Зліва направо: Сергій Наєв подарував Кирилу Кулаку планшет
— Навіть болю не відчув. Бабуся помітила, що в мене кров на руці. Мама прибігла з городу, зробила мені перев’язку. Подзвонили до лікарів, — згадує страшний день 16-річний Кирило КУЛАК з Костобоброва Семенівської громади. — Забрали спочатку в Семенівку, а потім на лікування в дитячу обласну лікарню. Два тижні минуло, болить і досі.
30 вересня з 11.00 до 13.00 рашисти знову обстріляли Костобобрів зі ствольної артилерії. Військові нарахували понад 20 вибухів. Уламки від снаряда потрапили в Кирила.
Марина Кулак
— Бахкало, а потім наче притихло. Син вийшов у двір. Аж уламки від снаряда летять. Найбільший, розміром з гривневу монету, потрапив у лікоть правої руки. Дрібніші посікли спину, обличчя, ноги, руки, — ледь стримує сльози 39-річна Марина КУЛАК, мати. — Перші два дні боявся спати. Ще не повністю загоїлася рана на руці. Множинні осколкові поранення обличчя, рук, ніг, спини, очей. Переживаю, щоб з лиця вийшли всі уламки. Обробляю спеціальною маззю, і шкіра потроху їх виштовхує. Самостійно діставати не можна. Коли витираю вологою серветкою, чіпляються за неї як заноза і виходять.
13 жовтня, у п’ятницю, Кирила виписали з травматологічного відділення дитячої обласної лікарні. Перекладає загорнений у серветку уламок від ворожого залізяччя. З колючими кутами, ніби голки в їжака.
— Оце з ліктя дістали, — показує уламок Кирило. — Зберігати не хочу, викину після лікарні.
— Обстріли з того боку в наших краях ледь не щодня. Кирило не єдиний постраждалий в Костобоброві. 9 вересня ракета прилетіла у двір 68-річного Миколи Лобка («Весть» писала про нього в номері від 14 вересня «Відрізану руку пришили, уламки з кишківника витягли. Живий після прильоту ракети»). Зараз на лікуванні в обласній лікарні. Лікарі вирізали діду більше метра кишківника. — Костобобрів — за п’ять кілометрів від російського кордону. Чого так довго сиділи там з дитиною? — Працюю майже 19 років сімейною медичною сестрою в лікарській амбулаторії. Сина виховую сама, трималася роботи. Проживаємо з моїми батьками. Мати санітарка, працює зі мною. У нас господарство — корова, свині, качки, кури.
Повертатися додому Кирило відмовляється. Хоче тільки провідати бабусю з дідусем і назад. Звісно, ніхто в Костобобрів жити вже не поїде. У Чернігові моя двоюрідна сестра, незаміжня. У неї своя двокімнатна квартира. Поки будемо в неї. Необхідні речі вже перевезла.
Узяла відпустку до 25 жовтня, щоб бути з сином. Додатково написала на десять днів по догляду за дитиною до 18 років. Зараз займаюся пошуком роботи в Чернігові. Кирило в одинадцятому класі. Не кидав заняття навіть у лікарні. Писав пораненою рукою, — продовжує Марина. Хлопець дістає з тумбочки підручники і зошити. Почерк красивий, рівненький.
— У лікарню мама привезла підручники. В одному зошиті географія, математика та українська мова ☺. Коли сильно болить рука, роблю перерву і відпочиваю. Виконані завдання відправляв учителям, — каже хлопець.
10 жовтня в палату до Кирила завітав суперважливий гість — не просто звичайний генерал-лейтенант, яких багато, а сам 53-річний Сергій Наєв, командувач Об’єднаних сил ЗСУ, він у першій п’ятірці після Залужного. Подарував пораненому хлопцю планшет і смаколики. — Вам казали, що завітає Наєв? — Ні. 10 жовтня зранку лише повідомили, що на обході буде керівниця лікарні Тетяна Лебедєва. Коли зайшов Наєв, мене в палаті не було. Їздила забирати передачку з дому. Трохи запізнилася. Заходжу, а він уже біля сина сидить. Аж раптом дістає планшет і дарує Кирюші.
— Упізнали генерала?
— Ні. Звичайний дядько у формі ☺. Таких зараз багато.
Не було б щастя, та нещастя допомогло. Кирило неабияк зрадів такому дорогому подарунку, настрій піднявся. Став частіше посміхатися. Тепер легше буде вчитися.
Кирило дістає з упаковки подарунок генерала Наєва. Планшет «Самсунг Гелексі Таб А8». Екран на 10,5 дюйма. Пам’ять — 64 гігабайти.
— Вісім тисяч гривень коштував, — показує чек, що був вкладений у коробку.
Роздивляюсь ближче. Планшет куплений 9 жовтня у Дніпрі, за день до відвідин Кирила в лікарні. З гарантією на рік.
* * *
— Наєв був у Чернігівській обласній дитячій лікарні вперше. Їхав туди цілеспрямовано. Щодня йому доповідають про обстріли кожної області, поранених і загиблих. Як серед військових, так і серед цивільних. Коли дізнався, що постраждав підліток з Чернігівщини, попросив дізнатися більше подробиць про нього, — уточнює 29-річний Євген СИЛКІН, полковник, заступник командувача Об’єднаних сил ЗСУ. — У командуванні є відділ цивільно-військового співробітництва, який постійно спілкується з місцевою владою і населенням. Ланцюжок, що зв’язує збройні сили і населення. У рамках цього співробітництва можемо надавати будь-яку допомогу цивільним. — Планшет купував Наєв, за власні гроші? — Ні, придбали за кошти благодійників. Бажаючих допомагати постраждалим чимало. Дитині 16 років, випускник. Колегіально вирішили, що планшет — то найкращий гаджет для нього. Знадобиться як зараз, так і в подальшому навчанні.
* * *
— У минулому році для наших пацієнтів від військових привезли чимало книжок. Цього разу теж завітали з подарунками не тільки для дітвори, а й для самої лікарні, — радіє Наталія СЕРГІЙЧИК, медична директорка КНП «Чернігівська обласна дитяча лікарня». — Усім дітям генерал привіз цукерки, печиво, вафлі. Малі віддячили — розповіли віршики ☺.
