Володимира Пильника та Андрія Криська відспівували разом

5 лютого у Катерининській церкві Чернігова попрощалися з Володимиром Пильником та Андрієм Криськом.

5 лютого в Катерининській церкві Чернігова попрощалися з двома захисниками, 43-річним Володимиром Пильником, солдатом, та 28-річним Андрієм Криськом, заступником командира роти.  Володимир був у закритій труні, Андрій — у відкритій.

— Одружилися у 2000 році. Виростили трьох дітей. Є дворічний онук, — розповідає 44-річна Людмила ПИЛЬНИК, вдова. — Чоловік працював  і електриком, і слюсарем.  Мобілізували   23 серпня 2023 року. Пройшов навчання в Німеччині. Після відправили на фронт.  Окопи копав,  побратимів рятував як стрілець-санітар. Востаннє розмовляли 30 березня торік, коли воював під Покровськом на Донеччині. Там гаряче. Неодноразово мені говорив: «Іду в дуже погане місце. Може, уже й не побачимося».  А я йому: «Не треба такого говорити». На той час уже ж сім місяців відслужив.

1, 2, третього квітня від Володі жодної вісточки. А потім дзвінок від його побратима: «Людо,  Вови, мабуть, уже нема». Дев’ять місяців значився зниклим безвісти, доки не відбувся обмін тілами. Його привезли до Івано-Франківська. ДНК-експертиза показала збіг. Упізнати тіло було неможливо, бо довго пролежало. Довелося повірити експертизі. З’ясувалося, що загинув 4 квітня. У нього крім дітей і мене нікого не залишилося. Поховали  біля його рідних у Трисвятській Слободі.

Горе мене не зламало.  Треба триматися, бо маю заради кого жити.  Я ж тепер і за матір, і за батька.

* * *

Провести Андрія Криська прийшли колишні колеги з Чернігівської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини, співробітники вдови Надії Крисько, з відділу безпечності харчових продуктів та кормів управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини. Вікторію Крисько, матір, підтримували рідні. Близькі розповідали одне одному, що вона з усіх сил старалася допомагати сину. У грудні оголосила збір  на авто для його 153-ї  окремої механізованої бригади.  Офіцер Крисько  з побратимами під обстрілами рятував поранених і забирав загиблих.

— Андрій закінчив Козелецький ветеринарний технікум. Потім національний аграрний університет. У лабораторії  пропрацював  кілька років.

— Пішов добровольцем торік 2 квітня, у свій день народження, — пригадує 30-річна Надія КРИСЬКО. — Після навчання в Німеччині воював на харківському напрямку. Згодом обороняв  Донеччину.   Рідко зідзвонювалися. Говорив, сам зателефонує.  А переписувалися щодня. Востаннє — у четвер,  23 січня.  Згодом  повідомили: загинув. У Горіховому Покровського району Донецької області.

Важко на душі. Діти ще малі. Одній  дев’ять років, другій  у травні буде три.

 Валентина ОСТЕРСЬКА.