«Мамко, я бистро. Мені треба назад. Дай чисті труси і шкарпетки. Дуже хочу їсти. Молока»

Сергій Пархоменко
13 грудня рідні та друзі попрощалися з 35-річним Сергієм Пархоменком, старшим стрільцем роти охорони 110-ї окремої механізованої бригади. Народився і деякий час проживав у селі Петрушин Киселівської громади. Потім з родиною переїхав до Чернігова.
— Синочок загинув ще 27 листопада 2023 року. Понад рік вважався зниклим безвісти, — плаче 57-річна Наталія ПАРХОМЕНКО, мати. — Донька Аня востаннє говорила з ним за п’ять днів, 22 листопада. Попередив, що буде без зв’язку. Іде на завдання. А через три дні сказали, він безвісти зник.
У мирному житті Сергій працював будівельником. Робив ремонти. 27 липня 2023 року пішов у магазин за продуктами. Там і вручили повістку. Ховатися не став.
Забрали в учєбку відразу. Навчання були півтора місяця в області. А далі поїхав у Мирноград Покровського району, Донеччина. Через місяць, у жовтні 2023 року, перевели під Авдіївку того ж району. А через місяць син загинув. Кинули необстріляних хлопців у саме пекло.
Був бій. Тоді з Сергієм безвісти зникло ще п’ять військових. Устигли повідомити, що вони поранені, і зв’язок обірвався. Намагалися кілька разів забрати тіла, але евакуаційні машини росіяни обстрілювали з дронів. Згодом місця, де були загиблі, оточили.
Тіла вдалося повернути лише через пів року, у кінці квітня 2024 року. Були в морзі Черкас. Одного з шістьох загиблих вдалося опізнати. І поховати.
Було тіло, схоже на синове. Віддали берці, підписані синовою рукою. Перший раз у кінці листопада 2023 року здавали ДНК я і донька. Було підтвердження: то син. Але мені в квітні 2024 року сказали повторно здати.
Сподівалися, що Сергій у полоні. Аня стала куратором бригади, де служив син. Створила ініціативну групу і розшукувала брата всюди. Допомагала таким самим родинам шукати зниклих військових.
Снився синочок кілька разів. Але якісь розмиті були сни. Тільки раз чітка картинка. Зайшов додому у військовій формі. Чистенький. Каже: «Мамко, я бистро. Мені треба назад. Дай чисті труси і шкарпетки. Дуже хочу їсти. Молока». Після цього сну я стала думати, що син у полоні. Адже там наші хлопці сидять голі, босі, голодні.
Ми все це купили, щоб покласти в труну. Також на тіло розклали військову форму, поклали цигарки, запальничку.
Удома Сергія Пархоменка чекали цивільна дружина Юлія та семирічний синочок Ілля.
— Малий п’ять днів живе зі мною і чоловіком, — пояснює Наталія Пархоменко. — Це мій другий шлюб. Батько Сергія помер у 2007 році. Живемо в Старому Білоусі, зручніше у школу ходити. На вихідні мати його забирає до себе.
10 грудня прийшли результати другого ДНК. Знову підтвердили: то син. З ТЦК та СП принесли сповіщення про смерть. Тіло привезли в Чернігів.
Ходили з донькою в морг. Не знаю, навіщо, але попросила відкрити труну. Мабуть, щоб упевнитися, що не пусту ховаємо… На обличчі — ніби сіра слизька маса. Від тіла майже нічого немає.
Поховали Сергія Пархоменка на Алеї Героїв на кладовищі «Яцево».
— На «Яцево» поховано 447 захисників, — розповіла 37-річна Катерина СКАЛІЙ, заступниця начальника бази «Яцево», завідувачка контори похоронного обслуговування. — Ще 121 військовий упокоївся на кладовищі в Ялівщині.
Ольга САМСОНЕНКО. Фото з сімейного архіву родини
Пошук по сайту
Категорії
- Місто (719)
- Війна (248)
- Перехрестя (178)
- Політика (90)
- Кримінал (86)
- Здоров'я (73)
- Заєдісь! (58)
- Довоєнне (45)
- Весілля (29)
- Проєкт «Допоможи випускнику потрапити на шкільний бал» (29)
- Будмайданчик (26)
- Земля (21)
- Про простих (16)
- Промка (15)
- Чорна скринька (13)
- Життя (10)
- Жіноча рада (9)
- Акція (8)
- Про складних (8)
- Кіно (8)
- Ковід (8)
- Розгрузись (7)
- Новини (2)
- Точка зору (1)