У СТАРОМУ БІЛОУСІ ПІД ЧЕРНІГОВОМ ОСЕЛИЛАСЯ ВЕЛИКА РОДИНА ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ БУЛАТОВИХ

Приїхали з Баштанки Миколаївської області спочатку в Андріївку, у лютому 2022 року. Потім, у червні нинішнього року, перебралися в Білоус. Їх житло зруйноване прямими попаданнями з танка. Усе майно згоріло. Але Булатови забрали і зберегли найголовніше  — дітей. З батьком 51-річним Сергієм і матір’ю 49-річною Мариною БУЛАТОВИМИ в Білоус приїхали троє: 15-річний Данило, 14-річна Софія, 12-річна Діна. Булатови привезли й шестеро онуків: 12-річного Кирила, 10-річного Сашка, 9-річну Іру, дев’ятирічну Катю, семирічного Сергія і чотирирічну Оленку. Це діти сина і доньки Булатових. Дід і баба в процесі оформлення опікунства. Збирають кошти, щоб викупити дім у Білоусі у власність. Власник хоче 20 тисяч доларів за хату, у якій десять років ніхто не жив.

Марина підкралася до сигнальника і каже: «Як пройти в бібліотеку?»

— Чому Чернігівщина?

— Працював пильщиком дерев у Миколаївській області, з 2021 року періодично їздив до села Антоновичі Михайло-Коцюбинської громади, — пояснює Сергій. — Розчищали землі фермера від самосійок. Напередодні вторгнення  цей же фермер знову покликав на роботу, в Андріївку тієї ж громади. 22 лютого в Даника день народження. Марина з трьома найменшими дітьми вирішила приїхати до мене в гості. З речей взяли лише змінний одяг. Тут і застрягли на рік. Четверо старших дітей залишились у Миколаївській області. Вони вже повнолітні.

В Андріївку росіяни, буряти, білоруси (місцеві стверджують, що сябри були!) заїхали на танку, двох БТРах, БМП, «Уралах». У лісі біля села Сергій з дружиною засікли рашистського сигнальника. Коригував вогонь по наших. Сидів на дереві. Опівночі до нього підкралася Марина. І каже: «Як  пройти в бібліотеку?» Ворог з дерева зліз. І тут Сергій його акуратно ножем зарізав.

— Відправив на два метри під землю, — спокійно уточнює. — Наші військові мені подякували, привезли дітям продукти. І не тільки за сигнальника. Ми всією родиною рахували росіян та їх техніку, передавали інформацію, як і куди вони пересуваються. До речі, вираз: «Пофіг танки, ми з Баштанки» придумав наш сусід. Орк вистрелив йому в ногу. Куля вдарилась в титанову пластину на нозі і відрикошетила.

Був у нас ще будинок, у селі за 25 кілометрів від Баштанки. Розбили танки. Син Віктор з чотирма дітьми ховалися в погребі. Уламки присипали їх. Самостійно вибратися не могли. Два тижні просиділи на компотах і солених помідорах. А потім їх якось почули рашисти і розкопали. Вітю декілька разів виводили на розстріл. Стріляли біля нього при дітях.

Як тільки те село звільнили, у квітні 2022 року я поїхав за онуками і привіз їх усіх до нас.

10 батарей і 50 тисяч гривень

— В Андріївці умови проживання були жахливі. Дім невеличкий, дві прохідні кімнати. Вода, туалет — на вулиці, стеля обсипалася. Власниця попросила за хату 4,5 тисячі доларів (майже 170 тисяч гривень), — розповідає Марина. — Коли Сергій привіз з Баштанки ще й онуків, стали шукати більший дім зі зручностями. Знайшли на початку літа в Старому Білоусі.

— За які кошти живете?

