Дід-танкіст Петро Кошель пройшов Другу світову війну. Онук-стрілець Євген Кошель загинув на російсько-українській війні
Головна » Війна » Дід-танкіст Петро Кошель пройшов Другу світову війну. Онук-стрілець Євген Кошель загинув на російсько-українській війні
18.07.2024 | Війна
Петро Євген
5 липня в Чернігові поховали 45-річного Євгена Кошеля, старшого стрільця-оператора стрілецької роти. Дід Євгена, Петро Кошель, теж воював, був танкістом.
У травні 1941-го Петру виповнилося 18 років, а в червні забрали на війну. Був учасником знаменитої танкової битви на Курській дузі, дійшов до Праги. Нагороджений орденом Червоної зірки та орденом Вітчизняної війни. Коли дід помер, Жені було чотири роки.
— Петро Юхимович не любив говорити про війну. Знаю, що горів у танку. Що на фронті загинули двоє його братів, — розповіла Світлана ЛИХАЧОВА, сусідка і колега. Петро Кошель працював журналістом у газеті «Деснянська правда», був заввідділом промисловості.
Євген до вторгнення працював таксистом.
— Строкову не служив. Та в перший день вторгнення пішов на Стару Подусівку в «Зелений гай» отримувати зброю. Через знайомих записався й отримав наступного дня. Обороняв Чернігів, — розповідає 75-річний Віктор КОШЕЛЬ, батько, син Петра Юхимовича. — Як область очистили від орків, син служив на кордоні, у Новгород-Сіверському районі. А якось подзвонив і сказав: «Тату, я не можу тут відсиджуватися. Сам написав заяву, щоб поїхати на фронт».
Віктор
У лютому 2024 року Євген Кошель поїхав на схід у складі 119-ї окремої бригади територіальної оборони. Був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, орденом «За мужність».
— Дзвонив лише цивільній дружині та брату. Мене і дружину намагався не турбувати. Брехав, що охороняє мости, а насправді був у пеклі. Мав позивний «LUCKY», з англійської — щасливчик. Не вберегло, — ледь стримує сльози батько. — У травні отримав поранення, дрон прилетів у бліндаж. Казав, ледь вижив. Уламки потрапили в голову та ноги. Кілька тижнів провів у госпіталі. Там дали звільнення на два тижні. Побув удома.
Зібралися на кухні: я, він, Віталій, молодший син, і друг дитинства. Той після поранення зараз теж на лікуванні. Випили по чарчині. Син обмовився: «Тату, нас дресирують там, як смертників. І я з цією думкою вже змирився». Женя повернувся на схід і 23 червня загинув поблизу селища Білогорівка Луганської області.
Росіяни були метрів за 200-300 від їхніх позицій. Машина з їжею була за три кілометри. Хлопцям доводилося йти пішки, носити в руках їжу та необхідні речі. Над головами кружляли ворожі дрони.
Женя з двома побратимами розвантажили машину з їжею і повернулись на позиції. Раптом він згадав, що забув для сусідньої бригади якусь річ, для інтернету. Коли поверталися, з дрона на них скинули вибухівку. У побратима були незначні травми, за два дні повернувся на службу. Женя помер на місці. Посікло ноги, уламки залетіли під бронежилет, розірвали живіт. Через постійні обстріли два дні тіло не могли забрати. Спека. Тіло прошите численними уламками, обличчя зашите. Опізнавали за татуюванням. Ховали в закритій труні.
— Діти були в Євгена?
— Був заручений з Оленою. Уже купили Жені костюм. От-от мали розписатися. Не встигли… Не подарували мені онука… Спішив жити, робив ремонт у квартирі. Намагався зі сходу керувати всіма процесами. Встигли відремонтувати лише кухню і ванну кімнату.
Син був раніше одружений, але дружина пішла до іншого. Сина Святослава переписала на нового чоловіка. Жені забороняла з ним спілкуватися, хоча він дуже просив. Ми з дружиною, доки онук був малий, бачили його кілька разів. До речі, той чоловік теж загинув на війні десь пів року тому.
Настю, доньку Олени, Євген вважав своєю. Казав: «Я пішов воювати, щоб доня та племінниця не сиділи у підвалах і жили під мирним українським небом. Багато хто не повертається з відпустки на фронт. А я не можу. Мені треба бути там, з побратимами».
На підвіконні в кухні лежать речі Євгена: бананка (сумка, котру кріплять на поясі), ідентифікаційний жетон та пачка цигарок. Поряд посвідчення учасника бойових дій.
— Бороду відростив. Раніше щодня брився, — поглядає на фото в документах згорьований батько. — Це все передали побратими. Ще якісь речі обіцяли вислати.
