У Катерининській церкві відспівали 21-річного Владислава Філімоненка, чернігівця.

Владислав Філімоненко

Біля труни плакали мати, рідні тітка та дядько. Втирали сльози близькі. Усі співчували матері,  адже Влад був у неї єдиним.

— Батько покинув з народження. Ніколи з нами не спілкувався. У нього інша сім’я. Проживає десь за кордоном. Владислав закінчив школу, вступив до чернігівського будівельного ліцею, вчився на зварювальника.

Після початку повномасштабного вторгнення, коли Чернігів був в облозі, допомагав нашим хлопцям на блокпостах.

Вважав, що справжній чоловік має захищати батьківщину. Про своє рішення піти добровольцем  за контрактом не сказав нікому з рідні. За три дні до від’їзду поставив перед фактом, — зітхає 40-річна Тамара ФІЛІМОНЕНКО, мати. — 27  травня минулого року пішов служити. Випускний екзамен у ліцеї  був у червні,  здавав його через вайбер.

Тамара Філімоненко біля труни з тілом сина

Пройшов два з половиною місяці підготовки. Спочатку Влада зарахували до 119-ї бригади, потім  перевели у 79-ту окрему десантно-штурмову бригаду.  Служив старшим стрільцем. Ніколи не  жалівся. Хоча  по сім днів знаходився на позиціях, в окопах. За дев’ять з половиною місяців жодного разу не був у відпустці. Востаннє спілкувалися 19 лютого. Прислав відео. Говорив сумно: «Мамо, уже обмотали жовтими стрічками руки й ноги. Є чотири патрони та одна граната. Господи, хоч би вийти живими». Тоді в мене і з’явилося передчуття, що може і не повернутися.

Була на роботі, коли зателефонували з військкомату: «Не хвилюйтеся. Потрібно зустрітися. Поговорити віч-на-віч». Увечері приїхали додому і повідомили, що син загинув 20 лютого поблизу  Костянтинополя  Донецької області.

Спочатку не повірила. Буває ж таке, що переплутують людей. Та коли пішла на упізнання і відкрили тіло, за обличчям упізнала сина. Дали довідку про смерть:  «Вибухова травма внаслідок  військових дій».

Поховали його в секторі героїв  на «Яцево».

У мене зараз такий стан, що, здається, усе це не зі мною. І син живий. Не можу прийняти втрату. Брат з сестрою підтримують, дуже вдячна їм за це.

Сергія Константінова поховали через півтора року

У Катерининській церкві  відспівали 46-річного Сергія Константінова, розвідника.

Сергій Константінов

  Над труною плакали 77-річний батько Геннадій Константінов (мати померла у 2020 році), 40-річна сестра Наталія, старший син 27-річний Михайло та його мати  Олена.

Зліва направо: сестра Наталія та батько Геннадій

 Без батька залишилося ще двоє дітей: 16-річний Артем та Анастасія,  котрій буде сім.

— Брат закінчив чернігівський політех. Тривалий час працював у міському «Укртелекомі». Доріс до головного інженера. Згодом  керував роботами з прокладання оптоволоконних мереж компанії «Київстар».  Повномасштабне вторгнення застало його в Чернігові. Вивіз родину. Нині  донька Анастасія зі своєю матір’ю живуть у Німеччині.

У кінці листопада, коли закінчилися сезонні роботи з прокладання кабелю, поніс документи у військкомат. 19 грудня 2022 року пішов добровольцем, — розповідає Наталія КОНСТАНТІНОВА. — Він цікавився різною зброєю, розумівся на ній. Наш дід воював у Другу світову. Був розвідником. Сергія теж взяли в розвідники. У механізовану бригаду.

 Воював на Луганщині. 16 липня 2023 року перестав виходити на зв’язок.

 Мої перші два сни про брата були нехороші. Наче розмовляли. Я: «Алло, алло». А він: «Усі помрете». Потім показався в чорному костюмі. Після цього стала здогадуватися, що його вже немає.  Близькі  заспокоювали,  можливо, у полоні. Ще сподівалися на диво.

— Сповіщення, що Сергій зник безвісти, принесли сину Михайлу. Наш тато здав ДНК. Самотужки намагалися розшукати його, адже офіційної інформації не могли добитися. 24 липня 2024 року Михайло найняв адвоката для власного розслідування. Я була за кордоном. Подзвонив мені і сказав: «Я наймаю адвоката. Бо здається справи погані».  І в середині листопада нам повідомили: повний збіг ДНК.

 Міша обдзвонював морги Дніпра і в одному з них знайшов батька. Там сказали: «Тіло надійшло 9 березня 2024 року, а ідентифікували його 19 серпня». Але частина не давала нам сповіщення, що загинув. Через це не могли забрати з моргу.

Адвокат написав листа в Міністерство оборони і тоді прижучили частину. Щось там частина нахомутала. Можливо, хотіли його списати як СЗЧ (самовільне залишення частини). Луганський слідчий сказав: «Так не піде». Тіло забрали з поля бою, був у формі і зі зброєю.

 У закритій труні нам дозволили привідкрити кришку. Я заглянула — і це була помилка. Тепер мені важко. Щоранку прокидаюся і перед очима шматочок чорного мішка. Нас попереджали: тіло буде в чорному пакеті, на подушечці зверху покладуть його форму. Представник ТЦК її привіз.  Були берці, труси, шкарпетки, літня форма, штани, кепка, кофта з довгими рукавами. Нам віддали годинник і ніж брата.

Поховали розвідника на Алеї Героїв, на «Яцево».

Валентина ОСТЕРСЬКА. Фото авторки