Володимир Баранов загинув на Курщині

Головна » Війна » Володимир Баранов загинув на Курщині

6.11.2024 | Війна

Володимир Баранов

43-річний Володимир Баранов, чернігівець, був командиром відділення 15-го мобільного прикордонного загону «Сталевий кордон». До війни працював на Чернігівській ТЕЦ. У березні 2022-го пішов добровольцем. Мав позивний «Борода». Загинув 19 жовтня в Курській області РФ. Незадовго до цього говорив дружині, що дуже болить спина. Як повернеться, піде до лікаря.

Мати ридала над труною: «Синочку, ти справжній герой, воїн, захисник. Ти найкращий за всіх нас був, є і будеш». Військовий поряд голосно сказав: «Героям слава!» І мати відповіла: «Смерть ворогам!»

Вона чекала сина не в домовині, а у відпустку. Колотило від горя вдову Ольгу. Без батька залишився шестирічний син.

Зліва направо: мати Володимира, хрещена, вдова

Співала півча. А люди все несли й несли квіти.

Працівники регіонального управління Фонду державного майна на чолі з керівником Валерієм Йовенком прийшли підтримати свого головбуха, 56-річну Людмилу АРКАДЬЄВУ, сестру тещі Володимира.

— Познайомилися з Володею у 2011 році, коли племінниця привела свого байкера до нас. Як зараз пам’ятаю, був у білому светрі. Я ще подумала: «Боже, нам тільки байкера не вистачало». Та виявилось, дарма я переживала. Він говорив: «Не може бути ніяких домовленостей. Або на щиті, або зі щитом». «Якщо здохнути за рідну Україну, то за вільну і незалежну». Воював на бахмутському, лиманському, куп’янському та вовчанському напрямках. Мав військові нагороди. Тяжко, що на Курщині поклав своє життя, — зітхає Людмила Аркадьєва. — Його відправили туди у вересні. Чули про дев’ятьох дронщиків, яких розстріляли росіяни? Він пішов їх визволяти, проривати блокаду. Але не вийшло.

— Він наш товариш по мотоклубу. Любив мандрівки на мотоциклі, — сказав Юрій ДЕРКАЧ, байкер.

— 19 жовтня ввечері він узяв командування на себе. Між Толстим Лугом і Дар’їним упродовж дня противник штурмував їхні позиції. У його підпорядкуванні було 12 хлопців. Ішов як старший групи. Упродовж дня вони відбили вісім штурмів. Їх лишилося шестеро, разом з Володею. І вони мужньо протрималися весь день, — розповів офіцер з позивним «Хімік». — Увечері він побачив у тепловізор двох російських військових. Вийшов з укриття, аби краще роздивитися і навести артилерію. І в цей момент ворожий дрон скинув вибуховий пристрій. Хлопці казали, гранату. Останнє, що вони почули: «Ой, бля…».

До нього підбіг побратим і побачив, що «Борода» двохсотий. Відтягли тіло Володимира в бліндаж. Наших лишилося п’ятеро, а їх 18. Тому наші відійшли посадкою метрів на двісті. Володю забрали пізніше, після бою.

Якось нам поставили завдання втримати позицію. З 84 чоловіків зголосилося четверо, серед них і Володя. Сказав: «Я поведу людей».

Коли приїздили високопосадовці, нас лякали і тюрмою, і що розформують. І тільки Володя говорив правду у вічі: «Куди ж ви, паскуди, нас відправляєте».

Ми з березня 2022 року пройшли з «Бородою» найгарячіші точки, їли з однієї миски. Пам’ятаю, у Бахмуті була ситуація: їх на позиції десять чоловіків, противник наступає, усі втекли. А він кричав: «Куди ж ви пішли…». Сам відстріляв з кулемета, потім з РПГ. Коли хлопці це побачили, повернулися.

* * *

Поховали Володимира Баранова на кладовищі в Ялівщині.

Валентина ОСТЕРСЬКА. Фото авторки