«Іду на завдання. Сумую. Дуже вас люблю»

Іван Самусь

6 грудня в Катерининській церкві Чернігова попрощалися з 29-річним Іваном Самусем, молодшим сержантом. Його родина проживає в Киїнці під Черніговом.

— Після закінчення строкової служби у 2019 році Ваня уклав контракт. Ніс службу в навчальному центрі «Десна» на посаді інструктора-водія БМП, — каже 36-річна Олена САМУСЬ, вдова. — У червні 2021 року народилася донечка Дана.

 Вторгнення Іван зустрів на службі. Воював на Житомирщині. 29 березня 2022 року його танк підбили. Він з навідником дивом уціліли. Виплигнули з танка вчасно. Ця дата для нього стала другим днем народженням. Святкували два роки поспіль.

Під час бойових дій в області разом з манюнею та моїми батьками ховалася в підвалі будинку в Киїнці. Будинок дивом вистояв, а навкруги в сусідські двори падали ракети. У нас було пошкоджено лише дах, вікна, двері.

Іван продовжив службу в селищі Десна. Щоб бути ближче до коханого, у червні 2022 року орендували будинок в Острі на Козелеччині. Чоловік їздив у відрядження здебільшого по області.

13 вересня цього року він і ще два автобуси військових, чоловік 50, поїхали на Донеччину. Куди саме, не казав. Мав через три місяці, 13 грудня, повернутися, — плаче жінка. — Повернувся 6-го. Назавжди.

Жив неподалік Краматорська. Кілька разів висилала йому туди посилки. Найбільше просив цукерок-льодяників та гарбузового насіння. Теща напекла зятеві улюблених пиріжків.

Іван попереджав, що може кілька днів не виходити на зв’язок. 20 жовтня зранку написав останнє повідомлення: «Іду на завдання. Сумую. Дуже вас люблю».

31 жовтня додому принесли сповіщення: «Загинув у бою 28 жовтня біля села Іванівське Бахмутського району Донецької області». Сказали, що є ймовірне тіло мого чоловіка. Треба здавати ДНК.

— Як впізнавали?

— Спочатку нам не хотіли показувати тіло. Мені подзвонила поліціянтка з Дніпра і запитала: «Є в чоловіка особливі прикмети чи тату?» Я сказала, що можу впізнати за пальцями на ногах. Ваня виріс в інтернаті. Носив довгий час тісне взуття, не за розміром, а яке було, тож кісточки на всіх пальцях ніг загнуті по-особливому. Їх з іншими не переплутаєш. До того ж мав 45 розмір ноги. Поліціянтка мені відповіла, що такі прикмети не підходять. Мовляв, у чоловіка зовсім немає ніг.

Донька і свекруха здавали ДНК. Експертиза підтвердила: то тіло Вані. Батько не зміг, він теж військовий. Був поранений, зараз на реабілітації в Німеччині.

Коли забирали тіло в морзі, я засумнівалася. Перепитала ще раз: «Чи можна глянути на тіло?» Дозволили по фото. І сказали, що ноги в чоловіка є! І лише вони вціліли.

Справді, то був мій чоловік. Впізнала за пальцями ніг. Тіло було розірване на шматки до невпізнаваності. Ховали в закритій труні. У Киїнці. 6-го поховали, а наступного дня було 40 днів від дня загибелі.

Донечка чекає татка. Увесь час запитує: «Коли повернеться додому?»

* * *

Від початку повномасштабного вторгнення в Киїнській громаді загинуло 14 героїв. Ще 10 захисників вважаються безвісти зниклими. Й один у російському полоні.

* * *

Третього грудня в Чернігові попрощалися з 37-річним солдатом Олегом Хоменком з Андріївки Михайло-Коцюбинської громади. Поховали захисника на кладовищі «Яцево». Загинув від кульового поранення в голову 23 листопада 2024 року поблизу міста Торецьк на Донеччині.

* * *

У середу, 11 грудня, у Чернігові в Катерининській церкві попрощалися з 49-річним Анатолієм Сукачем, чернігівцем, бійцем Першої танкової бригади. Поліг 4 грудня під Суджею, Курщина.

У мирний час Анатолій працював у ПрАТ «Завод металоконструкцій та металооснащення». З перших днів повномасштабного вторгнення обороняв рідне місто. Після чого воював на донецькому та запорізькому напрямках.

У героя залишились дружина Тетяна, син та донька.

* * *

16 грудня в Катерининській церкві попрощалися з 28-річним Валерієм Коржем, чернігівцем, старшим сержантом. Був тяжко поранений у бою на Харківщині.

Служив у прикордонних військах з 2020 року. Шукав  наркотики, зброю  на пунктах пропуску через державний кордон. Йому допомагав службовий пес Арчі. Після початку повномасштабного вторгнення працював на блокпостах.

У листопаді 2024 року Валерій став дронщиком — оператором безпілотних авіаційних комплексів.

7 грудня 2024 року прийняв останній бій.

У загиблого залишилася дружина Вікторія та семирічна донька Єва.

Ольга САМСОНЕНКО. Фото з інтернету