На лікування в Англію полетіли Лада і Ксенія Вербицькі

Лада та Ксенія Вербицькі зараз під Бірмінгемом

50-річна Лада ВЕРБИЦЬКА з донькою 12-річною Ксенією з 2 травня живуть у містечку за 30 кілометрів від Бірмінгему. Чекають на консультацію пластичних хірургів.

Дівчина постраждала 19 серпня минулого року, під час ракетного удару по чернігівському драмтеатру. Ледь не втратила праву руку. З того часу минуло дев’ять місяців і 14 операцій. Найважча тривала 7,5 години.

Ксенію всюди супроводжує мама. Це на її плечі лягли основні турботи з порятунку дочки. Лада — медсестра, працює в обласній лікарні, в ревматологічному відділенні. Професія допомагає орієнтуватися в медичних закладах. В той час як Лада і Ксенія на лікуванні, тато заробляє гроші, працює на меблевій фабриці: за вантажника і за водія. Вербицькі витратили всі заощадження. Поїздка до київської лікарні забирає не менше 20 тисяч гривень.

Двічі на день промивала рани

— З 19 серпня наше життя стало з ніг на голову, — говоримо з Ладою Вербицькою по відеозв’язку, поряд з мамою сидить Ксенія. — Всі ці місяці боремось за те, щоб права рука доньки хоч трішки працювала. Найважчі операції позаду. Руку Ксенії лікарі зберегли, але вона деформована. Десь тонка, десь товща, в рубцях. Я хоч і медик, але дивитися страшно. Нас чекає косметична пластика, реабілітація. Але лікарі застерігають, що про це рано думати.

Під час кожної операції я сиджу під дверима. Хтось заходить, хтось виходить. Щось мені кажуть. Але пам’ятаю це погано. Час наче зупиняється. Особливо, коли робили найдовшу операцію.

Донька почуває себе вже більш-менш нормально, — продовжує Лада. — Зробили пересадку кості, сім сантиметрів взяли з малої гомілкової кістки. Встановили металеві пластини. Але утворився свищ, виштовхував стороннє тіло з організму. З тієї дірки постійно витікав гній. Двічі на день промивала рани.

Зараз рука зафіксована гіпсовою пов’язкою. Попереду пластика нервових закінчень. Пальці на правій ручці зігнуті, треба імплантувати сухожилля.

На 4 червня призначена консультація в бірмінгемському госпіталі. На запитання, як вдалося записатися до англійських лікарів, Вербицька каже, що допоміг Нік, один зі спонсорів «Охматдиту». Оплатив дорогу, домовився з родиною, яка прийняла маму з донькою на місяць.

Власник квартири з Гонконгу, власниця — філіпінка. Дитинці п’ять років. Дали чернігівцям окрему кімнату. Возили на базу відпочинку в гори на три дні. Щоб трішки відволікти від проблем.

«Чоловік боявся вигляду шприца, одного разу втратив свідомість»

На роботі Вербицька бере лікарняні на той час, коли треба супроводжувати доньку. Поки за кордоном, взяла відпустку за свій рахунок. Керівництво обласної лікарні розуміє їх ситуацію, не звільнили, підтримують. Залишати Ксюшу саму не можна. До всього у неї ще й діабет. Постійно треба перевіряти рівень цукру в крові, при необхідності вколоти інсулін.

— Хоч я і медсестра, але багато чому довелося навчитися. Перев’язки робити, промивати рану. Поки я добу на чергуванні, це все робить чоловік. Й інсулін навчився колоти. А раніше боявся вигляду шприца. Втрачав свідомість. Біда змусила перебороти страх. І ми бачимо, що стан Ксенії покращується, — каже Вербицька. — Донька постійно на інсуліні. Користуємося сенсором «Лібро2». Спеціальне обладнання, схоже на невелике коло, Ксюша постійно носить на руці. До нього підключений прилад, що вимірює рівень цукру. І вдень, і вночі. Набагато зручніше, ніж постійно брати кров з пальців. В Україні таке обладнання не продають, замовляємо по інтернету. Ціна від двох тисяч гривень. Вистачає на 14 днів. По кишені це б’є. Без хліба будемо сидіти, але купуватимемо. Бо рівень цукру впливає на те, як заживає рука.

— Ксюша вже сама відчуває, коли падає рівень цукру. Прокидається, будить мене, — говорить Лада. — І у нас завжди є щось перекусити, аби підняти цей рівень. Ложка меду. Склянка кока-коли. А ще, як би парадоксально це не звучало, кока-кола погашає ацетон, якщо він піднімається. Не самі придумали, консультували ендокринологи. Обов’язково треба з’їсти бутерброд, булочку.

Мамі доводиться безкінечно стояти біля плити, готувати. Бо у Ксенії цілодобова дієта. Рахує калорії, від них залежить, яку дозу інсуліну треба колоти. Спочатку все записувала в блокнот. Зараз вже вивчила. Донька любить пюре. Зовсім заборонити те, що любить, не можна. Лада з чоловіком теж перейшли на дієтичне харчування.

Дев’ять місяців донька постійно під наглядом. До 19 серпня і в школу, і на танці ходила, на капуеро (боротьба), з подружками гуляла. Зараз виходить тільки зі своїм шпіцем Асею.

В школі заняття онлайн. Вчителі не дуже суворі. Розуміють, що права рука неробоча. Лікарі сказали, тепер у неї головна ліва.

«Тут низько літають цивільні літаки. В перші дні було трохи моторошно»

Ксюша продовжує спілкуватися з подружкою Лерою Власенко. В той злощасний день вони сіли на лаву біля драмтеатру, хотіли продати самоплетені браслети, зібрати грошей для військових. І опинилися майже в центрі вибуху. (Про Валерію ми вже розповідали, і ще будемо).

Як тільки тривога, Ксюша починає нервувати. Коли вдома, йдуть у коридор. В столичній лікарні три рази чули, як спрацювало ПВО. Раз Ксенія з мамою так бігли з палати в укриття, що трубочки з апаратів погубили.

Під Бірмінгемом над ними низько літають цивільні літаки. В перші дні було трохи моторошно. А зараз вже починає подобатися.

Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото з сімейного архіву

Хто хоче допомогти Ксенії Вербицькій, можна перерахувати гроші на карту
мами Лади Володимирівни Вербицької:
«ПриватБанк»: 4149499072828708