15 хвилин Юлії Жукової на Курщині, два дні в полоні, три дні в пологовому під обстрілами

«Лежу з сином під боком і бачу, як по багатоповерхівках летять снаряди»

Чернігівка Юлія ЖУКОВА — голова благодійного фонду «Angel of the North» («Північний янгол»), волонтерка від 57-ї бригади, у якій служить її чоловік Михайло. У вересні возила гуманітарну допомогу нашим військовим у Курську область. Під час АТО, коли була на дев’ятому місяці вагітності, вивозила поранених. Була в полоні в донецькому аеропорту.

Юлія Жукова

Вересень-24. Війна

— На позиціях у хлопців побули хвилин 15 і почався обстріл, — згадує Юлія Жукова поїздку в Курську область. — Встигли вивантажити речі й продукти, що привезли. Швиденько в автівку і назад. Мчали, а позаду машини падали снаряди. З’їхати з дороги не можна. Може бути заміновано. На виїзді, недалеко від кордону, наші стояли біля колишньої заправки. Там бетонні ангари. Хлопці загнали нас у ті ангари. Завдяки цьому і вижили.

Грудень-14. АТО

До 2014 року Юлія Жукова працювала офіціанткою, адміністраторкою. У Києві, у Чернігові. Рік працювала трейдеркою (торгувала цінними паперами). І на швейному виробництві.

— Чоловік Михайло — військовий. Коли почалися бойові дії, його відправили на Донеччину. І я для себе зрозуміла, що треба щось у житті змінювати, — каже Юлія Жукова. — У квітні 2014 вирішила допомагати на фронті. У Києві пройшла два курси тактичної медицини. Старшого сина Мирошу залишила з першим чоловіком. Допомагала мати.

Бойовою медикинею при військовій частині не стала. Треба було укладати контракт. А я вже завагітніла донею Амелією. Їздила в АТО тиждень через тиждень. Працювала на волонтерських засадах.

Перший виїзд був на п’ятому місяці вагітності. Не на нуль. Десь кілометрів за п’ять від лінії розмежування. Поранених вивозили. Звідти їх забирали до лікарень. Ти його по мокрій після дощу землі тягнеш. А чоловік, значно більший за тебе, боїться.  Усім казала: «Тільки спробуй піти на той світ. І там дістану. У мене ще ніхто не помирав».

У липні 2014 року росіяни прорвалися в донецький аеропорт. Нас, волонтерських медиків,  було дев’ятеро: чоловіків і жінок. Потрапили в полон. Було страшно. Тримали нас дві доби. Сказали, нам розстріл. В останній момент передумали і відпустили.

З поїздки повернулася 21 грудня, наступного дня народила доньку.

— Вагітним дозволяли їхати в ДАП?

— Ні. Приховувала свій стан. Носила форму на три розміри більшу. Коли живіт став великий, стояла на прийомці поранених. Усі все розуміли, але вплинути не мене не могли.

Після народження доньки Амелії Юлія почала збирати гроші на взуття, гігієну, бронежилети, каски, форму, тепловізори, приціли і… щось смачненьке.

— Зараз це легко купити, якщо є гроші, — продовжує Жукова. — Тоді в інтернет-магазинах потрібного не було. Домовлялися через людей. Купили, а ще ж треба на фронт передати. Посилки переглядали, перевіряли.

14 лютого Юлія народила доню Домініку. Чоловік Михайло на той час звільнився з військової частини.

Лютий-22. Повномасштабне вторгнення

— Перед повномасштабним вторгненням я була на дев’ятому місяці вагітності. На другий день війни народився Ерік, — каже Юлія.  — Першу добу всі ми сиділи в будинку брата на Забарівці в Чернігові. Над будинком летіли снаряди з «Градів». Не було так страшно навіть у ДАП. Бо тут твої діти.

Вікна позабивали матрацами. Уночі летів винищувач, перше коло зробив над нашим будинком. Тоді обстрілював дев’ятиповерхівку на Масанах. Виглядаю у вікно, бачу залізне черево літака, турбіну. Воно і досі перед очима. Пусті гільзи, штук 50, упали на грядки. Товсті, довжиною сантиметрів 20.

