— Сьогодні погода сонячна, — 12 травня робить відеоекскурсію 37-річний Тимофій ГУР’ЄВ, солдат у 1-й танковій сіверській бригаді, зараз він на донецькому напрямку. Хлопці чотири дні живуть у відносному тилу, у приватному будинку, два дні — в окопах. Відстань від тилу до окопів — десять кілометрів. — Поки на відпочинку, змайстрували баню. Це звичайний душ, але ми його так називаємо. Біля нас є справжня баня, з хорошими умовами. Платимо гроші. 350 гривень за шість чоловік. За годину встигаємо і пропаритися, і вимитися. За чотири дні намагаємось прийти в себе після передової. Потепліло, будемо митися у власному літньому душі. Це бочка на 80 літрів води, возимо її із собою. Потім прикріпляємо, перевертаємо, і от є.
Ночі ще холодні. Велика вода в окопах була на запорізькому і бахмутському напрямках. У наших окопах її було по щиколотки. Коли грязюка прилипала до берців, важко було ноги піднімати. По окопу походив, виліз, взуття трохи висушив, оте все відбив, і далі пішов. Є така поговірка: «Грязюка більше сантиметра сама відпадає», — сміється. — Дощі скінчилися, а пліснява після вологи і зими з’явилася в бліндажах. Запах специфічний, дихати важкувато. Підлога, стіни деревом не оббиті. Такі окопи в глибокому тилу можуть бути ще й з плазмою, — жартує. — Усе зроблено нашвидкоруч, аби хоч десь можна було пересидіти обстріл. Із землі на тебе може вискочити мишка, криска. Годуємо їх.
— Як боротися з пліснявою?
— Я обпалюю газовим балоном. Такий невеликий, яким туристи користуються. Відкриваємо двері. Точніше, накидки. І вперед.
— Волонтери почали збирати шуруповерти, клейонку, бензопили.
— У нашій роті всього такого вистачає. Скоріш за все, ці речі потрібні для нових окопів. Ми з цим справилися. Викопані під свій зріст.
— Чого хлопцям не вистачає на фронті?
— Цигарки завжди зайвими не будуть. «Мівіна». Зараз підуть вологі серветки. І спреї від комах: комарів, мошок. У минулому році вдягали маски для бджолярів.
— Хто готує?
— Самі. Їжу нам дають. Також є волонтери, які запитують, що треба і передають. Тушонка вже тут сидить, — прикладає долоню до шиї. — Просимо рибу. Якщо хочемо, купуємо. Наприклад, банани поки до нас доїдуть, почорніють. На свій день народження зробив вафельний торт зі згущеним молоком. Суп харчо готували. Переважно каші. Солодкі батончики — стандарт. На позиціях рятує «Мівіна», — знову згадує тонку лапшичку, — консерви. Смажити-варити на позиціях можна, беремо із собою газові балони. Та на це немає часу.
Є електрика, але вона більше для «Старлінка» та зарядки техніки. Буржуйками в окопах не користуємосяся. Бо йде тепловіддача. У ворога також є дрони з тепловиками (тепловізори).
Хлопці грілися окопними свічками. Що в окопах, що в бліндажах. Але легені страждають. Я добу пробув, обличчя, ніздрі чорні, кашель страшний. А хлопці по декілька ночей сплять.
Вони взагалі в нас титани. За боями спостерігаю з висоти пташиного польоту. Я ж дронщик. У мене інтернет є завжди. Коли переїжджаємо з позиції на позицію, одні військові плачуть, бо будуть без інтернету, інші радіють — інтернет їде до них.
Бачив, як хлопці відбивали контрнаступ. Ішли російські танки, а в нас проти них майже нічого не було. Із оцим нічого відбивають їхні атаки. З РПГ, кулеметів. Працює артилерія.
Інколи люблю посидіти на рашистських сайтах, подивитися, що там пишуть. Зранку: «Ми йдемо, наступаємо». Увечері: «Це була перевірка боєм». А наші майже всі їхні танки роздовбали. Металобрухту в достатній кількості.
— На літню форму перейшли? — знову про практичне.
— На позиції ходжу ще в зимовій. Хлопці зимові речі вже передали додому. У минулому році до середини літа ходив у зимових берцях. Літню форму викинув, думав, що не доживу до літа. Коли нас відправили сюди, зимову викинув, теж думав, що не доживу. А я прожив, фартовий. Бо я ж дронщиком став не одразу, спочатку був у піхоті. В армії раніше не служив і поняття не мав, як поводитися зі зброєю.
Літню форму також видали. Мені подобається. Усе залежить від того, що в ній робити. Якщо повзати, звичайно, протреться.
З рідними спілкуюся кожен день.
— Волонтери збирають присипку, тальки для ніг. Чи актуально зараз?
— Бодя, нам присипка треба? — питає в бійця. — Каже, що актуальна завжди. Аби ноги не так пітніли. Спіралі (тонко зігнуті прутики з активною речовиною, під час тління виділяє пари, які відлякують) від комах. У бліндажах дуже допомагають. Спреї краще підходять для сидіння в окопі. Одяг — не потрібно. Хлопці всім необхідним давно обзавелися. Є зимові шкарпетки, які гріються від павербанку. Трішки покайфував і відключаю, щоб не перепалити ноги. Руки змерзли — рукавички з електропідігрівом. Хлопці, які багато часу проводили взимку в окопах, завжди мають багато павербанків. Жилети з підігрівом. Китайські. Купуємо за свої гроші.
— Як зі спекою, сонцем боротися?
— Видали військові панамки. Аби не пекло в голову, не обгоріли ніс, вуха.
Чекаємо одного — команди «Фас». А поки максимально запасаємося. Бо втрати техніки є. І була в цьому моя вина. Не треба було нахабніти і залітати так глибоко. Хоча це того варте. Скинув ворогу аптечку, нашпиговану тротилом і датчиком руху. Орк аптечку побачив, рот роззявив, підняв… Бах. «Бехи» більше немає. І дрона, на жаль, також. Таке робимо, коли хочемо подивитися, як в орка рука швидше ноги тікає.
Зараз я прошу хлопців, аби підшипники надсилали. Змішуємо з вибухівкою. Коли розривається, частинки підшипників добре калічать. В ідеалі, аби були старі та ржаві.
* * *
Тимофій Гур’єв до 2014 року був громадянином росії. Жив у курській області. У 2018 році отримав українське громадянство. Називає себе розвідником-бомбардувальником. За допомогою дрона спостерігає за ворогом, дивиться, де копають окопи, коригує вогонь нашим військовим. На донецькому напрямку — з жовтня минулого року. У Тимофія свій місцевий інтернет-канал «Північна Брама». У перший день повномасштабного вторгнення знімав сюжет у Чернігові. Побачив знайомих військових, пішов добровольцем.
— Я українець і повернувся на свою землю, — розповідає про колишнє російське громадянство. — У Чернігові в мене тітка, брат був і сестра. Приїхав у 2006 році. Через два роки одружився. У 2012 році виїхав до росії, влаштувався на телебачення. У 2017-му повернувся в Чернігів.
Після деокупації Чернігівщини був на кордоні. На річницю весілля поїхав на Схід.
