Півтори тисячі доларів за живих і мертвих полонених, 250 тисяч гривень за підбитий танк отримав Максим Конашевич з побратимами

18.03.2023 | Війна

40-річний Максим КОНАШЕВИЧ, чернігівець, разом з трьома побратимами отримали півтори тисячі доларів за російських полонених та 250 тисяч гривень за підбитий ворожий танк у березні 2022.. Гроші давав 53-річний Владислав Атрошенко, мер Чернігова. За гривні хлопці взяли тепловізори, приціли та нічники на автомати. Долари витратили на ремонт техніки.
1 березня минулого року в соціальних мережах Атрошенко звернувся до чернігівців і пообіцяв грошову винагороду за знищений ворожий БТР 150 тисяч гривень, за БМП — 200 тисяч і за танк — 250 тисяч. За російського військовополоненого — 300 доларів (це приблизно 12 тисяч гривень). Платив гроші не з міського бюджету, а свої власні.
— Тоді можна було заробити, — жартує Максим Конашевич. — Гроші отримали і за живих, і за мертвих полонених. Якщо не помиляюся, ми піймали їх 4 березня. Наша зона відповідальності була від Півців до Нового Білоусу.
Узяли в полон офіцера і сержанта. Тоді в нас був контактний бій з орками. Якраз були на дачах перед Полуботками (виїзд із Чернігова в бік Ріпок). Їх було до х…ра. На дорозі стояв ворожий БМП. Ми їх добре бачили. У тій групі я був снайпером. І хотів прибрати тих, кого бачив. Але в цей час ми почули звук… болгарки. Хтось щось пиляв. Підійшли ближче, а то орки розпилювали двері в одному з будинків. Їм було не до нас. Через звук болгарки не чули, як ми підійшли. А підкралися майже впритул. І тут вони все кинули і кудись пішли. Ми вже подумали, що операція зірвалася. Вирішили нищити тих, хто сидів на БМП. Та за хвилину росіяни повернулися. А ми вже біля будинку їх зустрічали. У них було два виходи: або відстрілюватися, і там їм був би капець, або здаватися в полон, що вони і зробили. Зв’язали їм руки за спиною. Поки я цих охороняв, хлопці пішли на полювання за іншими. Їх там було троє. Побачили наших, і відкрили вогонь. При контактному бою знищили противника.
— Що вони робили на дачі?
— Усе банально — шукали їжу.
У полон брали тільки офіцерів і сержантів. Одного звали Олексієм, ми називали Альошею, — надсилає фото документів полонених росіян. Олексій Царюк, 2000 року народження, лейтенант, командир взводу, Степан Бабир зі свердловської області. Їх уже обміняли.
Була тоді в нас хохма. Знали точно, що одного поранили, але перевіряти не пішли. Владислав Анатолійович сказав, що за поранених платити не буде. Бо, можливо, видужає і повернеться в стрій. Заплатив за п’ятьох.
Нас у групі тоді було четверо чоловіків. Гроші давав на всіх.
А десь з 10 по 20 березня — точну дату не пам’ятаю — підбили ми ворожий танк. У районі села Полуботки. Тоді в групі нас троє було. Зробили два вистріли з ПЗРК (переносний зенітно-ракетний комплекс). Але танчик не згорів повністю, тільки пошкодили його. На жаль, більше не було чим нищити. Тоді Владислав Анатолійович сказав, що техніка знищена не повністю, можна відновити. Але домовилися, що гроші візьмемо не готівкою, а речами, які нам у подальшому дуже допомогли.
— Як надавали докази: знімали фото, відео? Мер же не їздив дивитися на вбитих?
— Ми привели полонених живими на місце дислокації, — показує відео, на якому двоє орків ідуть трасою в районі ЗАЗу. Військові запитують: «Дійшли до Чернігова? Ось він. Дійшли, питаю? А відповіді немає». На другому відео їх уже вантажать у машину із зав’язаними ззаду руками і шапками, натягнутими на обличчя. До цього хлопці взяли в полон командира танка. Мер попросив наступного разу, коли будуть полонені, повідомити йому. Сказав: «Подзвоніть, я хоч подивлюсь на них». Спочатку ми допитали їх самі. А в цей час приїхав і Владислав Анатолійович, — показує відео частини допиту. На ньому видно, що на лавці сидять двоє росіян у формі з червоними стрічками на рукаві і біля коліна. Один — у сірих кросівках, другий — у чорних чоботах-дутиках. Поряд стоїть Владислав Атрошенко в чорних штанах, куртці і військових берцях «Талан». Запитує: «На які навчання ти їхав, поясни? Вам дали які гранати?» — «Бойові», — відповідає полонений. — «То які нах… навчання? Учора 17 літаків одночасно бомбили мирних жителів».
— Що ще вони розповідали?
— Усе, що нам потрібно було. Одному, щоб добратися до Чернігова, треба було з дому три тисячі кілометрів проїхати. З алтайського краю. Розповідали нам різню чепуху. Їхня відома завчена фраза: «Ми приїхали на навчання». Але ж ми знаємо, що їхали вбивати.
— Хто ще отримував гроші від мера?
— Чув, що Сергій Чижиков з «Укрпошти» отримував гроші від мера за збитий літак. Там сума солідніша. Якщо не помиляюся, пів мільйона.
— Чому так мало наловили полонених?
— Більше не було можливості.
Валерій Мельник з нашої групи, який також брав полонених, загинув. Під час бою біля села Халявин.
— До повномасштабного вторгнення ви були головою ради ОСББ.
— Я і зараз на цій посаді. Мобілізували мене в травні минулого року. Але з першого дня я був в обороні Чернігова. З 2 лютого 2015 року ніс службу в батальйоні «Свята Марія». З 2017 по 2020 роки виконував завдання в підрозділі «Азов». Зараз в учбовому центрі на заході України. Чекаю ротацію. Днями повинні сповістити, куди саме поїду. Після визволення Чернігівщини був на бахмутському, запоріжському напрямках.
— Як гроші отримували: долари, гривні готівкою чи на картку?
— Тоді з банківськими переказами було складнувато, — сміється. — Готівку отримали.

Юлія СЕМЕНЕЦЬ.
Фото з архіву Максима КОНАШЕВИЧА