Ракета на Яворівському полігоні вбила сина, ракета у Десні — чоловіка. Павло як випарувався, тіла немає. Міна наздогнала брата
Головна » Війна » Ракета на Яворівському полігоні вбила сина, ракета у Десні — чоловіка. Павло як випарувався, тіла немає. Міна наздогнала брата
5.10.2023 | Війна
46-річна Надія РУДЕНКО переїхала до Чернігова з Андріївки Михайло-Коцюбинської громади. Дві гучні трагедії минулого року мали для неї фатальні наслідки: втратила 22-річного сина Костянтина, 41-річного чоловіка Павла. 45-річний рідний брат Сергій Федько загинув у бою.
Яворів. Костянтин
Уночі 13 березня 2022 року вісім російських крилатих ракет влучили в казарми на Яворівському полігоні Львівської області. Загинули 35 військових, ще 134 отримали поранення різного ступеня важкості. У ту пекельну ніч син Надії Костянтин Руденко був на чергуванні. За декілька хвилин до смерті поговорив з дружиною — не знав, що востаннє. Солдатів загнав в укриття. А сам заховатися не встиг… Загинув миттєво. На нього впав шматок бетонної плити зруйнованої казарми.
— Синочок народився у 2000 році від першого чоловіка. Мені 20 років, він на вісім з половиною років старший. Прожили шість років і розійшлися, — зітхає Надія. — Як тільки виповнилося 18 років, Костик пішов служити, потім підписав контракт. Служив у селі Старичі Яворівського району Львівської області. Там же одружився на місцевій дівчині Соломії.
Син був інструктором, проводив стрільби серед солдат. За два дні до загибелі спіймав двох чоловіків, які ставили мітки поряд з частиною.
Тіло Костянтина першим опізнав його найкращий друг. За татушками, які Костя і Соломія зробили, як тільки почали зустрічатися. На кілька секунд поглянути на сина Надія змогла вже перед похороном. Полями-лісами вона виїхала з окупованої Андріївки і добралась до Львівщини.
— 16 березня в обід поховали сина в Дрогобичі. Ледь встигла, приїхала за дві години до процесії, — розповідає Надія. — А через два місяці, 10 травня, у Костика народився синочок Артемчик. — Перепоховати Костю на батьківщині не думали? — А навіщо? Там його сім’я, росте син.
Я підтримувала невістку, ходила з нею на пологи. Соломія залишилася вдовою у 19 років. Будучи вагітною, разом зі своїм батьком опізнавала і забирала Костика з моргу.
Ховали в закритій труні. До останнього не вірила, що там лежить моя дитина. Просила відкрити кришку. Лежав, як живий. — Чому чоловік з вами не поїхав? — Хтось мав бути з нашими двома доньками. 1 квітня, коли орки відступили, Павло пішов у військкомат. У молодості не служив, але все життя мріяв бути військовим. Казала йому, що навіть стріляти не вміє. А він відповідав: «Чого не вмію, того навчать. Я швидко вчуся». Відтоді ми не бачилися…
Десна. Павло
Ракетний удар по казармах у селищі Десна був близько п’ятої ранку 17 травня 2022 року. З авіації випустили чотири ракети. Під уламками знайшли 87 тіл. Це офіційна цифра. Рідні загиблих солдатів та офіцерів упевнені, що їх було набагато більше. Від 200 до тисячі. Тіла багатьох знайти не вдалось, вони як випарувалися. Серед них і Павло Бова, чоловік Надії.
— Він півтора місяця навчався на Яворівському полігоні, там, де загинув Костик, — розповідає Надія. — А потім перевели в селище Десна на Козелеччині. Заспокоював мене: «Не переживай. У мене такі війська, що ми залітаємо, розмазуємо орків і втікаємо».