— За виплати внутрішньо переміщеним особам. По три тисячі на дитину і дві на дорослого. Не оформлені лише онуки Катя і Кирило, вони з нами всього два місяці.  Збираємо довідки, — зітхає Марина. — Не маю правого ока, вроджена глаукома, стоїть протез. У 1998 році  вирізали утворення, робили хіміотерапію. У 2018 році мене позбавили всіх пільг — малозабезпеченої родини, виплат як матері-героїні, бо в родині повинен був хтось один офіційно працювати. Сергія офіційно ніхто не хотів брати через давню судимість. Згодом знайшов неофіційну роботу — пильщиком. Жили лише за його заробітну плату і мою пенсію по інвалідності. Через стан здоров’я, після двох інсультів, я працювати не могла.

Зараз не отримую і пенсії. Донька Наталя накопичила в баштанській квартирі величезний борг за комунальні. Рахунки всі на мені. Тому пенсійну картку заблокували і всі виплати, — а це щомісячна пенсія 2700 гривень — ідуть на погашення боргу. Хоч квартири вже й немає.

— За світло залишилося виплатити 4970 гривень. Було трохи більше 13 тисяч, — дістає телефон Сергій і заходить у додаток банку.

— Ще дві пенсії віддасте за борг і нарешті зможете отримувати? — радію я.

— Якби ж. Ще більше 100 тисяч гривень висить борг за газову трубу (доставку газу) і самовільне підключення, — перебиває мене чоловік.

— Про пенсію можу надовго забути, — не засмучується Марина.

Хатинка Булатових у Старому Білоусі старенька, але всюди чисто. Вікна дерев’яні, старі меблі, шпалери де-не-де вже відійшли. У кухні пахне обідом.

— За раз з’їдаємо десятилітрову каструлю супу чи борщу. І то не всім вистачає:), — жартує чоловік. — На гарнір кілограм крупи чи макаронів. Хліба треба  три-чотири буханки на день. Не менше трьох тисяч гривень щомісяця витрачаємо на м’ясо.

У зиму залишилися без овочів, тому не відмовимося від картоплі. Город біля хати є, але засадити не встигли. Сім років не орався.

— У чому зараз найбільша потреба?

— У хату проведений газ. Але власник позрізав усі батареї. Будинок на чотири кімнати і площею 150 квадратів. Треба 10 батарей. Підраховував, 50 тисяч гривень необхідно, — каже Сергій.  — Половина коштів уже є. Хотілося б залишитися тут жити далі.

За старий будинок власник запросив 20 тисяч доларів. Потрібні гроші

— Ми нічого не просимо. Нам треба лише допомога з житлом. Вода й електроенергія в будинку є. За газ теж висить борг близько 80 тисяч гривень. Спочатку за хату власник просив п’ять тисяч гривень на місяць плюс комунальні. Потім хотів, щоб ми зробили ремонт. А тепер уже і про продаж мова пішла, запросив 20 тисяч доларів (740 тисяч гривень). Це надто дорого, — обурені Булатови. —  Будинок стояв нежилий понад 10 років.

Якісь речі нам дали волонтери, якісь знаходимо безкоштовно в інтернеті. Ось цю стінку купили за 800 гривень. Купили дві вживані мультиварки, нагрівач на кран, щоб була гаряча вода. Придбали електричну плиту в кухню. Холодильник нам подарували. Є газовий балон, але з діркою. Купити новий — дві тисячі гривень. Плюс заправити і привезти в село.

Неля Василенко, волонтерка з Чернігова,   наш янгол-охоронець, допомогла купити нові пральну машину і професійну бензопилу Сергію для роботи. Бо ті, з якими він раніше працював, хотіли забрати орки для облаштування блокпостів. Щоб інструмент їм не дістався, чоловік усе розламав. Машинка іноді виключається:).

— При свідках хазяїн сказав, мінімум рік ми можемо тут жити. А поки шукаємо спонсорів, які допоможуть нам оплатити хоча б половину вартості будинка. Іншу будемо тягнути самі, — каже Сергій.

— Попереду навчальний рік. У вас повен дім дітей.

— Необхідна канцелярія. Багато. Усі діти вже переведені до старобілоуського ліцею. Сергій буде навчатися у другому класі, Катя і Іра — четвертому, Сашко — п’ятому, Діна і Кирило — шостому, Соня — дев’ятому, Даня — десятому.

