— Кордон так близько. Як стаєш на повний зріст, бачиш кацапське село, — пояснює своє місце розташування Лефор. — Військових не бачимо, ховаються так само, як і ми. Коли вони обстрілюють Харківщину, з нашої позиції добре видно, як вилітають кацапські ракети С-300. Особливо вночі. Дрони літають постійно. А після них «Воги», міномети обстрілюють. Пробують прориватися різні групи ДРГ.
Живемо в бліндажах, є окопчики. У лісочку з мишками і змійками. Усе, як годиться.
— Змії чи вужі?
— Якось знайшли карпатську степову гадюку. Привіталися, попросили повзти спокійно далі. Що вона і зробила.
— Якщо вкусить…
— Треба швиденько шукати автівку і тулити кілометрів з 20 до найближчого села.
— Комарі і мошкарня гризуть?
— Уже починається. Погода трішки прохолодна. І поки що не смертельно. Але вже запасаємося спреями, кремами, спіральками від цих тварючок. І самі купуємо, і волонтери привозять. Останній раз зробили їм замовлення на ящик цього добра.
— Раніше хлопці на блокпостах рятувалися масками для бджолярів.
— Ми в Чернігові знайшли швачок, яким постійно підкидаємо роботу. Шиють нам панамки з відкидною сіткою.
Їжу готуємо в лісі, у казанку. На нашій позиції 11 чоловік. Два бліндажики. Готуємо 10 чи 12 літрів. Борщ, каші з тушонкою. І сухпайки теж присутні.
— Військові не дуже полюбляють сухпайки.
— Часто їсти не можна, набридне сильно. Видають на декілька днів. Учора варили борщик. З продуктами допомагає і армія, і волонтери. Зараз виїхали за пранням, купимо смаколиків. Того, чого немає від армії чи волонтерів. Смачної ковбаски. Дуже хочеться «Снікерсів» або шоколадок. Вони енергетичні. Я можу зранку ввалити «Снікерс» і пів дня не їсти.
— Де спите, як облаштований бліндаж?
— У нас бліндаж лакшері (розкіш або люкс. — Авт.). Восьмимісний номер, — з гумором описує побут. — Я сплю на другому поверсі на карематі в спальнику. На цій позиції хлопці, які були до нас, усе облаштували. Гарно бліндаж змайстрований, з буржуйкою.
У бушлатах не ходимо. Хоча ночі «свіжуваті».
— Берці «Талан» зручні, ноги не пітніють?
— 48 розмір ноги, і на мою ногу армія берців не видала. Точніше, жодного разу не завезли підходящих. Купив фірми «Лова» (німецькі).
— Одні нахвалюють ці берці: класні, зручні, не промокають. Інші кажуть, підходять не для всіх умов.
— З досвіду — одні з найкращих, що може бути для солдата в польових умовах. Є американські виробники. «Талани» літні теж класні. Про зимові нічого сказати не можу, бо не носив, як вже казав, через брак розміру.
— Зараз волонтери активно закуповують присипку, аби ноги не так пітніли.
— А ще військові у взуття кладуть жіночі прокладки, щоб вбирали піт. І присипка пригодиться. Особливо тим, хто на нульових позиціях. Немає змоги випрати шкарпетки, навіть якщо вони круті, дорогі і трекингові. Дощ пішов, а солдати все одно в окопах сидять. Мокрі. Щоб ноги не пріли, треба і присипати.
— Де ховаєтеся від дощу?
— Можна в бліндажі. Але, коли стоїш на спостережному пункті, його покидати не можна. Є дощовики. Хлопці знімають берці і взувають гумові чоботи.
Болото по коліна. Але і це вже нам не страшне. Я ходжу в своїх «ловіках». У мене вони — одна-єдина золота пара. Резинчиками (гумовими чоботами) на свій розмір не обзавівся. Теоретично, вони в природі є, але я не бачив, не заморочувався.
— Що треба пити, аби втамувати спрагу?
— Звісно, ми не випиваємо добову норму води, яку потрібно. Але того, що є, вистачає. І підвозять, і самі їздимо.
— Де перете речі?
— Знайшли добру жіночку в пологовому, яка забирає прати наші речі. Купили їй цукерок, порошку підвезли. Раз на тиждень до неї заїжджаємо в гості. Миємося в дитячій спортивній школі. Але це так не у всіх. Ми просто знайшли можливість. Сидимо в лісі. Є технічна, дощова вода, яку збираємо, і нею можна помитися. Багато хлопців так і робить, якщо до найближчої цивілізації далеко. Ми на позиціях живемо, виїжджати можемо раз на тиждень. Є хлопці, які заступають на декілька днів, а потім повертаються в тил. Відпочивають, окопи риють, щось майструють.
