Командир відділення  Олександр Толочко загинув під Авдіївкою

15 квітня в Катерининській церкві відспівали 34-річного Олександра Толочка, чернігівця,  командира відділення.

Над труною стояли батьки, 67-річна Світлана та 70-річний Геннадій ТОЛОЧКИ, та 44-річний брат Сергій.

«Кращий хлопець з Масанів», — утирали сльози жінки. Чоловіки покладали на домовину квіти. Вінок у формі тризуба в кольорах державного прапора.

На повернення Олександра рідні чекали довгі 17 місяців.

— Саша закінчив  Чернігівський інститут економіки та управління  за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво». Майже п’ять років працював майстром у  «Домобудівнику».  З 2016 року трудився вже зі своєю бригадою на різних об’єктах Чернігова, — розповідає  Світлана Толочко. — 21 липня 2023 року його мобілізували. Армійського досвіду не мав. Пройшов навчання. У жовтні сина відправили на передову під Авдіївку Донецької області.

Саша по життю був лідером. Призначили командиром відділення. Під його командуванням було десять чи 11 солдатів. Дуже хвилювалася, адже там пекло. 5 листопада написав мені: «Мамо, не переживай. Вір у мене». А з 7 листопада перестав виходити на зв’язок.  Як з’ясували потім, це був день, коли загинув. Офіційно безвісти зниклим  його визнали  з 21 листопада. Тому поставили таку дату.

Я в інтернеті не дуже розбираюся. Отож пошуками Саші займався брат.  Батько двічі здавав ДНК. За цією експертизою й ідентифікували.

— Ходили опізнавати?

—  Мінометний обстріл. Що там було опізнавати…

Наше горе не описати словами. Поховали синочка на кладовищі в Ялівщині. Там тихо і багато таких воїнів, як він.

 Юрія Мамая поховали через два роки і десять з половиною місяців

15 квітня в Чернігові прощалися з 37-річним Юрієм Мамаєм, нацгвардійцем. Десятки військових, оберемки квітів. Три військові музиканти на трубах і барабані грали сигнал «Шана». Під нього живим коридором труну заносили до Катерининської церкви.

Юрій зі Старої Подусівки. Закінчив школу №18.

Плакали 41-річна Юлія, вдова, 67-річна Лідія Мамай, мати, 42-річна Юлія, сестра, та брат Олександр. Вони з Юрієм близнята. Рідні чекали повернення тіла два роки і десять з половиною місяців. Загинув Юрі Мамай  1 червня 2022 року на Донеччині.

— У чоловіка були золоті руки. Любив роботу з металом. Ми прожили 11 років. Початок повномасштабної війни застав нас у Києві, де вже мешкали тривалий час. З Києва Юру мобілізували на  початку березня 2002 року, а я пішла до ЗСУ 24 березня. Служили в різних підрозділах, — розповідає Юлія Мамай, вдова. —  Пройшов навчання. Відправили на Донеччину. Ярова, Соснове,  Студенок (слов’янський напрямок. — Авт.). 1 червня 2022 року ми розмовляли востаннє. Сказав, що деякий час його не буде на зв’язку. Щоб не хвилювалася. Додав: «Я маю йти в холодильник». Так називали бойові завдання з виходом на позицію. Це був його перший тяжкий бій.

Після того не виходив на зв’язок. Та надія жила. Писала йому смски. Потім подзвонили з його бригади і сказали, що Юра в статусі зниклого безвісти. Його брат здав ДНК. Ми шукали Юру серед полонених, загиблих. Ніде не значився. Та жили надією.

Дістатися на ту територію, де зник, не було змоги. Тому що окупована. Після того, як наші її відбили, там проводили розкопки. І перші об’єкти (так експерти називають різні частини тіла)  знайшли  у грудні 2023 року. Таких об’єктів було чимало. Зібрані останки лежали в різних мішках. Треба було кожного ідентифікувати не лише за однією частиною. Знадобився тривалий час, адже експерти дуже завантажені. Як і слідчі.

Стосовно Юри знайшли п’ять об’єктів. Серед них голова, стопа, лопатка. Підтвердження, що це точно він, прийшло лише 31 березня  нинішнього  року.

— Ви і досі служите?

— Ні.

 Валентина ОСТЕРСЬКА.