У кожного є по сучасному телефону. Маємо один планшет. Також Сергій Пархоменко, директор ліцею, через благодійників пообіцяв знайти дітям ще три.

Булатови не вбивали росіянина?

Розповідь про родину переселенців Булатових у номері «Весті» за 17 серпня наробила шуму в Андріївці Михайло-Коцюбинської громади. Матеріал називався «Пофіг танки, ми з Баштанки! У Старому Білоусі під Черніговом оселилася велика родина переселенців Булатових».  Далеко не всі згодні з тим, що розповіли про себе Сергій і Марина Булатови. Коли приїхали, вбили російського коригувальника. До переїзду в Білоус вони жили в Андріївці.

— Булатови герої чи трохи перебільшують? — запитала, хоч і з запізненням, 34-річного Миколу БУДАЛОВСЬКОГО, старосту Андріївки.

— Одним словом — це цигани. Спочатку в селі оселився Сергій, потім у листопаді 2021 року приїхала Марина з дітьми. Після окупації, у квітні, зі своїми чотирма дітьми до села приїхав їх син Віктор. За ними донька з чотирма дітьми. Люди пожаліли переселенців, впустили в два будинки. А вони там творили, що хотіли, — розповів він.

— Випивали?

— Так. Не кожного дня, але бувало. А от Віктор не просихав. Кажуть, балувався наркотиками. Селом не ходили в такому стані, сиділи вдома.

Отримували чималі кошти як ВПО (по три тисячі гривень діти і дві дорослі. — Авт.). Жили на широку ногу, неблагополучні. Часто їздили на таксі в Чернігів, а це 250 гривень в один бік.

Коли виїжджали з Андріївки, три чи чотири ходки машини зробили.

— Сергій казав, що в лісі під час окупації Андріївки він підрізав росіянина. Було таке?

— Уперше чую. Десять днів окупації пройшли спокійно і тихо. Конфліктних ситуацій між росіянами і місцевими не було. Скільки орків зайшло до села, стільки й вийшло. Але далеко відійти їм не вдалося. ЗСУ їх порахували:).

— Коли переселенці заїхали у ваш дім? — перепитала у 65-річної Любові ЦАЛКО. В її хаті півтора року жили Булатови.

— Сергій приїхав з двома чоловіками на заготівлю лісу. Згодом і Марина з дітьми приїхала до нас. Із собою були невеличкі рюкзачки. 15 листопада 2021 року вони заїхали. Мені стало шкода їх. Одягу та взуття від дітей і онуків вистачає, віддала їм. Про гроші навіть не казала. Сергій обмовився першим, мовляв, він за попередню хату платив 1200 гривень за зйом, то і тут будуть стільки мені платити. Я була не проти. Але й по сьогодні жодної копійки не заплатили.

Я живу окремо, у Киїнці. Хата на дві кімнати, де жили Булатови — свекрушина. Використовувала як дачу, напередодні зробила сучасний ремонт, нові білі підвісні панелі на стелі. В одній кімнаті поклеїла шпалери, у другій не встигла. Просила їх доклеїти. Але ніхто цього так і не зробив.

Улітку 2021 року завезла машину порубаних дров, заплатила три з половиною тисячі гривень. Ще пів машини було в залишку. Також у сараї лежали дерев’яні стовпчики, які я планувала на паркан поставити. Просила хоч їх не чіпати. Спалили все! — каже Любов Іванівна. — Сусіди дзвонили і скаржилися, що груба димить день і ніч. Тижнів через два поїхала до них. Заходжу, груба розжарена, а в хаті, мо’, плюс 40 градусів. Дихати немає чим. Так це ж кінець листопада був, морози маленькі. Просила хату топити двічі на день, а не постійно підкидати дрова. Але вони мене не послухали. Через місяць димохід забили сажею. Чистити теж ніхто не збирався. Стали топити піч. А її не чіпали вже років 40 точно. Поклали на верх перину. Від жару вона починає тліти і диміти. Якимось дивом сусідка це побачила і врятувала їх. Стіни були білі, тепер чорні, у сажі.

