Розвідник Сергій Нестеренко пробув майже два роки на нулі

Переписка з дружиною

29 січня в Катерининському храмі Чернігова відспівали 45-річного Сергія Нестеренка, старшого розвідника. Генерал Валерій Залужний, головнокомандувач ЗСУ, за бойові заслуги нагородив його відзнакою «Золотий хрест». А командування вручило два нагрудні знаки «Хрест 54 ОМБР» (ОМБР — окрема механізована бригада). Воював з 8 березня 2022-го. Майже два роки пробув на нульових позиціях. Захищав Бахмут, Сіверськ, Авдіївку. Двічі був тяжко поранений. Мав позивний Вітер, бо легкий на підйом. З листопада був на куп’янському напрямку.

Над труною ридала 39-річна Інна МІЩЕНКО, цивільна дружина. Утирав сльози батько 70-річний Леонід Володимирович, підполковник у відставці. Його підтримувала дочка Аня та онука Катя (донька від першого шлюбу Сергія). Мати Сергія померла 14 років тому. Не було сина, шестирічного Жені. Хлопчику ще не сказали, що тата вже немає.

— Із Серьожею познайомилися в компанії. Його не злякало, що в мене троє дітей, і я всюди брала їх із собою. Пам’ятаю, як уперше прийшов до нас. Ліг на диван і читав книжку малим, вони його обліпили. Так і залишився, — згадує чоловіка Інна Міщенко. — Через два роки  завагітніла, злякалася, куди четверте. А він  підтримав. Сказав: «Хто б не був — син чи донька, — назвемо Женею, на честь моєї мами». Був зі мною на пологах 17 годин(!!!). Дуже любив сина, адже той його копія і характером такий же впертий. Женя пишається татом. Хто б не прийшов до нас, несе нагороди, показує. Сергій же мені їх усі прислав.

У мирному житті чоловік робив меблі. Після другого важкого поранення була проти, аби знову їхав на фронт. Сказав: «Я своїх хлопців не покину». Що могла вдіяти. Аби підтримати, пожартувала: «Ти живучий. Вернешся, мучитиму тебе до кінця життя». «Звісно, вернуся. Купимо велику машину, аби вся сім’я вміщалася», — відказав. Переживав, чи в сина все є. Казала: «Усе, що треба, купую. Головне, аби ви там усім були забезпечені». Сергій витрачав гроші на ремонт і купівлю авто для свого підрозділу та інше необхідне. Бачила, наскільки важко. Новий рік ми зустрічали по відео. Я вдома у футболці, він у хаті, де мінус два, і поряд повно пацюків і мишей.

Дуже переживала, коли не виходив на зв’язок. Завжди заспокоював: «Не хвилюйся. Якщо щось, тобі першій повідомлять».

Востаннє розмовляли 13 січня. Я з 2004 року служу. Просив: «Покинь, сиди з дитиною». Зараз Женя в моєї матері. Стояла і перекладала з руки на руку хімічну грілку, бо було дуже холодно. Сергій сказав: «Не мерзни, іди до буржуйки». А о 23.00 написав: «Як дежурство?» «Норм. Легла отдохнуть». «Ти как?»  «Задача невиполнимая». «Какая?» «Жопа». Відчував, що не повернеться із завдання. Уже не змогла заснути. Хоч у бліндажі тепло, мене всю ніч колотило. Наступного дня не змогла додзвонитися, не знаходила собі місця. Ще й завжди спокійна кішка Серафима раптом стала наче вити. Скакала по столу, дряпала принтер, папір. Хоча раніше на стіл ні ногою. Кажуть, якщо кицька на столі, чекай новин.  Подумала про якусь бумажку, надруковану, бо ж Серафима шматувала папір.

17 січня вдалося зв’язатися з його побратимом. Той повідомив: «Сергія вже немає». 14 січня під Синьківкою Харківської області був тяжко поранений у груди, відірвало стопу. Сам наклав на ногу турнікет, побратими — на груди оклюзійну наліпку. Під шквальним вогнем два кілометри тягли його до евакуаційної машини. Просив: «Киньте, рятуйте свої життя». Не покинули. Повезли до евакопункту. Він дихав. Але дорогою серце зупинилося внаслідок великої крововтрати. У темряві не помітили ще однієї рани в грудях…

Ні з військкомату, ні з частини ніхто не повідомляв. Я кидалася, куди тільки могла, просила подати запит до частини. Врешті «вибила» сповіщення про загибель. Усі дні і ночі до похорону не могла спати. Сама дивуюся, як ще ходила. Мене хитало з боку в бік. На кладовищі «Яцево» мені передали прапор, яким була накрита труна. А я стояла і думала: «Чому життя таке несправедливе? Чому смерть забирає кращих?» На поминках сказала, що рід Нестеренків не закінчився.  Підростає Женя.

Сергій хотів, аби займалася сином і не працювала. Тому вирішила: подаватиму рапорт на звільнення. У сина вже немає батька. А я ж служу і наших теж відправляють на фронт…

Прошу в чоловіка поради. Він же був сильним, завжди вмів знайти вихід. Правда, іноді дозволяв собі розслабитися. Подобалося, якщо вгадувала його бажання. Забирала машиною з Києва, коли приїздив у короткі відпустки. Не подає ніяких знаків.

Таким був Сергій Нестеренко

Сергію Куценку, нацгвардійцю, назавжди 24

25 січня на кладовищі «Яцево» в Чернігові з військовими почестями попрощалися з 24-річним Сергієм Куценком, нацгвардійцем. Він народився і виріс у Чернігові. Провести в останню путь прийшли родичі, друзі, однокласники, з якими навчався в школі №13. У 2018 році Сергій пішов на строкову службу, а через рік уклав контракт. Служив у бригаді особливого призначення Національної гвардії. 21 січня на запорізькому напрямку потрапив під артилерійський вогонь ворога.

Леонід Копич, солдат, загинув від ракетного удару

 В Катерининській церкві відспівали 56-річного Леоніда Копича, солдата. Він народився в селі Кратинь на  Ріпкинщині. Там зростав та навчався. Після школи закінчив Замглайське ПТУ. Відслужив у повітряно-десантних військах. Тривалий час працював муляром у Чернігові, останнє місце роботи — ТОВ «УТБ-Інжиніринг». Торік у жовтні його мобілізували. Служив у 110-й окремій механізованій бригаді номером обслуги (номер обслуги — той, хто заряджає гранатомети, міномети, гармати, артустановки. — Авт.). Загинув 21 січня внаслідок ракетного удару в районі Мирнограда Донецької області. Поховали воїна на кладовищі «Яцево». Без батька залишилася дочка, без дідуся двоє онуків.

 Валентина ОСТЕРСЬКА, фото автора