Сергій Литвиненко загинув під Торецьком, Сергій Петрик – на Курщині

 Сергій Литвиненко загинув під Торецьком

Обнявшись, плакали  вдова та донька: 40-річна  Світлана та 15-річна Ірина.

71-річні батьки,  Людмила та  Василь Литвиненки,  втирали сльози.

24 березня в Катерининській церкві Чернігова попрощалися з 43-річним Сергієм Литвиненком. Підтримати Світлану прийшли колеги з дитсадка №39 «Тополенька», де вона працює помічником вихователя.

— З Сергієм прожили 18 років. Він спочатку закінчив училище, на теслю. Потім — технікум неподалік КСК. Деякий час працював у Чернігівському державному інституті економіки та управління  столяром. І до самої мобілізації — на деревообробному комбінаті  «СІХЕ УКРАЇНА», — розповідає Світлана ЛИТВИНЕНКО. — В армії не служив. Бо його визнали непридатним через поганий зір. Ходив в  окулярах. Без них навіть знайомих на вулиці міг не впізнати. Потім чомусь став обмежено придатним. 26 жовтня повертався з роботи і йому вручили повістку.  Сказав: «Якщо вже дали, то піду». Наступного дня пішов у військкомат. Відтоді ми не бачилися. Написали «придатний» і відправили в навчальний центр. Потім призначили стрільцем-помічником гранатометника. І перед новим роком відправили на фронт, у Донецьку область.

Спілкувалися щодня. Якщо не вдавалося поговорити, писав. Повторював: «У мене все добре, не переживайте». Коли донька намагалася  розпитати, як йому там, відразу: «Ну все.  Пока». І клав трубку.

Написав: «На десять днів іду на завдання. Мене не турбувати. Повернуся, передзвоню». Так і не передзвонив. За кілька днів принесли сповіщення: зник безвісти. А згодом, що загинув під Торецьком Донецької області. Вийшов на позиції  10 березня вранці, загинув 17-го.  Обстріл. Не вірилося, що його вже немає.

— Тато наснився. Ніби з друзями поїхав на базар. А ми стоїмо на зупинці і чекаємо його. Довго його не було, тому пішла подивитися, де він. Заходжу в магазин, а батько з друзями пакує жилетки. І їх  багатенно. Ми обнялися, поцілувалися. Він щось хотів мені сказати на вухо. І тут мене розбудили, — пригадує донька Іруська (саме так називав її батько).

— Коли привезли і побачила чоловіка, остання  надія згасла, — додає вдова.

Поховали Сергія Литвиненка  на Алеї Героїв на «Яцево».

 Валентина ОСТЕРСЬКА.

Фото авторки  

Сергій Петрик поліг на Курщині

25 березня в Катерининській церкві відспівували 35-річного Сергія Петрика, чернігівця. Гранатометника. Без батька залишилися двоє дітей: дворічний Ромчик та 10-річний Владик. Малий дуже плакав над закритою труною. Його обіймала мати, 32-річна Катерина Петрик. Ледь трималися вбиті горем батьки: 58-річний Андрій та 57-річна Людмила ПЕТРИКИ. Сергій у них був єдиний.

— Ми вже собі місце біля сина забронювали. У мене онкологія. Чоловік теж слабує. Він учасник бойових дій в Афганістані. Війна в нас забрала найдорожче. — не стримує сліз  Людмила Петрик. — Сергій закінчив школу №23. Потім історичний факультет Чернігівського державного педагогічного університету. Останні роки працював друкарем у типографії.

Повістку йому вручили дорогою додому в грудні. Нікуди  не ховався, бідолага. Сказав: «Мамо, хто ж моїх дітей захистить?» Щодня писав або дзвонив дружині і нам. Спочатку був на Донеччині. Неподалік Часового Яру.

8 березня телефонував з гарним настроєм. Казав: «У мене все добре. Через пів року приїду додому». А тепер бачите, куди поїхав… 9 березня у старшого сина день народження — вітав.

10 березня  Сергія направили на Курщину.

Спочатку прийшло сповіщення, що зник безвісти. Я і старший онук здали ДНК. Уже згодом  побратими  Сергія підтвердили: загинув  12 березня.

— Коли привезли, ходили на впізнання?

— Пішли батько і невістка. Ледь не знепритомніли.

Поховали сина на кладовищі «Яцево». Нас на цьому світі тепер тримають лише Господь Бог та внуки.

 Валентина ОСТЕРСЬКА.

Фото авторки