— Скільки їх жило в будинку?

— Сергій, Марина, троє дітей. Їм не було що їсти, усе село допомагало продуктами. Усі жаліли діток. Я залишила картоплю і консервацію в погребі. У квітні до них приїхав син Віктор з чотирма дітьми. Булатови переходять у сусідній пустий будинок, а в моєму залишається Віктор. Можна було вже тоді їх виперти. Я пожаліла дітей.

Картопля їхня на городі другий рік стоїть не копана. Їм було ніколи. Десь у червні Булатови мені дали перший раз гроші за електроенергію і газ, бо користувалися плитою. Близько 300-400 гривень виходило на місяць. Але давали мені вони раз на три місяці. Я щомісяця оплачувала своїми, комуналка не може чекати. Спочатку мені казали, що викуплять хату. Потім стали таке ж обіцяти власнику сусідньої хати.

Кажуть, і в магазині продуктів за весь час набралися на 17 тисяч гривень.

— Коли виїхали постояльці?

— Прожили до липня 2023. За травень і червень за світло і газ досі  не заплатили. Дзвоню, не беруть трубку. У травні ми їх попередили, щоб переїжджали. Змились тихенько. Бур’ян у дворі завели такий, що і хати не видно.

Винесли холодильник, ковдри, подушки, крісло, посуд, занавіски. Табуреток було 11, залишилося лише чотири. Хата була повністю жила. Зараз там пустка. Не прали, не прибирали, не мили посуд. Чотири здоровенних баули, за розмірами, як п’ять білих мішків з-під цукру, вигребла тільки їх брудного одягу. Не того, мого, що я їм давала. Іншого. Погріб закиданий брудним посудом і банками після консервації.

Для Марини головне — гроші. Тому й онуків повідбирала від дітей, — вважає Любов Цалко.

— Про вбивство росіянина в лісі поряд щось чули?

— Якби таке було, то Андріївку б зрівняли із землею. А в нас не зробили жодного пострілу.

* * *

— Мені ви розповіли, що Марина приїхала до вас в Андріївку в лютому 2022 року. Люди кажуть, у середині листопада. Це правда? — подзвонила до 51-річному Сергію БУЛАТОВУ.

— Неправда. Такої реакції ми й очікували з Андріївки. Це все провокації. Навіть з червня Тетяна Безлюдна, директорка школи в Андріївці, не віддає в нову школу документи дітей. Ми дзвонимо, просимо. Написала Марині смску: «Ви зіпсували мені статистику в школі».

Ми ні з ким не сварилися в Андріївці. А коли попросили собі власний будинок, то стали незручними для них. Сказали: «Грошей немає».

— Росіянина таки вбивали? — допитуюся.

— Це може підтвердити сотник, поряд з селом стояли наші військові.

— Кажуть, з дому ваша родина винесла холодильник, крісла, техніку й інші речі.

— Коли ми зайшли в будинок, там нічого не було. Після себе ми залишили всі меблі, які купили. Забрали  декілька столів і лише свої речі. Холодильник ми залишили. Нічого чужого не брали.

Усі меблі, які в новому будинку в Старому Білоусі, куплені нещодавно. Пральну машинку подарувала  Неля Василенко, волонтерка.

— Не платили також за оренду будинку.

— Любов спочатку дозволила нам жити безкоштовно, палити її дрова. А коли дізналася, що ми отримуємо переселенські гроші, сказала, щоб ми все це оплатили. Але ми відмовилися.

— Коли ми зустрічалися місяць тому, вам необхідні були гроші, щоб зробити в новому будинку опалення. Чи зібрали необхідну суму?

— Так, труби і батареї вже є. Сьогодні (розмовляємо 7 вересня) повинен прийти зварювальник і подивитись на об’єм роботи. На вихідних плануємо ставити.

Ольга САМСОНЕНКО

Родина Булатових: Катя, Сашко, Даня, мама і бабуся Марина тримає Оленку, Іра, Сергійко, Кирило з собакою Річі, Діна і Соня