В операційній. Зліва направо: Олександра Попандопало, лікарка-хірургиня, Катерина Шумар, лікарка-інтерн, Тетяна Іваницька, операційна медсестра. Фахівчині усувають післяопераційну вентральну грижу. Роблять герніопластику
Як вчаться хірурги?
11 квітня «Весть» писала про 31-річну Олександру ПОПАНДОПАЛО, хірургиню Чернігівської обласної лікарні, яка робить більше 100 операцій на рік. Щоб вправно оперувати, треба вчитися. На практиці.
— Ми з моїм другом Дмитром Шамраєм в київському національному медичному університеті імені Богомольця відродили гурток оперативної хірургії, — згадує Олександра Олександрівна. — Організували Всеукраїнський конкурс практичної хірургії. Він проводився п’ять років.
Оперували переважно кролів. Навіть нирку пересаджували. Проводили гарний наркоз. Інфузомат дістали (крапельницю). Треба повільне введення препаратів, кролик же маленький. На кафедрі є коагулятори — для розсічення тканин і швидкої зупинки кровотечі.
Зі слів Олександри Олександрівни, це була справжня хірургічна робота. Сьогодні хтось оператор, хтось анестезіолог, ще хтось — операційна медсестра, завтра помінялися. Час дозволяв, бо це 4-5-6 курс — після обіду ти вільна. Це на перших трьох курсах пари до 7 години вечора. Тож зустрічалися по три-чотири рази на тиждень. Багато оперували. Купували кишківник на ринку — зшивали його. Шлунки брали. І все шили, шили.
— Замовляли у м’ясників, щоб брижу (подвійну складку очеревини, за допомогою якої кріпляться внутрішні органи до стінок черевної порожнини) не відчищали, — згадує. — Доплачували за це. І з жиром, складками, з усім шили. Свиню оперували. Купували. Вводили в наркоз.
— А як заносили? В мішку?
— Так. Робили це у ветеринарній академії в Києві в районі Голосієва. Нам допомагав ветеринар анестезіологічним забезпеченням. Робили резекцію кишки. Видаляли жовчний міхур. Нирку. Свинка вижила. Через певний період закінчила життя, як і закінчують. До речі, якщо свиня помирає під час операції, її не можна вживати. Бо анестезіологічні препарати — токсичні. Якщо ж виживає, вони з часом виводяться, і порося попадає туди, куди й має потрапити
Розповідає, що печінку добували разом з жовчним міхуром — теж для операцій.
— Печінку на ринок не можна заносити з жовчним. Я навіть таке знаю тепер — усміхається. — Тому що в міхурі можуть бути паразити. Тож домовлялися, що печінку разом з жовчним віддадуть з рук в руки. Це було і на київському ринку «Юність», і на Бессарабці (центральний ринок Києва) нам йшли назустріч.
— Робили таке до вас?
— 10-15 років перед нами, перед нашим курсом, була повна заморозка експериментальної оперативної роботи. А за 20 років до нас працював дуже класний гурток. Оперували собак. Нам зараз цього не можна. До експериментальних тварин належать кролі, щури, свині, жаби. А тоді для операцій на собаках стіл стояв, лампа, мінімальне забезпечення. Були клітки для псів.
Ми це все — експериментальну хірургію — почали активно відновлювати. Проводили всеукраїнські конкурси. До нас в перший рік приїхало 5 команд. Вінниця, Тернопіль, Полтава, Одеса і навіть з Донецька команда. Іноді з одного університету по дві команди було.
— Хто краще зробить чи хто швидше?
— Усе враховувалося. Ми моделювали ситуацію. Наприклад, резекцію (часткове видалення) кишки. Оператор мав зробити резекцію і зшити два кінця кишки. Цей анастомоз (шов) потім перевіряли на герметичність.
Багато було конкурсів, підконкурсів. На знання інструментів, в’язання вузлів. Якою б не були технології, техніками в’язання вузлів ти маєш володіти завжди. Їх багато. Найпоширеніші три-чотири.
— Я спостерігаю за тими людьми, хто брав участь у наших конкурсах, більшість з них — гарні хірурги, які успішно працюють, — говорить Олександра Олександрівна.
Учасники конкурсу
⬤ Олександра Попандопало про особисте
«Я дуже люблю своє прізвище. Воно запам’ятовується». Не змінила навіть при одруженні
— Я дуже люблю своє прізвище, — каже Олександра Попандопало. — Воно запам’ятовується. Я завжди пишалася ним, бо це прізвище мого батька. Були насмішки. Мене це абсолютно не хвилювало.
Попандопуло — персонаж оперети «Весілля в Малинівці» і однойменного фільму. Авенір Попандопуло — шаховий композитор, міжнародний майстер і арбітр. Георгій Попандопуло — скульптор. Михайло Лікіардопуло (справжнє прізвище Попандопуло) — журналіст, перекладач.
Яскраве прізвище Олександра Олександрівна не змінила навіть при одруженні.
— Я пояснила чоловіку, що зараз міняти мені прізвище не дуже — багато людей мене знають. Документацію довелося б міняти.
Чоловік — Валентин Пономаренко, чернігівець — до цього адекватно поставився.
— Наші стосунки з Валентином почалися у 2022 році, — згадує Олександра. — Хоча знайомі були давно. Спілкувалися по телефону. Він приїхав якраз з Польщі, був на заробітках.
У день, коли почалася війна, кажу: «Я йду на роботу», а він: «Я йду воювати». І всю цю блокаду ми пройшли разом. Він приїздив до мене, турбувався. Ми — медики обласної лікарні — жили у відділенні, в першій палаті.
І Олександра зрозуміла, що це справжній чоловік — він не поїхав, не залишив її. Зараз Валентин Пономаренко — бойовий медик у львівській штурмовій бригаді. У Львові на штабі. А в 2023 році був на нулі.
