Пелагея Горбач два роки живе у курнику. З «воєнними» курочками і качкою

85-річна Пелагея Горбач з Новоселівки живе в курнику, що стоїть за її розбитою хатою. Підключена електрика. Напівзруйновані стіни хати бабуся потихеньку розбирає. Сподівається, що їй встановлять модульний будинок від американців.

Курник розділений на дві частини. Бабина площею до восьми квадратів, в курей і качки менше. В кутку складені дрова, є віник, совок, щоб вигрібати послід. Не смердить.

— Трішки нахиляйтеся, щоб не вдарились головою, — попереджає Пелагея. — Ось вони, 11 штук, мої хазяюшки, — показує курей, які вже примостились на сідалі. — А отут я. Раніше це був свинарник, до війни тримала поросят.

Як готую їсти на грубі, непотрібний посуд ставлю в умивальник, — заводить у своє житло бабуся. — Як треба мити посуд чи умитися, переставляю на стіл. Стараюсь жити, скільки є духу.

Перед вторгненням тримала 60 голів птиці. Одна вже воєнна качечка залишилася. А кури всі вижили.

Тушки зберігала в морозильній камері. Згоріла з м’ясом. Сьогодні свято, «сорока», 40 картоплин треба в хату занести, — показує ящики з бульбою. Рання, ще переберу. Город мій на горі (гора — це та сама висота над трасою, де перша танкова зупинила російські війська, що рвалися в місто, – авт.). Кажуть, і досі може бути замінований, ходити не можна. Катя Бурякова минулого року виорала свій город на лузі, 20 соток. Картоплі в неї не вистачило, то до трьох соток дозволили мені засадити. І вродило добре. Квасолі багатенно було, на базар виносила. Ще пів відра лишилося.

Живу сама. Після війни, — має на увазі квітень 2022, коли росіяни відійшли від Чернігова, — поштукатурила курник, повибілювала і облаштовувала під житло. Донька в Чернігові. 64 роки, інсульт схопив. Ледь ходить, каже: «Мамо, я не помічник».

— Чому не живете у модульному містечку?

— В модульці заснути не могла, кашляла всю ніч. Зберігаю там мішок з кукурудзою для своїх курочок. Тут миші поїдять, а туди не доберуться. Дуже рідко в гуртожитку ночую. Кімната за мною закріплена. Яка гуманітарка є — дають. Бережемо її, з тушоночки суп варимо. Перед новим роком роздавали сертифікати на продукти в «Сільпо», аж на тисячу гривень. До 31 грудня треба було скупитися. Гігієнічні набори дають.

Біля своєї хати спокійніше. Трохи сиро. Суп варю, волога по стінах. Тече. Шпалери поклеїла, а кутки висять, повідпадали.

Хата моя була на 65 квадратів. Тоді ж, з дочкою, і сарай цей будували. Зі шлаку (змішувала щебінь, пісок і цемент, заливала стіни). В Новоселівку приїхала в 1969 році. Будуватися почала через рік. Працювала дояркою, заробляла ділянку. Дали шість соток.

— Без чоловіка давно живете?

— Діточко, прожила я з ним в молодості півтора року, а тоді втекла. Жили в селі Радомка Семенівського району, звідти родом. Пив, бив, у в’язницю потрапив. На той світ, думала, загонить. А більше заміж і не пішла. Доньку сама виховувала, сама дім відбудувала. Батько покійний із фанери повирізав оленів. Раніше модно було фігурами вікна прикрашати.

Коли Новоселівку бомбили, перебралася у Вознесенське. Селили в пусті хати.  А курей довелося залишити. Через день по полю до них ходила, годувала. Дім мій розбили, здається, 15 березня.

Грубу в курнику допоміг збудувати односелець Микола Мироненко. Знатний пічник. Трубу, щоб дим виходив на вулицю, проклали. Ліжко в мене добре. Моє. Витягла з пожежі. Сама.

— Свіженько у вас, — помічаю десять градусів на градуснику.

— Коли топлю, тепло, плюс 25, — не печалиться бабуся. — Це ввечері, під ранок опускається до десяти. Вже на дворі тепліше стало, сильно не топлю.

Василь зі мною, — гладить чорно-білого кота з білими вусами. — З курми війну тут пережив. Худенький став. Раніше їжу йому жувала. Протез поставила, такий поганенний.  Ще й чую погано. Купили апарат, а вставляти не вмію. Лікарка казала, у вас вуха маленькі, погано влазить. Донька приїжджала провідати, поставила апарат. Я пішла у двір працювати, гілля пиляти, палити, а воно випало.

Аби ж мені американський будиночок поставили, сарай би свій покинула і жила, як людина, — мріє про власне модульне житло бабуся. — Курей би на своє місце переселила, підтоплювала б їм. І будинок хочу відновити. Зупинятися не планую.  Краще померти в русі.

* * *

— Для Палагеї Горбач буде модульний американський будиночок на електриці, — запевнив 59-річний Володимир ГРАБИНА, староста Вознесенського, куди входить Новоселівка. — Її історію ми зняли на відео і показали представникам американського фонду. Вони пообіцяли знайти в Штатах родину, яка допоможе грошима. Вже навіть придивилися місце, куди встановлювати будинок. А поряд нехай відбудовує.

Юлія СЕМЕНЕЦЬ

Фото авторки