Шматки ракети літали між стінами «Міні-маркету», як більярдні кулі

Андрій Боженко, власник «Міні-маркету» на Красній площі в Чернігові. Фото Олени ГОБАНОВОЇ

19 серпня в магазин прилетіли уламки ракети. На знімку один з них, вагою до 10 кілограмів. Фото Андрія БОЖЕНКА

Відновлюють свій магазин «Міні-маркет» на Красній площі Чернігова власники: 42-річний Андрій БОЖЕНКО та 52-річний Володимир БЕЗСМЕРТНИЙ. Магазинчик навпроти драмтеатру, у приміщенні колишнього готелю «Десна». Продають алкоголь, цигарки, продукти. 19 серпня, коли в театр прилетів «Іскандер», дісталось і «Міні-маркету». Повилітали вікна-двері, була пожежа.
У суботу, 26 серпня, власники разом з охоронцями працюють у розтрощеному магазині. Повиносили сміття, частина ще стоїть у мішках. Уламки ракети сбушники забрали наступного дня після прильоту. Найбільший шмат був розміром, як здоровий гарбуз.
— Відновлюємося власними силами, — заносить інструмент до свого авто Андрій Боженко. — Ремонт поки що не можемо проводити активно. Матеріали, інструменти не залишиш на ніч, адже вибиті отвори просто прикриті фанерою.
У Безсмертного та Боженка є ще магазин «Аніка-маркет» на Новій Подусівці та точка продажу тютюнових виробів на Центральному ринку. Площа розбитого «Міні-маркету» — 40 квадратних метрів. Уже замовили нові вікна, двері.
— Замовляли в Києві у знайомих, — розповідає Боженко. — Дефіциту немає. У середу вже оплатили. Строк виготовлення два тижні, ми просили зробити хоча б за 10 днів.
Стелю поміряли, проводку робимо. Сьогодні скрутили батарею опалення. Від жару вона деформувалася. Води в системі не було, а якщо дадуть з початком опалювального сезону, батарея тектиме.
— Вигоріло багато?
— Більше пошкодила вибухова хвиля та уламки. Проводку порвало, унітаз, бачок зірвало, — проводить Андрій у частину, де було підсобне приміщення і туалет. — Уламки переважно летіли в бокове вікно, навпроти вітрин з дорогим алкоголем і тютюном. Вибоїни ми вже позамазували. Стіну біля дверей відламало, зрикошетило. Підвісна стеля над підсобними приміщеннями згоріла, над залою впала.
Отак усе літало, — жестикулює Андрій, — як більярдні кулі. Уламок перебив щиток у підсобці. Електрика миттєво зникла. Вода текла, бо зірвало кран. Я, коли сюди пришов після вибуху, проліз і перекрив вентиль.
Найбільший уламок ракети влетів через вікно. Ударився сюди, потім сюди, — показує. Два тижні тому встановили новий кондиціонер за 40 тисяч гривень — згорів. А ще модем, блоки живлення.
— А люди? Хто був у магазині?
— У момент вибуху працювала 34-річна Оксана Гнець. Тетяна Петрик, наша колишня працівниця, забігла до Оксани на каву. Чекала машину додому, до Корюківки. Коли сирена пролунала, дівчата магазин зачинили й обидві сиділи всередині за прилавком. Зателефонував Танин родич, що під’їжджає. Вона забігла в туалет, уже збирала речі.
— У момент вибуху Таня в туалеті була?
— Якби хто був у туалеті на той момент, ніхто б не вижив. Усі уламки летіли туди. Дівчата сиділи поряд, але Оксані дісталося більше, уламками та склом сильно посікло голову, спину.
В принципі, горіло недовго, але для дівчат ці хвилини видалися вічністю. Нічим дихати, дим, курява, дрібні уламки скла, армагедон локального масштабу. Якось пробралися до виходу. Через розбите холодильне обладнання, обвалену систему кондиціонування. Таня ногу склом порізала. Її таки забрали машиною, медичну допомогу вже в Корюківці надали.
