Попрощалися з Ярославом Кореняком Ігорем Апришком та Олексієм Тришапкою

20 червня три труни стояли в Катерининській церкві Чернігова. Прощалися з 29-річним Ярославом Кореняком, розвідником, 50-річним Ігорем Апришком, стрільцем, та 59-річним Олексієм Тришапкою, солдатом.

 Чотири рази був поранений. Витяг двох побратимів з оточення

Провести Ярослава Кореняка прийшли побратими, з якими захищав  Чернігів. Над закритою труною ледь трималася на ногах мати. Їй час від часу підносили ватку з нашатирем і воду. Підтримували син та чоловік, позаду стояв батько воїна.

Ярослав був зварювальником. Після залізничного ліцею працював на камвольному комбінаті (КСК). У 2014 році брав участь у Революції гідності. Тоді ж вступив до Добровольчого українського корпусу. Упродовж 2019-2020 років служив за контрактом у десантно-штурмових військах. 

Про захисника зі сльозами розповів вітчим:

— Ярослав пішов добровольцем у перші дні вторгнення. Захищав Чернігів на підступах до села Киїнка. Згодом обороняв Авдіївку. Там його здібності помітили і запросили в ГУР (Головне управління розвідки). Він же був обезбашений (безстрашний). Із серпня 2022 року там служив і до кінця. Його військова спеціальність — гранатометник, а фактично був розвідником. За два роки лише раз зміг побути вдома. У нього було чотири поранення, проте після лікування повертався на фронт. Побратими нам телефонували: «Заберіть його, бо вже ледве ходить». Та хіба ж би він нас послухався. 15 травня під Вовчанськом на Харківщині отримав контузію, але витяг двох поранених побратимів і сам вийшов з оточення. Їх спочатку привезли в Харків, а звідти вже у київський госпіталь. Дивом вижив на передовій, а в лікарні серце не витримало. 13 червня його не стало.

Поховали Ярослава Кореняка на «Яцево».

З харківського госпіталю не подзвонили

 50-річний Ігор Апришко єдиний з трьох був у відкритій труні. Старенька мати гладила його руки, час від часу вставала з лавки, схилялася над домовиною і щось промовляла.

 Ігор Апришко народився в Гірську на Сновщині. У 2000 році приїхав як молодий фахівець-ветеринар у Хоробичі на Городнянщині. Одружився. Працював у місцевому сільгосппідприємстві. Потім перейшов на ветеринарну дільницю Ваганич. Згодом довелось шукати заробітки на будівництві.

— Ми прожили 24 роки. Останні роки доглядав матір у селі Гірськ і там працював на пилорамі. Мобілізували його 23 лютого цього року, — каже 49-річна Ніна АПРИШКО, вдова. — Востаннє розмовляли пізно ввечері 31 травня. Сказав, що через три дні вийде на зв’язок. Але так і не подзвонив. І я не могла зв’язатися з військовою частиною. Душа відчувала, що погане сталося, я дуже плакала.

Намагалися його самі відшукати. Нам же могли повідомити з госпіталю,що Ігор у них, контакти рідних є ж в особових справах військових. Ми б до нього поїхали, він же живий ще був. Розумію, що там він не один такий, але ж… 11 червня мені зателефонували з харківського госпіталю і повідомили: помер внаслідок поранень, отриманих 1 червня. Був артилерійський обстріл поблизу села Степова Новоселівка Харківської області.

Поховали захисника Апришка на кладовищі «Яцево».

Протримався на фронті два роки

59-річного Олексія Тришапку, хоча і прописаний у Чернігові, повезли ховати на батьківщину в село Прогрес на Козелеччині. Біля труни кричала від горя 79-річна Надія Дмитрівна, мати. Біля неї плакали онука Наталія (донька Олексія, в якої чоловік теж служить) та інші рідні.

— Льоша монтував ліфти. Спочатку працював у Чернігові, згодом у Києві, — розповідає 58-річний Олег ТРИШАПКА, брат. — Мобілізували його навесні 2022 року. Після учебки весь час був на фронті  зв’язківцем в артилерії. У відпустку приїздив лише раз. Спілкувалися за тиждень до його загибелі.  Олексій служив у 66-й окремій механізованій бригаді. Це був його третій вихід на нуль.

Двоє дітей, троє онуків. Він так за всіма скучав. Син Олексія з осені 2022 року служить у третій штурмові бригаді, за десять кілометрів від того місця, де був Льоша.

Загинув брат 14 червня біля села Невське Сватівського району Луганської області. Раніше розповідав, що дали йому якусь відзнаку, та ми її ще не бачили.

Я ніколи не голився вранці, перед тим, як йти на роботу, а того дня побрився. І прийшла погана звістка. Але що говорити про знаки і передчуття. Це брата не поверне.

— Якщо загинув батько, син має право не воювати на передку. Його вже відпустили?

— На все треба папірець. Братова вдова і донька збирають документи, але за ними треба вибігати.

 Валентина ОСТЕРСЬКА