На поминках вдова роздала морозиво. Микола любив…

9.05.2024 | Війна

Анна і Микола Войтенки в день весілля

4 травня в Катерининській церкві відспівали 34-річного Миколу Войтенка, гранатометника, чернігівця. Разом з батьками малим переїхав до села Киїнка під Чернігів.

— Микола закінчив політехнічний університет, потім довгий час з друзями копав колодязі. Останнє місце роботи — фарбував і збирав котли «Котленд» у Чернігові. Горів цією роботою. Часто працював до 21.00, виходив на вихідних, аби замовники вчасно отримували товар, — розповіла 37-річна Анна ВОЙТЕНКО, вдова. — Любив футбол. Міг в голові за пару секунд помножити тризначне число на тризначне. Важко переживав смерть батьків. 10 років тому не стало матері, хворіла. Через три роки від туги за нею помер і батько. Залишилася молодша сестра Катерина.

21 липня 2023 року Миколі дали повістку. Стріляв з РПГ, кулемета, сучасних нлавів. Служив у 81-ій окремій аеромобільній Слобожанській бригаді. Був на навчанні (бойовому злагодженні) у Польщі.

— Разом ми були майже шість років. Одружитися планували ще у 2022 році, але вирішили відкласти через війну. Хотіли гучно відсвяткувати з друзями, — плаче вдова. — Та коли дізналися, що Миколу відправляють на схід, відразу вирішили одружитися. Бо юридично я для нього була ніхто. Будь-яку інформацію про нього мені б не надали. Розписалися 25 жовтня 2023 року у Житомирі, там була його частина.

Командир не давав Колі звільнення, в ДРАЦСі не хотіли нас одружувати. Хоча він військовий, і мали одружити в той же день. Казали мені, куди ми поспішаємо, погуляйте ще, чого ви ниєте і просите, он у нас тут ціла черга таких, як ви.

— Чому Миколі не давали звільнення у зв’язку з весіллям?

— Боялися, що буде СЗЧ (самовільне залишення частини). Траплялося декілька випадків з іншими хлопцями. Чоловікові вдалося випросити у командира лише пів дня. Наступного, в свій день народження, о восьмій ранку Коля мав їхати на полігон. Встигла попрати його речі.

4 листопада його бригада поїхала на Луганщину. Рівно через місяць, 4 грудня Микола і його взводний отримали поранення. Під час мінометного обстрілу гарячий уламок потрапив з лівого боку між броніком. Рана була невелика, але глибока. Обстріли не припинялися, тож евакуювати їх вдалося лише через добу. За два дні я вже була у нього в лікарні в Харківській області. Тоді ж під час обстежень у нього на правій нирці знайшли кісту розміром майже з саму нирку.

За тиждень Колю виписали, але шви не зняли. У довідці написали: «Обмежити фізичні навантаження протягом 12 днів». Разом поїхали до Краматорську, де перебувала його бригада. Зняли квартиру. Сподівалися, що йому дадуть звільнення ще хоч на тиждень. Але ні. Кожен день були наряди. Колі вдавалося приїжджати на таксі до мене на годинку в день. Поїсти, помитися. Пробула я три дні, зрозуміла, що ніхто чоловіка так і не відпустить у звільнення. Тож вирішила поїхати додому. 15 грудня була наша остання зустріч з коханим. Шви зняли десь за тиждень.

Тоді ж у грудні, через п’ять місяців служби, Микола отримав перше грошове забезпечення — три зарплати по 21 тисячі. Також після поранення декілька місяців його виводили поза штат, тож взагалі забезпечення було близько 500 гривень.

Треба було додаткове обстеження та операція на нирці. Микола просив скликати ВЛК (військово-лікарську комісію). Просив перевести в інші війська з десантно-штурмових. Йому сказали, якщо кіста буде рости, то через пів року дадуть направлення на операцію. Відправили знову на фронт. Був на нулі, підносив снаряди, стояв на постах, ходив на штурми. Згодом його прикомандирували до мінометників.

— Як загинув Микола?

— Поблизу Білогорівки Луганської області вийшли з бліндажа, і прилетіла міна. Два 200-ті і один — 300-тий (відрізало ноги). Миколі уламок міни попав у спину.

25 квітня було пів року з дня нашого весілля. Коханий надіслав мені золоті сережки у вигляді знаку безкінечність — ∞. Замовив в інтернеті. Я дізналася про подарунок, коли посилка була вже в Чернігові. Проговорився, що хотів подарувати і квіти, але я відмовила його, щоб не витрачав дарма гроші. Бо збирали на гарний бронежилет і каску. Аби я знала, що то могли бути останні квіти від нього…

 

Востаннє спілкувалися в смс-пові­домленнях 27 квітня о 8 годині ранку. І якраз тієї ночі він мені наснився, що приїхав додому. В смсці Коля написав: «Доброго ранку, кохана! Як ти? Як твої справи?». Відповіла, що захворіла. «Я йду їсти, приготував бутікі і каву». Відповідаю: «Ти мені снився». А він: «І що там було? Ти будеш мені телефонувати?».

 

Коля обожнював салат «Шубу». Коли були в Краматорську, готувала йому. Попросив прислати салат і на Луганщину. Посилки від нас швидко доходили туди. Ввечері відправляла, то наступного дня вже була в нього. З мамою зробили два лоточка «Шуби», та Коля зміг забрати  посилку лише через тиждень. Казав, що ледь не плакав, коли викидав салат. Ніби відчував щось, за тиждень до загибелі прислав усі свої зимові речі.

Впізнавала у моргу Чернігова. Дивлюся на нього — ніби живий і лише спить. Увесь цілий. Пальчики знекровлені, зморщені, ніби у воді були. Можливо, багато крові втратив.

Поховали на кладовищі в Киїнці, поряд з батьками. А ще коханий любив морозиво. Обіцяла йому у відпустці багато накупити. Не дочекався відпустки. Тож на поминках усім роздавала його улюблене морозиво.

Через два дні після загибелі чоловіка бригаду вивели на доукомплектування в Житомир. Не дожив якихось два дні…

* * *

6 травня поховали 41-річного Сергія Мамедова, старшого солдата, чернігівця. Після початку повномасштабного вторгнення служив у складі механізованого батальйону на посаді стрільця-снайпера. Загинув 5 лютого 2024 року на Донеччині. Попрощалися з героєм в Катерининській церкві. Поховали на кладовищі села Коробки Чернігівського району.

Ольга САМСОНЕНКО. Фото з сімейного архіву родини ВОЙТЕНКО