Сиділи в погребі. Третя ночі, наче все притихло. Вийшла на вулицю і над головою знову полетіло. Обстріли закінчилися близько сьомої ранку. Дивлюсь на чоловіка: «Час настав». Додзвонилися до «швидкої». Їдемо в пологовий, а всюди бахкає. Народжувала на п’ятому поверсі, бо на той час ще не прийшли до рішення всіх перевести в бомбосховище.  Народила через пів години.

Вікна виходять у бік «Епіцентру». Лежу з сином під боком і бачу, як по багатоповерхівках летять снаряди. Страшно. Того дня нас троє народжувало.

Михайло шукав автівку, щоб доставити мене додому. Допомогла Юлія Гребнєва, депутатка обласної ради. Вона звернулася до римо-католиків. Два пастори відвезли нас з Еріком.

Знайомий запропонував переїхати до нього на СТО. Приміщення бетонне. Пічка, газові балони. Коли виїжджали з Масанів, за нашою машиною впав літак. Зачепив дім Юлії Гребнєвої і ще п’ять.

5 березня 2022 року близько 12.00 російський винищувач «Су-34» летів бомбити Чернігів, але не вийшло — його збили з ПЗРК «Ігла» (переносна зброя, що запускає ракету з плеча). 40-тонний літак упав на житловий квартал Нової Подусівки. Розлетілись уламки, бомби, з баків літака на будинки розлився гас. Було гучне «Гуп!» і стовп вогню. Загинув 68-річний Михайло Сулім, згорів живцем. Тоді було зруйновано повністю або частково пошкоджено п’ять приватних будинків та три гаражі: Михайла та Ніни Сулімів, Оксани Шурпи, Юлії Гребнєвої, Євгенії Попової та Анни Корецької. У будинку Максима Невшупи бомба вибила стіну і приземлилась на ліжко. Якби ті бомби ще й вибухнули, руйнування були б значно більшими.

На СТО чоловік ремонтував військовим автівки, а  я готувала хлопцям їсти.

Волонтерка від військової частини

Після деокупації Чернігівщини чоловік Юлії повернувся на військову службу.

— 57-ма бригада, в якій він служить, першою зайшла в Херсон під час визволення, — уточнює Юлія. — У квітні 2022 року чоловік запитав: «Впораєшся?» — «А якщо повторний наступ?» — «Ти знаєш, що робити».

Зараз Юлія Жукова зареєстрована волонтерка від 57-ї військової частини. Відкрила благодійний фонд «Північний янгол. ЮА», аби мати можливість залучати кошти від іноземних донорів.

— Можу все, окрім зброї, просити для цієї військової частини, — пояснює волонтерка. — Допомагаю іншим, відмовити не можу. Таких, як я, бригадних волонтерів, багато.

Юлія Жукова допомагає гігієнічними наборами, одягом для військових, які проходять лікування, яких повернули з полону.

— Хоча лікарні всім необхідним забезпечені, але зайвим не буде. Якщо не колишні полонені цим скористаються, іншим військовим буде. Коли їх привозять, медсестри забирають речі, щоб попрати. Нехай краще буде зайвим.

Зліва направо: Юлія Жукова з Еріком, Амелією, Мирославом, чоловік Михайло з Домінікою

Миколайчики

Зараз Юлія Жукова готується до новорічних свят.

— На святого Миколая хочемо привітати дітей, у яких загинули батьки. Військові, поліціянти, дснсники. Для цього звернулася до волонтера Олега Серіка, який опікується цими дітками. Нарахували 75. Але, думаю, сотня точно буде.

Закупили сертифікати на «Сільпо» по 500 гривень. Плюс тортик. Роздамо родинам, де є діти, чиє житло пошкоджене чи зруйноване. Хочемо привітати діток і на новий рік. У планах 300 подарунків. Для дітей сиріт, дітей з інвалідністю.

2 грудня чернігівським діткам плануємо зробити свято з аніматорами. Дитячий комплекс організовує програму. Ми оплачуємо шоу мильних бульбашок.

Спонсори виділили кошти на цукерки, подарункові набору. 14 дітей евакуювали з Лиману в Слов’янськ. Будемо робити поштову відправку для них.

24 грудня зі своїм благодійним фондом їду в Ірпінь. Там понад 300 дітей загиблих героїв, військовополонених.

Юлія СЕМЕНЕЦЬ.
Фото надане Юлією ЖУКОВОЮ

Матеріал створений за підтримки Волинського прес-клубу