27 вересня, шоста година вечора, 27-річна Ірина КУШНЕРЧУК заходить у свій двір у мікрорайоні Стара Подусівка в Чернігові. Біля ганку 27-річний Олег Потій, її чоловік, разом з 39-річним Костянтином Кушнерчуком міняють пошкоджене вибуховою хвилею вікно. Прийшли з роботи.
— За 30 тисяч доларів купили будинок, тепер на ремонт потрібно витратити мінімум 50. Будинок на 70 квадратів. Проживаємо з лютого 2015 року. Спочатку орендували, бо хазяїн не хотів продавати. А потім різко передумав, дав місяць: або переїжджаємо, або купуємо. У 2020 взяли іпотеку (довготривале кредитування під заставу нерухомого майна. — Авт.) на двадцять років. Можна виплатити і раніше, аби тільки гроші були, — зітхає Ірина. — Приходили комісії, дивилися і прямо сказали, що нам нічого не положено. Наша родина не підходить під жодну категорію для відшкодування. Бо ми з чоловіком працюємо. Довелося залишати шестимісячну донечку на маму і виходити на роботу. Одна зарплата в родині йде на погашення боргу.
Родина Кушнерчук-Потій переїхала до Чернігова з Горлівки Донецької області. Ірина працює заступником керівника в «Ощадбанку», Олег — слюсарем в ОТКЕ. Олексію вісім років, Алісі десять місяців.
— Сину було вісім місяців, коли в наш будинок у Горлівці прилетіла бомба. На щастя, ніхто з родини не постраждав. За шість годин я з чоловіком, брат з родиною і сестра з доньками зібрали речі і поїхали з Горлівки. Декілька разів на рік їздили додому. Там ще живе мама Олега і молодший брат, які категорично не хочуть залишати будинок і переїжджати.
69-річна Людмила КУШНЕРЧУК, мама Ірини, пенсіонерка, розповіла, чому вибрали Чернігів:
— Батько моїх дітей звідси родом. Олені, старшій донці, 45 років. Розлучена, має трьох доньок: 25, 23 і 15 років. Виїхали в Німеччину і планують там зостатися. Їх будинок ущент розбитий вумікрорайоні Бобровиця. Сину Костянтину 39 років. Живе з родиною на орендованій квартирі біля ЦУМу. Виготовляє меблі на замовлення в столицю. Навіть Кличку робив (боксер, мер Києва. — Авт.). Іринку народила у 42 роки. П’ять місяців лікарі клімакс ставили. І я вірила, аж поки поштовхи дитини не відчула:). А чоловік пив, гуляв, сидів у в’язниці декілька разів. Не витримала, розлучилися. Але все життя не давав мені спокою. Помер у 2020 році на мій день народження. Зробив подарунок. Усі діти по приїзді в Чернігів відразу і без блату знайшли роботу. Я їздила туди-сюди. Бо в Горлівці була мама, якій за 90, не хотіла переїжджати. Померла два роки тому. В онука, Іриного сина, поганий зір. Третього березня 2014 року, у день, коли народжувався, у пологовий влетіла ракета. Донька перенервувала, стався спазм і це вплинуло на зір дитини. Ліве око — мінус 3,5, праве — плюс 2,5. В Чернігові війна наздогнала нас удруге і вдруге зруйнувала наше житло.
— По лінії чоловіка житла не залишилось?
— Була квартира в Чернігові. Але, поки сидів у тюрмі, рідний брат щось накрутив і на себе переписав її. А потім і продав. За декілька років перед смертю чоловік остепенився. Купив дачу в Полуботках. Пробували продати, та вона без комунікацій і на околиці. Поки немає бажаючих. Розгульне життя чоловіка дало своє. Назбирав багато болячок. Хворів сильно. Паралізувало. Діти доглядали.
Новий будинок родини постраждав під час активних бойових дій у Чернігові двічі. Уперше — третього березня, коли російський літак скинув шість бомб на Старій Подусівці. Одну на школу №21, що за 200 метрів від дому. Удруге — 11 березня. У двір Тетяни і Миколи Дурицьких, сусідів, прилетів снаряд від «Граду». Хата згоріла до тла. Вогонь перекинувся і на хату матері 36-річного Сергія Гривка, народного депутата України. Рятувальники встигли швидко загасити. Обгорів лише фасад дому.
— Одна сторона будинку постраждала третього березня. У третині цегла ходила ходором. Довелося рушити. Зараз потроху відбудовуємо. Удруге постраждали, бо влетіло від сусідів. Ми дивом залишилися цілими. Якраз сідали вечеряти. Вибуховою хвилею всіх поклало на підлогу. Уламки зрешетили весь будинок і техніку. Один пробив стіну, ліжко, подушку, де за декілька хвилин до цього лежав син. Після пережитого близько місяця були в Хмельницькій області. Пошкодження всюди зареєстрували. Зима на носі, двоє дітей. Тому не чекаємо і відновлюємо все своїми силами, — згадує березень Ірина.
— Зять у мене молодець. Не п’є, не курить. Будинок цей приводить до ладу. Усе зароблене в ремонт вкладали. Провели воду в дім. Дитячу перед війною тільки зробили. Утеплили будинок і оббили сайдингом минулої осені. А тепер немає майже частини будинку, дах побитий і протікає, стеля і стіни в тріщинах і сиплються, п’ять вікон вибиті. Немає жодної вцілілої батареї. Уламки й досі дістаємо, — печалиться Людмила Миколаївна. — Учора в дітей була річниця весілля. Десять років. Одружилися рано, коли їм було по сімнадцять. Дружили з шостого класу, Олежка — наш сусід. Подарувала п’ять тисяч гривень. Вони порадилися, вирішили добавити і замовити вікно.
