Валерія Власенко постраждала після прильоту «Іскандера». На нозі 10 шрамів
Головна » Війна » Валерія Власенко постраждала після прильоту «Іскандера». На нозі 10 шрамів
24.07.2024 | Війна
Валерія та Ірина Мозгова, сестра-опікунка
Брали шкіру для пересадки
13-річна Валерія ВЛАСЕНКО, чернігівка, за пів року перенесла п’ять операцій на лівій нозі. Ставили апарат Ілізарова. Коли лікарі його зняли, ходила на милицях, потім з палицею.
Лера постраждала 19 серпня минулого року, на Спаса. Тоді в драмтеатр прилетів російський «Іскандер». Лера з подругою, 13-річною Ксенією Вербицькою, прийшли до театру, сіли на лавку. Збиралися продати браслети з бісеру, щоб передати кошти на ЗСУ. Й опинилися майже в епіцентрі вибуху
Кривавий Спас. Біля чернігівського драмтеатру сім годин шукали загиблих від удару російського “Іскандера”
О 19 годині 19 серпня рятувальники завершили пошуково-рятувальні роботи в Чернігові. Унаслідок російського ракетного удару семеро людей загинули (серед них …
Про те, як проходить лікування Ксенії, «Весть» писала в номерах за 30 травня та 11 липня. Дівчинці зробили 14 операцій на правій руці, найдовша тривала сім з половиною годин.
У Лери уламок вирвав з м’ясом частину кістки на лівій нозі.
Після смерті мами, чотири роки тому, дівчинку взяла під опіку 32-річна Ірина МОЗГОВА, рідна сестра, начальниця пересувного відділення «Укрпошти». Живуть у Чернігові, у невеликій квартирці. Сину Ірини Артему 11 років. На літніх канікулах Валерія гостює в батька і його дружини Сніжани в Роїщі під Черніговом.
23 липня ввечері Лера разом з батьком і Сніжаною сидять на лавці біля двору. Побачила сестру Ірину, підскакує, біжить обніматися. Ще в жовтні минулого року Лера не могла ходити, лежала в ліжку. У туалет повзала на попі.
— Уже ходжу, — із захватом каже Лера. — Але частину ноги не відчуваю, — показує свою худеньку ніжку. Торкається гулі розміром з дитячий кулак. Зверху на стегні два квадратні шрами. Звідти брали шкіру для пересадки. На обох ніжках ззаду багато дрібних чорних цяток. Сліди від опіків.
— Вони були ще страшніші, уже позагоювалися, — каже Лера. — Але, скоріш за все, залишаться назавжди.
«Лікарі давали чотири дні»
— 16 січня зробили останню операцію, зняли апарат Ілізарова, — уточнює Ірина Мозгова. — Встановили імплант, металеву пластину. Усі п’ять операцій робив Юрій Кулабухов, ортопед-травматолог Чернігівської обласної дитячої лікарні.
Після операції Лера була біла, як простинь. Важко відходила. Висока температура. Постійно кололи знеболюючі, в яких були наркотичні речовини. Сестра майже весь час спала. Лікарі дали чотири дні. За цей час організм повинен був прийняти пластину. Якщо ні — нова операцію. Тьху-тьху, на четвертий день їй стало краще.
Поки ми були в лікарні, подзвонила дружина нашого Саші, — переходить до інших подій Ірина. Олександр Василенко, рідний брат Лери та Іри, загинув 24 січня минулого року під Вугледаром на Донеччині. — Каже: «Сашу нагородили орденом «За мужність» третього ступеню». Вона ходила в адміністрацію на вручення. Але ніяка нагорода не поверне нам брата.
«Палицю всюди забувала, а потім викинула»
— У перші дні Лера ридала, не перестаючи: «Як я з такою ногою буду ходити?» Одягала штани з широкими штанинами. Заспокоювала її, що треба себе сприймати такою, як є. Зараз перейшла на шорти, — радіє Ірина, що найважче позаду.
