Балетун, командир стрілецького взводу Володимир Опанасенко загинув під Нью Йорком

22 липня до Катерининського храму йшли і йшли працівники філармонії. Того дня відспівували провідного артиста балету Володимира Опанасенка. 18 липня йому б було 40 років. 12 липня командир стрілецького взводу, молодший лейтенант Володимир Опанасенко загинув поблизу селища Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області. Без батька залишився чотирирічний син, вдовою — дружина Катерина, з якою прожив 14 років.

  22 липня після опівдня до Катеринського храму йшли і йшли працівники філармонії.  Несли багато квітів. Того дня відспівували провідного  артиста балету Володимира Опанасенка. 18 липня йому б було 40 років. 12 липня командир стрілецького взводу, молодший лейтенант Володимир Опанасенко загинув поблизу селища Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області.. Без батька залишився чотирирічний син. Вдовою дружина Катерина, з якою прожив чотирнадцять років. Похоронна команда несла фото воїна, державний прапор і прапор Сіверської танкової бригади в якій служив захисник.  Всю заупокійну службу, яка тривала з годину паралельно зі священниками  на крилосі співали артисти філармонії,  як і гімн  України в кінці.  Такого ще жодного разу не було на прощанні з воїнами.

 Володимир родом з Прилук. Танцював 11 років в ансамблі народного танцю “Іскорка” Прилуцького центру творчості дітей та юнацтва. Також займався в секції футболу.  Закінчив чернігівський педуніверситету  за спеціальністю “фізичне виховання і спорт, хореографія”. У 2005 році  пішов працювати у чернігівську  філармонію  артистом   ансамблю пісні й танцю  « Сіверські клейноди» З 2014 року  був артистом балету Академічного на

Був прописаний у Прилуках  туди і поїхав  до військкомату   у вересні торік. Звідти його і забрали.   Пробув  три місяці в учебці у Львові, йому присвоїли звання. лейтенанта і дали п’ять днів відпустки. Тоді й  була остання зустріч родини. Потім  Володимира направили на Сумщині. А звідти вже поїхав на передову.   8 липня ще був на зв’язку…. З поля бою тіло змогли забрати лише через два дні.

— Кажуть Володимир був дуже талановитий?- звертаюся до 64- річного Володимира Коцура, художнього керівника  і головного диригента Академічного народного  хору.

— Ніколи не нахвалюю нікого. Завжди кажу нормальний, аби не зурочили. Володимир був нормальний, товариський.

— Артист балету, така була його роль у хорі?

— Правильніше  балетун. Бо балерини і балеруни в опері. А  у хорі балетуни.

—  Загибель  Опанасенка велика втрата для хору?

— Кожен чоловік у балетній групі на вагу золота. Має бути шість пар. У нас чоловіків лише два. Третій  Войніков Віктор нині воює.

—Ще до війни багато хореографів і танцівників виїздили в Китай , інші країни.

— З нашого колективу і то це було дуже давно дві – три людини. А з інших багато.

—  Опанасенко не ухилявся, пішов до війська.

—  Він підходив за віком. Душа хотіла захищати Україну. Не міг лишатися осторонь, коли батьківщина під такою пекельною, диявольською атакою.

На похороні вдову Катерину, теж артистку балетної групи підтримував Іван Кузьменко, балетмейстер- репетитор академічного

— З  Володимиром були знайомі понад двадцять років. Я  родом із Сосниці. Він приїжджав з Прилук допомагав нашому танцювальному колективу на концерті,  Потім   навчалися в різних  закладах  на хореографів  і зустрілися вже в філармонії.   Він не танцював, а проживав танець на сцені, .До нього можна було звернутися за будь якою допомогою. Завжди виручить.  У  2019-му році  ми ще й  стали кумами,- розповів Кузьменко.

 Разом служили,  разом відспівували.

 А зранку  22 липня в Катеринському храмі прощалися з двома розвідниками. Побратимами  старшими солдатом  41 – річним Олександром Бугою та 44- річним Олегом Власенком.  Вони народилися і виросли в Чернігові, але не були знайомі. Їх звела війна на обороні Чернігова.

Олександр Буга закінчив істфак чернігівського педуніверситету. Працював  в багатьох  фірмах, за різними спеціальностями.

З 2014 року волонтерив а згодом пішов добровольцем. За службу  неодноразово був нагороджений. Коли повернувся до мирного життя працював мотористом на СТО, консультантом в магазині автозапчастин.  24 лютого 2022 року пішов добровольцем в тероборону, Захищав  Чернігів.Згодом служив на інших напрямках. Загинув 12 липня під Красногорівкою на Донеччині.

В сльозах були вдова  Ксенія та донька Олеся. Матір  Марія Федорівна, не змогла побути на відспівуванні.Їй стало зле, відвезли до лікарні. Прийшло чимало колишніх  колег і  одногрупників. 21 липня  Олександр мав святкувати черговий день народження,натомість лежав у морзі. А з 22 липня навіки на кладовищі  Яцево в секторі героїв.

За Олегом Власенком  тужили матір Марія Федорівна і вдова   Оксана. Олег закінчив  чернігівську школу № 13. Певний час працював на виготовленні м’яких меблів. А потім на крані розвантажував і завантажував газоблоки. З першого дня війни пішов у чернігівську тероборону. Хоча вже був списаний з армії. Служив у розвідці. У нього дві медалі. Одна саме за оборону Чернігова.

— Олег з півтора року виховував мого сина, як свою дитину. Нині хлопцю 12 років. У  Олега є син від першого шлюбу. Йому 22 роки і він військовий. З  чоловіком говорили 8, 9, 10 липня. Перебої з електрикою, поганий зв’язок, – схлипує 42- річна Оксана Власенко.

—Востаннє бачилися в кінці квітня. До того часу він служив на прикордонні в області.  А потім відправили  на Сумщину, теж на кордон. Там пробув  до кінця  червня. І їх  направили на Покровський напрямок в Донецьку область.  Першого липня виїзжав туди, а 13 -го написали, що загинув під Красногорівкою.  Олег з Сашою були друзями тому і прощання з обома одразу. Вони із Сум на фронт їхали разом. Їх тоді п’ять чоловік направили .

—Були у вас чи чоловіка погані передчуття?

—  Старався не думати про погане. Хоча і казав « Ксюш, а як мене там вб’ють …»

—І що  вам заповідав ?

— Щоб заміж не виходила. Але це жартома. У нас було багато планів. Коли приїхав у Красногорівку сказав « Я вже можу звідси не повернутися…»  Я вже стільки виплакала. Коли зателефонували і спитали чи мені, як дружині  бронювати місце поряд  з його могилою, погодилася.  Не знаю як складеться далі життя. Та  я ніколи  не забуду Олега,  Без нього мій світ тепер пустка.

Валентина Остерська