Микола Лобок, якому російським снарядом відірвало руку у власному дворі, вже хоче додому в Костобобрів. Там дружина і господарство

Головна » Війна » Микола Лобок, якому російським снарядом відірвало руку у власному дворі, вже хоче додому в Костобобрів. Там дружина і господарство

18.10.2023 | Війна

Микола ЛОБОК з Костобоброва, що на Семенівщині, у вівторок, 17 жовтня, ще в опіковому відділенні Чернігівської обласної лікарні. На лівій руці апарат Ілізарова. Вище ліктя чимала ділянка, заліплена медичною пов’язкою. Звідти брали клапоть шкіри, щоб закрити поранене зап’ястя. Так шкіра на рані швидше наростає, а на руці згодом теж відновиться.

У лікарні Микола Петрович уже другий місяць. Після того, як у дворі чоловіка просто над ним, розірвалася випущена з боку росії ракета. В обласній поміняв три відділення: спершу реанімація, потім травматологія та ортопедія, опікове і знову переводять у травматологію. Оперували шлунок: уламки попали всередину і розтріпали кишківник. Чималу частину вирізали. Рятували руку. Відірвану майже повністю уламком кисть зшивали: судина до судини, крихта до крихти складали потрощену кістку зап’ястка.

Микола Лобок сидить на ліжку в палаті. Встає, ходить, куди хоче. У туалет ходить. Жартує. Їсти, каже, можна вже все. Може злегка поворушити пальцями на пришитій руці.

— Що лікарі кажуть? Рука працюватиме?

— Сьогодні знімок робили, — знизує плечима чоловік. — Я б хоч сьогодні на виписку. Але завтра лікар гляне, як кістка зростається, скаже, чи скоро додому. Із апаратом Ілізарова їхати чи знімати.

— Ще болить?

— Ну аякже. І тут болить, і там, — показує місце, звідки взяли клапоть шкіри. Пальці на лівій руці ще опухлі.

— Сказали розробляти щодня, — починає м’яти пальці правою рукою дідусь. — Тут сам масаж роблю. А в ортопедії інструктор приходила.

У палату приносять кашу на вечерю. Микола Петрович відмовляється.

— Хто вас провідує? — цікавлюся.

— Дочка з Києва їздить щовихідні. У п’ятницю сюди, у неділю назад. Повно всього понавозила.

Приліт ракети у двір пригадує як страшний сон.

— Після вибуху відчуваю, що тут потекло, — показує здоровою рукою на живіт. — А тоді глядь — рука бовтається! Я руку перехватую. А жінка ось тут, як до стіни відстань, — киває на протилежний бік палати. — Кричу: «Валю, рука перебита!» І вона зразу хусткою перев’язала, давай телефонувати племіннику. Той примчав, вивіз нас з-під обстрілу.

Микола та Валентина Лобки живуть у Костобоброві на хуторі, у кінці села. 500 метрів до кордону з росією.

— Добре, що свідомість удвох не втратили. То було б не врятуватися.

Доїхали до центру села. Туди вже інший племінник машину викликав. Медик нашого ФАПу прийшла, переджгутувала. Марина Кулак. Марина Сергіївна зараз із сином у дитячій обласній лікарні, він 30-го теж від росіян постраждав (читай вище). І ми поїхали назустріч машині «швидкої».

Два уламки з кишківника вийняли в семенівській лікарні. І руку вперше вони складали.

— Бойовий дід, — каже про Петровича сусід по палаті Юрій АДАМЕНКО з села Гламазди, що на Козелеччині. У палаті зараз троє хворих.

— Не боїтеся назад у Костобобрів їхати? — не стрималась, щоб не запитати Миколу Петровича.

— Ну а куди? — здивувався чоловік.

— Може, квартиру в Чернігові орендуйте…

Дідусь розсміявся:

— Тут не вгадаєш, що наступне. Може, завтра з Чернігова до нас тікатимуть. Та й господарство в нас. А городи?

Олена ГОБАНОВА, фото автора

Газета “Весть” продається в кіосках і на розкладках у супермаркетах, у поштових відділеннях Чернігова та області, а також її можна передплатити на сайті “Укрпошти”.