Бачилася з чоловіком сім днів. Сестра поміняла замки в квартирі, де жила вдова Ігоря Мурашка

Людмила Мурашко: «Завжди його пам’ятатиму»

9 травня в Катерининській церкві Чернігова попрощалися з 41-річним Ігорем Мурашком, навідником-оператором, заступником командира бойової машини 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Працював електриком у Чернігівському вищому професійному училищі побутового обслуговування. Служив з січня 2023 року. 20 грудня торік під Новоукраїнкою Покровського району Донецької області у БМП влучив ворожий дрон.

 Над закритою труною плакала 37-річна Людмила МУРАШКО, вдова. Їхнє кохання було коротким. Відтоді, як одружилися,  бачилася з чоловіком днів сім.

— Познайомилися 8 березня минулого року в соцмережі «Фейсбук». Ігор надіслав мені запит у друзі. Стали листуватися, зідзвонюватися, спілкуватися через відеозв’язок. Не приховувала, що вже тривалий час розлучена, маю 13-річного сина. Розповіла, що винаймаю ліжко-місце в центрі Чернігова, — пригадує Людмила Мурашко. — Вислухав. Сказав: «Можеш переїжджати в мою трикімнатну квартиру. А будеш хорошою дівчинкою, одружимося». Ключі від квартири  передав  мені його друг. У кінці березня я заселилася.   Так у моєму житті з’явився чоловік, про якого можна лише мріяти. Ну як тут не закохаєшся.

Уперше ми побачилися на початку червня, приїхав на три дні.  8 червня  розписалися. Познайомила його з сином. Ігор сказав: «Хлопчик у нас уже є, треба дівчинку». Дуже сильно хотів доньку. Любив подорожувати велосипедом,  мріяв, що настане день, коли поїдемо кудись разом на  екскурсію. І забудемо про все і про всіх на  кілька днів. Повторював: «Головне — здоров’я. Усе решта буде».

У листопаді приїхав на чотири дні. Чоловік любив ходити за покупками. І ми з ним пішли в торговий центр «Голлівуд», обідали в піцерії, гуляли містом.

20 грудня о 4.17 написав:  «Кохана, у нас стало тихо. Відпишуся вранці». Не випускала мобілку з рук, а повідомлень усе не було. О 8.20 написала йому. Відповіді не прислав.  Відчула: щось не те. Щоб він не знайшов спосіб, як зі мною зв’язатися, — такого раніше не було. І мене охопила тривога.

На третю добу пошуків додзвонилася в ритуальну службу в Дніпро. Там мені дали номер моргу, куди привозять загиблих військових.  У морзі повідомили, що його доставили о 9.00.

Таким був Ігор Мурашко

Пішла до поліції, написала заяву про зникнення чоловіка на фронті. Потім звернулася до військкомату. Сказала, що він у морзі. Тобто, не вони мене сповістили, а я їх.

Людмила повезла речі чоловіка у Дніпро, аби знайшли ДНК, щоб потім зіставити. Мати Ігоря померла давно. Кажуть, батько жив у Росії і там помер.

  ДНК здала рідна сестра Анастасія.

— Чекала результатів, — продовжує вдова. —  За цей час  Ігор  наснився чотири рази.  Відразу після мого повернення з Дніпра —  обличчя на чорному кленовому листку.

Промовив: «Пробач, кохана, що так вийшло».

І листок розсипався на малюсінькі осколки. Удруге приснився злий:

«Чому ти не попередила, що мене вб’ють».

Прокинулася від страху, я ж йому щоразу говорила, щоб беріг себе. Утретє був спітнілий, розпашілий.

Питаю: «Що з тобою?» «Сексу хочу».

І вчетверте, перед самим похороном, уже коли  переїхала  в інше житло:

«Хлопці переслали мої речі, прийди, візьми, що хочеш».

Не знаю, що він хотів би, аби я взяла. Забрала  барсетку, у ній були його шеврони.

— Залишили квартиру Ігоря?

— Його сестра  поміняла замки. Вона вважає наш шлюб неправильним.

 Та я, доки й житиму, пам’ятатиму Ігоря.

Зліва направо: Анастасія Платонова та Людмила Мурашко

Анастасія Платонова: «Ця квартира наша з Ігорем, на двох»

— Мати померла ще у 2004 році від раку. Фактично ми були сиротами. Адже батько в нашому вихованні участі не брав. Ігор був єдиною рідною душею для мене, — стримує сльози 35-річна Анастасія ПЛАТОНОВА, сестра. — Я живу у Дніпрі. Саме завдяки моїм зв’язкам та наполегливості вдалося швидше  зробити процедуру ідентифікації брата за  ДНК. Коли  повідомила Людмилі, що Ігоря привезуть ховати і я приїду, вона сама виїхала з квартири. Вивезла багато речей. А також забрала документи на квартиру, свідоцтва про смерть матері, бабусі та дідуся. І не повертає їх. Каже: «Вони потрібні для оформлення виплат». Я навіть у поліцію зверталася.

 Коли я прийшла додому, її в квартирі вже не було. Відкрила при сусідах нижній замок своїм ключем — там два замки. Потім поміняла замки, адже ця квартира  наша з Ігорем,  на двох.

Валентина ОСТЕРСЬКА. Фото авторки