Сини-актори Ігоря Маджуги на фронті

Брати Маджуги, актори Чернігівського театру ляльок, — на війні.

Ярослав — танкіст. Воює з 2014 року. Стояв у Луганському аеропорту. Був у Донецькій, Харківській областях. А поранення отримав під Черніговом. Чотири уламки залишилися в нозі і животі. Палець на лівій руці втратив.

Роман — офіцер. Воював на Сумщині, Донеччині. Зараз на Запорізькому напрямку. Дуже сумує за ляльками. І коли приїжджає у відпустку, — грає на сцені свого театру.

Стояв у луганському аеропорту

— Ярослав пішов у військкомат 28 лютого 2022 року. «Покупці» знайшлися зразу. «Танкісти є?» «Є». А в нього військовий фах — навідник. Через пів години забрали в Першу танкову, — розказує про 35-річного сина Ярослава 59-річний Ігор МАДЖУГА, актор театру ляльок. — Син воює з квітня 2014 року. Пішов служити в першій хвилі мобілізації. Після строкової. Пішов у шльопках, так і забрали. І зразу в Луганську область. Так тижнів два він там у шльопках і служив. Хлопці кличуть: «Ярику, там твій розмір!» «У кущах», — кивають. Заходить туди, — лежить сєпар. Ну, що… Зняв, обувся. Стояв у луганському аеропорту. Коли їх вивели, розформували, місяць з «Айдаром» був. У 2015 році звільнився.

Ярослав — артист театру ляльок. Працював і в молодіжному. У драмтеатрі був монтувальником. І на лісопильні працював.

За три роки, як воює, змінив три телефони. Перший посіяв у 2022 році під Черніговом, коли з оточення виходили. З-під Іванівки до Киїнки 10 кілометрів пробиралися. Там уже стояли росіяни. Виводив місцевий житель. 14 годин. Бо кругом бродили орки, чулася російська мова. Каже: «Ми лежали вдень, а йшли по темноті».  Другий телефон накрився після обстрілу. Зараз у сина кнопковий.

          Розмовляємо з батьком у театрі ляльок у Чернігові. У гримерці тепло. На стінах грамоти і подяки — як окремим акторам, так і всьому театру. Ігор Маджуга працює в ляльковому 41 рік. З 1996 до 2009 був директором.

— Я живу на Лісковиці, — продовжує розповідь. — Старший син Ярослав жив зі мною. Середньому сину Роману 31 рік. Теж на фронті. Є ще 15-річний Даніїл. Він з матір’ю. З дружиною Тетяною ми розійшлися.

З хворою ногою не міг заскочити на танк — відправили в піхоту

— Ярославу зразу дали російський віджатий танк Т-72,  — каже батько. — Хоча він на Т-64 їздив. Розібрався. Тут же зразу приліт. Башту знесло, механізація накрилася. Щоб визволити механіка, Ярослав вручну гармату підіймав. Це вони десь з боку Іванівки стояли.

А потім, у середині березня, між Павлівкою і Киїнкою був приліт, і Ярослав отримав поранення. Почув, що летить.  Встиг упасти.  На лівій руці великий палець як зрізало. 15 осколків з сина витягли. А чотири залишилося. У нозі та один за два сантиметри від печінки.

— Після поранення відійшов?

— Так. Був командиром танка. Це вже там, за сході України. Донецька, здається, область.  З командира танку він «спригнув». Тепер командир відділення. Молодший сержант. Зараз його в піхоту перевели. Через поранену ногу Ярославу важко залазити в танк. А це треба робити швидко.

• Але ж у піхоті багато ходити треба.

— Ходив. І на бойові виходи. І майже в оточенні були. Своїми силами вибиралися. 300-х витягали і 200-х. Пройшов ВЛК, його визнали придатним. Хоча нога роздроблена, гнила. Ярослав пройшов усю Донецьку область, був під Кураховим. Воював на Харківщині.

Нещодавно лікар оглянув його і каже: «Який ідіот тебе сюди відправив?» І сина перевели на склади. Зараз він десь у Дніпропетровській області. Ярослав готує дуже добре. Ротний його застав за цією справою на кухні. Запитав: «Тобі що, подобається куховарити?» «Так».  «Значить, тут і сиди». І зараз він там шеф-кухар.

 «Просив висилати відео вистав»

— Роман пішов на війну в лютому 2023 року. За повісткою, — каже Ігор Маджуга. — Син закінчив київську академію (муніципальна академія естрадного мистецтва). Там і лялькове відділення. Вокалісти, циркачі.

А якраз перед початком повномасштабного вторгнення закінчив чернігівський політех. Щоб була ще й технічна освіта. Любив у машинах копирсатися, ремонтував. Зараз десь у Запорізькій області. Молодший лейтенант.

У Романа є сім’я. Дружина, 34-річна Ольга, та семирічна дочка Дар’я. Вони живуть у Лукашівці під Черніговом. Ольга щодня машиною їде 18 кілометрів у Чернігів. Це від пів години до 40 хвилин. Везе в школу (у ліцей №32) доньку. А потім їде на роботу. Вона також актриса в театрі ляльок.

— Повістку Ромі дали 31 січня. Якраз на мій день народження, — згадує Ольга МАДЖУГА. — Вручили на роботі. Тоді йому було 30 років.

У Запоріжжі по них був приліт. КАБом. Трохи зачепило. У Романа була баротравма. Контузія.

В окопах сидіти не довелося. Шукали пусті будинки і там селилися. З відома місцевої влади. Куди приїжджає, він намагається все відремонтувати, поличку там прикрутити, інше. Коли з’їжджає, дрова нарубані залишає. Він хазяйновитий. Старається завжди, щоб і вдома все було про запас. Щоб можна було грубку чи піч натопити.

• А він уміє?

— Звичайно. Ми живемо в приватному будинку. У Чернігові так само жили в приватному. А в Лукашівку переїхали, як почалося російське вторгнення. У нас тут піч і груба.

У відпустку приходив більше як місяць тому. На десять днів. За театром він сумує. Просив, щоб я йому поскидала відео наших вистав. Він переглядав їх. Коли готуємо вистави, відео знімаємо. Я йому пересилаю. А він підказує, як зробити краще. По образу щось додати. Коли приїздить, — а ми граємо виставу, в якій він раніше грав, — Роман виходить на сцену.

Піаніно на звалищі

За театром сумує і Ярослав.

• Призвичаївся грати на гітарі, навіть без пальця на руці, — пишається сином Ігор Маджуга.

— З собою взяв?

• Ні, звичайно. Там такий рюкзак, тільки гітари не вистачало. Бронік багато важить, а ще ж автомат, амуніція, рюкзак. Кілограмів 50 на собі. Там знаходили інструменти. Навіть піаніно. На звалищі. Розказував.

Ночували в закинутих хатах. Якщо на полігоні, то в наметах.

Зараз обидва сини в 13-й бригаді. Але в різних підрозділах, — знає батько.

Акторів-чоловіків у театрі ляльок залишилося тільки четверо.

Олена ГОБАНОВА.

Фото авторки