Боже, припини війну!

 Навідник БПМ Микола Гайдук загинув на Запоріжжі

4 жовтня в Катерининській церкві Чернігова відспівали 35-річного Миколу Гайдука, солдата, із селища Олишівка Чернігівського району. Громада виділила автобус, аби всі охочі могли побути на заупокійній літії.

Люди несли квіти. І сували гроші в кишеню матері, 59-річній Надії ГАЙДУК. А вона в сльозах кричала: «Що ті гроші. Сина ніхто не поверне.  Хай би мене поклали, а він встав». Коли занесли труну в храм, упала на коліна перед вівтарем і голосила: «Боже, зупини війну».

Відспівували захисника капелан Антон Панасенко та священник Микола Апанасенко.

Понад рік рідні чекали, доки повернуть тіло воїна. Микола загинув 27 липня 2023 року поблизу Роботиного Запорізької області.

— Колю вийшло зустрічати і проводжати все селище. Навколішки стояли старі й малі. А дорога від в’їзду до самого кладовища була встелена квітами. Ще й біля його хати квітів наставили, — розповідає мати. — Син дев’ять років їздив на роботу в селище Десна, на взуттєву фабрику. Коли вона закрилася, працював в Олишівці на кролефермі. Годував кролів, забивав, пакував і возив здавати в Бровари та Київ. Незадовго до повномасштабного вторгнення ферма закрилася. Хазяїн довірив йому її стерегти.

Син ще в 2014 році у дворі встановив державний прапор. Такий великий, як біля сільради. Переживала, що прихильники «руського міра» за це спалять нас. Повен двір худоби. Я навіть ліжко в кімнаті  під  вікном поставила. Якщо вночі горітимемо, щоб швидше вискочити. Просила: «Зніми, синку». Відповів: «Не трож».

Витріпався стяг на вітру, порвався. До нас за молоком колишня вчителька математики, Григорівна, приходила. Вона гарно шиє. Забрала, підлатала. І знову Коля його почепив. До церкви ходив.  Перебудовувати храм в Олишівці допомагав. Коли Чернігівщину окупували, узяв на себе відповідальність і впустив наших військових на ферму. Це були хлопці з конотопської бригади. Їх хтось здав і туди  прилетіло. Одному бійцю відірвало голову. Сину командир сказав: «Ти не військовий. Без броніка краще тобі не бути поряд». І Коля приїхав до мене в Смолянку. Як тільки область звільнили, 4 квітня з другом Олегом Литвином пішли добровольцями. Спочатку служив на Сумщині, виловлював диверсійно-розвідувальні групи. Потім його відправили в Словенію навчатися на навідника БМП (бойова машина піхоти). Після ще трохи повчився в Україні. А як почався наступ, кинули їх під Роботине  Запорізької області.

Коли був на нулі, часто мені дзвонив. Якось перед боєм запитав: «Ти траву біля хати покосила?» Любив порядок. Коли приходив у відпустку, усе в хаті пофарбував.  8 липня був перший наступ, 9-го — другий. Подзвонив: «Абрамси  (танки. — Авт.) усі розбили. Нас розбили. Ідемо в бій один проти дев’яти. Мамо, я не повернуся. Хай мене поховають у Чернігові. І постав мені красивий пам’ятник».

Не змогла виконати його перше прохання. Мені відмовили ховати його в Чернігові. Бо, бач, тут ховають тих, хто прописаний у місті чи має тут родичів. Або захищав  Чернігів. Виходить, Колю треба було ховати в Запоріжжі, бо він його захищав. Чи як? Образливо було чути відмову, тиск до 240 підскочив. Уже згодом дізналася, що  тоді загинуло 50 наших хлопців, увесь взвод.

Здавали ДНК. Я, батько, другий син. А нам казали, що ДНК Миколи не можуть висіяти. Змінилося чотири слідчих. Я обривала телефони гарячих ліній щодо зниклих безвісти. Звідки ж мені було знати, що моя дитина лежить у Запоріжжі. Дивом знайшлася добра людина, яка надіслала нам його фото. Руки, ноги, голова в танкістському шоломі. Щічки білі. На формі нашивка з прізвищем і медальйон підписаний. Та нам його не віддавали. Не знаю, як і де зберігали тіло, доки не згноїли.

І весь цей час син постійно снився. То на рожевому велосипеді приїде, гомонить зі мною. То часник садить. Він вирощував добренний часник на продаж. То десь ми в потязі. До самого похорону снився.

Коли вже побачила в морзі, усе тіло розклалося, що там впізнавати. Віддали його речі: срібний ланцюжок і хрестик. На фото, що нам прислали в травні, вони були ще світлі. А тут почорніли. Повернули всі синові іконки. У нього був і Георгій Побідоносець, й архистратиг Михаїл. Усі поклали йому в труну.

Немає сина. Усе віддала б, аби його повернути.  Вони ж не тільки його вбили, а й мене. Хочу, аби всі винні в його смерті були покарані.

Валентина ОСТЕРСЬКА.

4 жовтня у Катерининській церкві попрощалися з 31-річним Миколою Гайдуком з Олишівки.