— Якщо пальцями проводжу, відчуваю пластину, — перебиває сестру Лера, водить рукою по ніжці.
— Вона на все життя, — продовжує Ірина. — Поки Лера ростиме, цю пластину треба буде час від часу міняти.
— 10 шрамів, — рахує Лера і великі, і малі. — Ще гуля й опіки. Спочатку з ноги зняли цю штуку, — має на увазі апарат Ілізарова. — Відправили на реабілітацію. Цілий місяць кожного дня Іра возила мене в лікарню. Робили масаж, ходила на розминку. Реабілітологша дала мені паличку синього кольору. Коли ходила, спиралася на неї. Постійно її десь забувала. Тоді закинула і пішла без сторонньої допомоги. Лікарі сказали, що я добре ходжу, палиця не потрібна. Повернули в лікарню. Грошей за операцію не платили.
— З березня по квітень були на реабілітації, — уточнює Ірина. — На роботі брала відпустку. А в кінці квітня Лера вже закинула палицю, бо їй, думаю, стало соромно з нею ходити.
— Я вже і в дитячому таборі побула, — хвалиться Лера. — Тиждень відпочивала в Серединці (Олишівська громада). Ходила з подругою в «ДЦ». Це денний центр. Там розповідають про Бога. Запропонували поїхати в табір. Потім приїхала до батька. Бо вдома, у Чернігові, нудно. Подружки роз’їхалися. А тут у мене ціла банда.
— Зранку прокинулися, поїли і з 10.00 Лера вже на вулиці, — описує її день Сніжана. — То на велосипеді їздять, то халабуди роблять. У карти грають. Доки не стемніє, заняття знаходять. Тільки встигаємо дивитися, де.
— Я ж і на велику катаюся, — радіє Лера.
— Сама впораєшся, чи вивести? — перепитує тато Валерій. Встає, виводить з двору велосипед з високою рамою.
— Лікар нам сказав, що на велосипеді, самокаті можна їздити з серпня, — каже Ірина. — Та хіба її втримаєш?
— На самокаті я ще раніше почала кататися, — перебиває сестру Лера. Сідає на велосипед і крутить педалі. Їде впевнено, швидко.
«Удома стала відмінницею»
Рік Лера не ходила в школу. Вчителі приходили додому.
— У вересні повернуся в свій клас, — дівчина вчиться в школі №7. — З бісеру вже не плету. Хоча надарували багато. Останнє, що зробила, — брелок, — виносить з хати. — Хотіла подарувати другу, але залишила собі.
— Чи то, дійсно, індивідуальні заняття вплинули, чи вчителі лояльніші були, але витягли Леру. І вона в цьому навчальному році стала відмінницею. Я жартую, що вийшла на стипендію, — сміється Ірина. — Вчителі, Наталія Колотило, директорка, учні дуже нас підтримували. Гроші збирали, ярмарки влаштовували.
— Можу пробігти. Але не швидко. Бо прикульгую, — пропонує Лера.
«Інвалідність з дитинства»
— Чи викликали вас у прокуратуру, поліцію?
— Ні. Слідчі просили документи, медичні картки. Казали, що в липні будуть викликати, аби брати покази. Та поки тиша, — розповіла Ірина Мозгова. — Пройшли комісію, щоб дали інвалідність. І їй чомусь комісія ВЛК написала, що в сестри інвалідність з дитинства. Я не погодилася. Бо 12 років Лера жила без особливих проблем зі здоров’ям. Звернулася до юриста. Відправили документи в Київ, аби розглянули і переробили. У Пенсійному фонді пів року тому оформили документи, аби проїзд в громадському транспорті був безкоштовний. Ще й досі чекаємо.
Дуже хотілося б зробити косметичну пластику. Це можуть спеціалісти Київської клінічної лікарні «Охматдит». Та після того, як і туди прилетіла ракета, далеко від дому їхати боюсь.