Оксані зашивали рани, виймали уламки зі спини в другій міській лікарні. Був у неї на другий день, почувалася більш-менш нормально. Уже сміялися.
— А на площу приїхали зразу?
— Я був у Києві. А мій компаньйон — на дачі в Жавинці. Я зразу зателефонував Оксані. Почув істеричні крики. Компаньйон поїхав туди. Нікого не пускали, пробирався дворами. Пояснював поліції, що він власник магазину, де пожежа. Пустили. Дівчат уже там не було. Оксану зразу забрала «швидка». На площі чергувала машина швидкої допомоги. І пожежу швидко ліквідували. П’ять чи шість вогнегасників використали. Десь о 17.00 під’їхав я. Упросили з Володимиром, щоб до магазину пустили наших охоронців. Було вже за 22.00. І якраз о 22.30 зняли оціплення з площі.
Найкрупніший уламок був кілограмів 10. Трохи більший, як на дві цеглини бруківки, його винесли, отам лежав. Не просто шмат металу, а механізм із шестернями. Схоже на частину ракетного двигуна. Другий кілограмів шість. Прилетіли в магазин наче гарматні ядра.
— Не боялися роздивлятися, носити їх? Раптом ще раз рвоне?
— Ні. Видно було, що не бойова частина. Та розірвалася зверху. Усього з магазину більше 30 кілограмів уламків вигребли. Отакенний мішок назбирали.
Ми, коли ці уламки склали, самі викликали поліцію. Усе описали з понятими, було СБУ. Уламки забрали. Там є номерні деталі, органи мають знати, звідки росія їх бере.
— Допомогу вам обіцяли?
— У міській раді і в обласній раді сказали, що для бізнесу програм підтримки немає. Чекайте на репарації. Отаке гарне і нове слово для України (у даному випадку — компенсація з боку Росії. — Авт.). Єдине, буде прийнято і вирішено на базі комісії Чернігівської обласної ради і, сподіваюсь, підтримано на найближчій сесії — звільнення від орендної плати на три місяці. Усіх. Я просив окремим листом і подав орендодавцю, КП «Діловий центр», керівник Олександр Кузьменко, щоб нас хоч на пів року звільнили. Адже наш магазин опинився в епіцентрі. Але підтримки ми поки що не знаходимо. Нічого страшного, прорвемося, — каже Боженко. Співробітники скептично кивають.
— Кошторис ремонту — приблизно 250 тисяч гривень. На 300 тисяч гривень орієнтовно пошкоджено товару, обладнання і матеріальних цінностей у магазині. Вітрини рухнули, усе побилося, погоріло або намокло. Навіть ті пляшки, що дивом залишилися цілими, на продаж уже не годяться. Акцизи порозмокали. Хіба що знайомим на подарунок тепер можна. Крім того, що вода линула з побитого унітазу, потім ще при гасінні пожежі долили. Оцінювачів не запрошували, адже оплату за їх послуги нам ніхто не поверне. Провели інвентаризацію самі, звірили із залишками.
Звернулися до одного, до другого, третього фонду. Нам не треба кошти, просили матеріали. Лінолеум, ще щось. У фондах пояснили, що допомагають лише малозабезпеченим. І всі працюють виключно з фізичними особами.
Тільки касовий апарат служба підтримки почистила, просушила.
— Оксана вийде на роботу?
— Жіноча робота поки що тут не потрібна. Усі, хто за 14 років знають нас, наших дівчат, приходять, питають, як здоров’я Оксани. Коли вона була в лікарні, я спитав: «Чи треба допомога на лікування», але сказали, що все повністю безкоштовно. Хірурги відпускали вже на третій день, затримали неврологи. Буде подавати на допомогу як постраждала, має право на 30 тисяч гривень.
Коли Оксану виписали, кажу: «Відпочивай, набирайся сил». Вона дуже переживала, чи не втратить роботу.
Орієнтовно через три тижні ми запустимося, — прикидає Андрій.

Олена ГОБАНОВА