16 травня забрали з пологового онука. По відеозв’язку показала Павлу Артемчика. Чоловік посміявся і сказав: «Дід приїде і буде ганяти з тобою на машині. Будемо бабі дулі крутити». А о п’ятій ранку в казарму, де спав чоловік, і сусідні будівлі прилетіло чотири ракети.
Тіла Павла не знайшли. Щодня їздила ще тиждень туди. Самостійно пробувала хоч щось розшукати. Чиїсь руки, ноги попадалися. Жодної кісточки чи речей чоловіка не знайшла. Може, згоріли при пожежі? Хлопці, які вижили, казали, що багатьох військових придавило зруйнованими конструкціями казарм, і вони живцем згоріли.
Військова частина запропонувала донькам Павла та його батькам здати ДНК і чекати, коли слідчі знайдуть останки тіл. Чекаємо вже 16 місяців. Павло вважається безвісти зниклим. Керівництво лише казало: «Тримайтеся. Прийміть співчуття. Їх у живих немає». А я все вірила, що Павло вернеться.
Я жила в Дрогобичі, там підростав онук. Думала хатинку купувати біля кладовища, де похований син. Але повернулася в Андріївку, щоб розшукувати чоловіка.
У сина хоч могилка є, куди можна прийти і поговорити з ним. У Павла немає нічого.
Мені здається, що і додому в Андріївку він приходить. За день до смерті брата Павло мені наснився. Мовчав, гладив по спині, ніби жалів. У моєму житті він з’явився випадково. Разом із сусідкою на дачі біля Халявина пиляли дерево. Павло проходив повз, запропонував допомогу. Через тиждень уже стали жити разом. Так і зачепився за мене на 20 років. Павлу був тоді 21 рік, молодший за мене на п’ять років, але розумний не за роками. Здавалося, навпаки, він старший. З Костиком вони одразу поріднилися. Брався за будь-яку роботу. Чотири роки дітей йому не народжувала. Усе приглядалася. Потім погодилася лише на одну доньку. Але вийшло дві ☺. Останньої вагітності хотіла позбутися, але чоловік відмовив. Просив залишити. Добре тепер, що вони в мене є.
Перший чоловік, дізнавшись, що я влаштувала особисте життя, не давав нам спокою. Навіть, коли я вагітна була, тряс мене за плечі. Мовляв, у злиднях дітей народжую. Не маю квартири в місті. А він, бачте, заможний — з квартирою і машиною.
Луганська область. Сергій
— Після школи вивчився на муляра, — каже Надія про брата Сергія Федька. — Працював у столиці. Тричі ходив до військкомату, а його не брали. Казали, що він іде служити заради грошей. А він відповідав: «Я служив і знаю, що це таке». Забрали в лютому цього року, мені нічого не сказав. Загинув 31 липня біля селища Новоселівське Луганської області.
Поранило в стегно. Він устиг накласти джгут. Коли хлопці почали витягувати Сергія, джгут лопнув. Кров вилетіла миттю.
На вулиці спека. П’ять днів не могли забрати тіло з поля бою. Дякуючи побратиму Павлу Пугаєву, теж з Андріївки, тіло забрали. Довелося навіть хлопцям відходити з позицій, гатили по них з усіх боків.
Поховали лише 10 серпня. Привезли в щільному брезентовому мішку. Не зрозуміла, що переді мною. Тіло розкладалося, повзали черв’яки. Лежав обличчям донизу. Уперше побачила, щоб покійника так клали. Опізнавала по плечах і вухах, він лопоухим був. Сморід від тіла пам’ятаю й досі. Частина повністю оплатила труну та вінки. На тіло зверху поклали військову форму.
Донечки
— Катерині — 16 років, учиться на другому курсі в ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою (льотка). З дитинства мріє стати військовою і вчитися на юриста. Уже ходить зять Олег. Хороший, рукастий. Зараз міняє кімнатні двері у квартирі. Теж військовий, з 2016 року на фронті. Обороняв Чернігів, потім перевели на інший напрямок. Отримав два важких поранення.
