«Мамочко, я все витримав! Я повернувся», — подзвонив з кордону Сергій Паншин

Головна » Війна » «Мамочко, я все витримав! Я повернувся», — подзвонив з кордону Сергій Паншин

19.06.2025 | Війна

Сергій Паншин до та після полону

14 червня додому повернувся 47-річний Сергій Паншин, морський прикордонник, чернігівець. Підписав контракт за рік до вторгнення. Потрапив у полон ще 18 травня 2022-го, на «Азовсталі». Перед тим встиг зателефонувати матері, 67-річній Любові ПАНШИНІЙ. Привітав з днем народження.

Сергій з матір’ю

— Зв’язок тоді ледь проривався. Сказав: «Мамочко, я тебе дуже люблю. Чекай. Я скоро повернуся», — плаче Любов Василівна. — А чекати довелося три роки і місяць.

— З «Азовсталі» їх повезли в Оленівку, колонію на Донеччині, — приєднується до розмови 32-річний Максим ПАНШИН, менший брат Сергія, рятувальник у Чернігові. — Хлопцям тоді вдалося пронести кнопковий мобільний телефон. Відправляли з нього СМС-повідомлення рідним. Так ми і дізналися, де Сергій. Телефон потім забрали росіяни.

Сергій з рідним братом Максимом

Сергій Паншин був в Оленівці, коли росіяни вбили 53 наших полонених.

— Ми понад два роки не знали, чи Сергій вижив, — каже брат. Мати тільки схлипує. — А пів року тому один побратим, теж звільнений з полону, передав звістку: живий.

— Серьожа по поверненню в Україну подзвонив одразу з кордону. Сказав: «Мамочко, ви всі живі? Нарешті я на своїй землі. В рідній Україні. Мамочко, я все витримав! Я повернувся». Попросив купити торт «Наполеон» і напій кока-колу. Невісточка побігла й купила. Я теж взяла сюди полуниць і черешень. Думала, пригощу усіх хлопців. Та поліцейські не дозволили проносити на територію лікарні. Лікарі забороняють одразу таку їжу хлопцям давати, — каже Любов Василівна.

Сергій після катувань у колонії особливого режиму у Воронезькій області схуд до 56 кілограмів. До полону важив 125.

— Зараз він важить 65, навіть набрав трохи, — каже 17 червня брат. — Його били по спині, ногах, у пах. Казав, що останні місяці прощався з життям. Спочатку схуд так, що ледве рухався. Потім росіяни трохи збільшили пайок.

—Я його ледь впізнала, так змінився. Тато не дочекався, помер рік тому. Поки синові про це не казали, — говорить мати, очікуючи на першу зустріч після полону. — Щоб одразу його не засмучувати, він дуже любив батька.

— Попереду численні обстеження та довга реабілітація. Брат у пригніченому моральному стані. Не випускає з рук телефон. Читає новини, — каже Максим. — Дзвонив сьогодні, каже, не може спати ночами. Не покидають страхи.

— «Наполеона» хоч з’їв?

— Так, мрія здійснилася. З’їв шматок улюбленого тортика і запив колою.

Дружина Вікторія два роки не знала, чи він живий. У них донька, 16-річна Анастасія.

* * *

12 і 14 червня Україна провела нові етапи великого обміну військовополонених. Додому повернулися тяжкопоранені, важкохворі, а також воїни до 25 років. Прикордонники, морські піхотинці, нацгвардійці, десантники. З рядового та сержантського складу.

Провели в російському полоні понад три роки. Більшість вважалися зниклими безвісти.