Наречена Ігоря Білохвоста купила білу сукню, але так і не вдягла

Ігор Білохвост

У Катерининській церкві попрощалися з 39-річним Ігорем Білохвостом, оператором дронів, чернігівцем.

Батьки, 72-річні Світлана та Петро  Білохвости, вбиті горем.

— Вторгнення застало Ігоря в Латвії. Він возив у Прибалтику «човників». Я просила: «Сину, залишайся там як біженець». А він: «Мамо, мені совість не дозволить тут сидіти, коли в моїй країні війна». І повернувся, — тамує сльози Світлана БІЛОХВОСТ, мати. — Спочатку як волонтер возив біженців з усієї України від Львова на кордони. Згодом у Києві волонтерив.

Зліва направо: тітка Тетяна, старший брат Олег, подруга нареченої Марина, наречена Софія та її син Олександр

На початку березня 2022 року повернувся до Чернігова. Наш дім під горою, недалеко від кладовища «Яцево». Неподалік бої тривали, до нас прилітало. Ми всією вулицею виїхали звідти. А Ігор добряк. Туди пробирався, годував усіх котиків і песиків. І надсилав мені фотозвіти. Наш дім постраждав. У старшого сина житло на ЗАЗі в гуртожитку розбомбили.

19 січня 2023 року Ігор пішов добровольцем. Воював під Бахмутом, Часовим Яром на Донеччині, під Вовчанськом на Харківщині. Був стрільцем на БМП (бойова машина піхоти). Півтора року воювали одним екіпажем, доки в БМП не влучив дрон. Влад Колесник, механік-водій з Кривого Рогу, загинув. Сина сильно контузило.

Після контузії його перевели запускати дрони. Востаннє бачилися торік у вересні, коли йому дали п’ять днів відпустки. Допоміг нам викопати картоплю. Тоді казав: «Мамо, там важко, дуже важко. Проте я ні про що не жалкую». Настільки був упевнений у собі.  Повторював: «От побачиш, я обов’язково повернуся живим».

 Він дуже переживав за нас. Я після інсульту. Ігор дзвонив вранці, в обід і ввечері, якщо міг. Я постійно за нього молилася.

Його чекали не тільки ми, а й наречена Соня. Їх звела війна, коли волонтерили в Чернігові. У лютому Ігорю мали дати відпустку, і вони збиралися одружитися. Соня вже й сукню весільну купила. А його не відпустили. Сказали: «Людей бракує. У травні у відпустку підеш». А 5 березня синочка не стало. У Бугаївці Чугуївського району Харківської області.

Перед цим подзвонив, попередив: «У мене сьогодні багато роботи. Не переживай, якщо вдень не подзвоню». Уже і вечір настав — тиша. А 6-го вранці його побратими повідомили, що Ігоря більше немає.  Пряме влучання ворожого ударного безпілотника «Молнія» в приміщення, де хлопці готували пакети з вибухівкою, а потім кріпили до дронів.

Тіло Ігоря дуже обгоріло. Щоб взяти ДНК, зішкрібали з кісточки. На другий день загибелі сниться, що йду я до Алеї Героїв на «Яцево», а назустріч летить біленький голуб. Потім розвертається, облітає навколо каплички і перетворюється на янгола.

Син часто сниться. Перед дідами наче їду в чорнобильську зону на могилу до бабусі, і він зі мною. Бере мене за руки і кладе на них голову.  А якось явився і сказав: «Ти не бійся, не переживай, тут добре». Коли прийшли в морг, нам сказали, що не варто на нього дивитися. Запам’ятайте таким, як був.

Валентина ОСТЕРСЬКА. Фото авторки