Насті — 12, навчається в ліцеї спортивного типу на вулиці Тероборони (колишня Гагаріна). Катя теж там закінчила дев’ять класів. — Троє близьких загинули. Як ви не зійшли з розуму? — Мене тримають на цьому світі мої дівчатка. Мої сонечка. Сварять мене, коли я плачу. Відводять мене до перукаря, робити манікюр. Не можу сидіти вдома. Стараюся відволікатися на роботу. Роблю оздоблювальні роботи.
Після загибелі Павла навчилася їздити на машині, здала на права. Чоловіка не маю, за двох потрібно багато справ вирішувати. — Може, утретє заміж підете?
— Ой, навіть і не думала про це. Ще болить.
Виплати родині
Сім’я кожного військового, який загинув, захищаючи батьківщину під час повномасштабної війни, має право отримати одноразову грошову допомогу в розмірі 15 мільйонів гривень.
— Соломія пів року збирала всі необхідні документи. Іноді потрібні були такі безглузді довідки, наприклад, про несудимість чи від нарколога, що не вживаємо наркотики. Відправляли в Київ на перевірку. До онука їжджу час від часу, із Соломійкою в гарних відносинах.
15 мільйонів поділили на чотирьох: вдова, син, мати і батько. Він участі у вихованні сина не брав. Однак свою частку, а це три мільйони 750 гривень, захапав. Попоїздила я в Золотинку, щоб його знайти і взяти необхідні документи. Аби не робила цього, жоден з нас би не отримав виплату. Він ще й обурювався, що з нього більш ніж мільйон зняли. Бо спочатку виплати рахували на трьох — Соломію, мене і його. А коли народився онучок, 15 мільйонів розділили на чотирьох. Відповідно з нас трьох зняли по мільйону 250 тисяч.
Свого житла в Чернігові не мали. З отриманих коштів вирішили з доньками купити трикімнатну квартиру на вулиці Чорновола. У гарному стані, але без меблів. Поряд з розбитими будинками. Цей будинок дивом уцілів. У вересні минулого року віддала 35 тисяч доларів (майже мільйон триста тисяч гривень). Можна сказати, повезло. Буквально за пару тижнів ціни на такі квартири підскочили до 45-50 тисяч доларів. Село тепер для нас як дача. Городу соток 30 маю. Дівчата лають мене, навіщо стільки садимо.
Нічого не можу добитися щодо Павла. Якась виплата по безвісти зниклому військовому може бути лише після закінчення війни. Якщо упродовж трьох років він не об’явиться, його визнають загиблим. І вже потім треба збирати необхідні документи. Добилася, щоб нам, як родині безвісти зниклого, платили його грошове забезпечення. А це близько 20 тисяч гривень заробітна плата і 100 гривень «бойових» доплат.
Частину Сергія розформували. Узяти будь-яку довідку неможливо. З дружиною розведений, доньці 17 років. Нічого добитися племінниця не може. Придираються до всього. Наприклад, чому наші батьки не були одружені і в них різні прізвища. Учора колишня дружина подзвонила, попросила ще одну довідку в сільраді взяти — чи опікувався Сергій своєю донькою. Тепер треба ще доказати, що Сергій загинув у формі, взутті, бронежилеті і касці, які йому видала частина. Якщо він був одягнений у щось інше, виплат не буде. Комісія, яка це розслідує, знаходиться в Києві. А як вони збираються розслідувати це, коли брат загинув у Луганській області? З нього ту форму зняли і давно викинули. Де вони збираються її шукати? Невже спеціально просять такі безглузді довідки, щоб не виплачувати ці гроші?
* * *
На чернігівському кладовищі «Яцево» станом на початок жовтня 2023 року поховано 229 героїв, які загинули в російсько-українській війні. Ще 92 захисники знайшли свій спокій на кладовищі в Ялівщині.
