули на війні.

— Як давно Іван служив?

— Уклав контракт у липні 2021-го. Навчання в коледжі не закінчив. Мріяв про службу в «Азові». Та я переконала спочатку піти в Нацгвардію, а потім перевестися в полк «Азов». Я теж з 2020 року служила в Нацгвардії.

Пройшов навчання на Львівщині і в грудні повернувся додому. Сходив на дві зміни на Чорнобильській АЕС і — війна. Ми разом потрапили в полон.

У перший день повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, росіяни зайшли на ЧАЕС. Тоді на зміні було 169 нацгвардійців-чоловіків.

— Разом з хлопцями та зі мною в полон потрапили ще сім жінок-військовослужбовиць. Ходили чутки, що хтось з керівництва поговорив з росіянами,  і вони дозволили відпустити 21 березня 2022 року всіх жінок, — згадує Ольга. — Чоловіків вивезли 31 березня спочатку в Новозибків, до Білорусі, а потім до Росії. Вані вдалося ще якимось дивом пронести телефон. І вже з Білорусі він написав мені повідомлення, що любить. І щоб я передала батькам його друга і побратима Роми Гончаренка (повернувся з полону 31 травня 2024 року), що їх вивезли в Білорусь.

Вані було всього 19 років. Був найменший за віком полонений, якого забрали з  Чорнобильської АЕС. Та наймолодший, який загинув у літаку.

Своїм побратимам, які сиділи з ним в одній камері, Іван Рой казав:

«Я вже додому живий не повернуся».

Просив поставити на могилі червоно-чорний прапор УПА (чорний означає українську землю, а червоний  — пролиту кров бійців. — Авт.).

— У Вані було 14 татуювань: азовські та патріотичні. Завжди казав те, що думав. За все це й отримував у полоні, — продовжує мати. —  Перед тим, як жінкам дозволили їхати додому, син ходив повз росіян і наспівував слова з пісні: «Рідна мати моя, ти ночей не доспала»… Тоді ж нам вдалося зробити останнє фото разом. Ваня прощався зі мною та дівчатами: «Ідіть і не оглядайтеся. Це ваш єдиний шанс поїхати звідси».

Татуювання  допомогли при упізнаванні. Росіянам вдалося зібрати лише кілька частин тіла сина. Їздила в морг Кременчука разом з юристом військової частини. Мене попросили не дивитися фото і відео, щоб зайвий раз не хвилюватися. Він усе переглядав, описував, що бачить. Так я і підтвердила, що то, справді, був син.

Двічі проводили експертизи ДНК. І двічі збіг 99,9 відсотка. Після останньої експертизи довго тривала паперова бюрократія. Поліціянти відкрили кримінальне провадження за фактом падіння літака. Тривають експертизи, розслідування, збирають докази, що сталося і чому. Слідство триватиме роками. І лише через три місяці я змогла забрати тіло з моргу. Дорога сина додому вийшла занадто довга. Поховали в Славутичі.

— Ви й досі служите?

— Ні. Звільнилася в жовтні 2024 року. Згідно з оновленим законодавством, що діє з 18 травня 2024 року, військовослужбовці, звільнені з полону, можуть звільнитися з військової служби. Якщо вони не виявили бажання продовжувати службу. Казала всім, ніби відчувала: «Як звільнюся, так тіла і привезуть». І, дійсно, через тиждень, на початку листопада тіла з того літака привезли в Україну.

Росія передала 62 фрагменти тіл з 65. Зі списком, хто був на борту. Три залишилися на окупованій території, забрали рідні. З 62 фрагментів тіл не впізнали п’ятьох. Це сироти або немає кому здати ДНК. Щодо всіх інших ДНК збіглося.

Рідним тих, хто загинув у літаку, під час зустрічей казали: «Ваші чоловіки врятували тисячі харків’ян». Того дня безперестанку бомбили Харків. І нібито транспортний літак «ІЛ-76» віз ракети С-300. Ніхто тільки не може зрозуміти, чому туди ще підсадили наших полонених. Того ж дня за цим літаком летів і другий. Теж з полоненими. Коли перший упав, другий розвернули. І хлопців, які там були, згодом обміняли.

Кажуть, у тому ж літаку, що впав,  був і Валерій Олексієнко, нацгвардієць з ЧАЕС, зі Славутича. Та його дружина Світлана досі вірить, що чоловік живий. Експертизи тривають.

* * *

Траурний кортеж з Іваном Роєм супроводжували 20 автівок. Проїхали Чернігівщиною і Славутичем близько 30 звільнених з полону нацгвардійців, які теж були захоплені на Чорнобильській АЕС того дня. А також їхні матері та дружини. Славутичці та військові Нацгвардії вийшли на вулиці міста віддати шану загиблому.

Ольга САМСОНЕНКО. Фото з сімейного архіву