ЕЛІТНІ КОНІ В КИЇНЦІ ПЕРЕЖИЛИ І ВІЙНУ, І НАЇЗД

30.03.2023 | Війна

У Киїнці біля Чернігова розташовані конюшні з дорогими кіньми. Їхні господарі — 64-річний Сергій СЕРГІЄНКО з дружиною, 50-річною Марією Лисовою. Як пережили коники війну?
— Коні не дуже хвилювалися чи панікували, — виходить з конюшні Сергій Васильович. — Хоча в деякі дні щоп’ять хвилин був залп, теща записувала, з Шестовиці били по Чернігову.
З одного боку конюшень вікна повилітали, так рвонуло. У склі дірки пропікало. Слава Богу, що всі тварини цілі. Навпаки, з приплодом. 8 березня одна кобила народила сіреньке лошатко. Доброкраєм назвали. Правда, жеребчик не те що паралізований, але рухи трохи нескоординовані. Та відходить. Мабуть, війна все-таки вплинула, був стрес.
І ми пережили потрясіння. Тут ночували, — показує кімнати в конюшні. — 24 лютого приїхали в Киїнку з Чернігова. Квартиру в місті орендуємо. Рік тому з сім’єю переїхали із Сум. Я працював керівником кінної школи. П’ять чемпіонів України виростив. Вижили мене. Налагоджено все було, а людям захотілося командувати. Дім продали в Сумах, купили тут конюшню.
Отже, 24 лютого сюди вчотирьох приїхали: я, дружина, теща і син молодший. А 28-го Киїнку обстріляли «Градами». Електрика була зруйнована. Грубка є, топили. Добре, що 22 лютого жінка вмовила генератор купити. Вона довго його хотіла, бо електрику й до війни виключали. Підвальчик тут є, ховалися. Я мужик. Мої плачуть. Довкола рветься. А ти стоїш, не знаєш, що зробити. Там, де лід, — показує на вулиці біля огорожі, — вирва була. До сусідів попало в дах.
Коли Чернігів вийшов з облоги, багато київських друзів приїхало, привезли допомогу. Корми переважно. Хоча ми не бідували — я і сіно заготовив, і овес закупив. І ліки для коней були. Я і тренер, і ветеринар, і зоотехнік, і доглядач. 55 років з моїх 64 — поруч з кіньми. Це тяжкий труд. Виростити, отримати потомство. Співпрацюємо з Дніпром, наші коні готуються до змагань саме в Дніпрі.
— Скільки в Киїнці тримаєте?
— 19. Усі європейських порід. Наприклад, жеребець Донателло — бельгієць.
— Чи тримають у вас коней відомі чернігівці? Я чула, принаймні, про одного такого.
— Був. Не хочу про нього й чути. Дуже розчарував. Спочатку ставив коней, а потім захотів відібрати все наше господарство. За допомогою свого високого покровителя, який на той час працював на гарній посаді (в ОДА, звільнений у січні авт.) насилав на нас контролюючі служби. Ледве відбилися.
— У вас орієнтація саме на конкур?
— Я просто вирощую класних коней. Але в спорті — так, конкур. Я і триборством займався. Сам виступав. У триборство входять виїздка (кінь і вершник виконують різні фігури), конкур і польові випробування. Це коли просто в полі роблять перешкоди. Штучні, під природні, типу катер поставив, колоди. Воно не розвалюється. Мертве. Якщо зачепиш, або ламається, або ти падаєш. У нас польові випробування є на трасі в Жашкові Черкаської області, 150 км від Києва.
— Щоб народилися класні коні, запліднення штучне?
— У нас немає. Для штучного має бути обладнання, фахівці. У нас злучка напряму. Привозять жеребця з Дніпра.
— Скільки коштує?
— Заправляю автівку — п’ять тисяч гривень. І все. Я співпрацюю з конезаводом у Дніпрі. Жереб’ята народилися, я хороших відбираю, відправляю, вони там готуються для майбутніх змагань. Підготувати і хорошого спортсмена, і коня — дуже важко. Я сам у свій час стрибав, знаю.
Вимоги до нас були навіть вищі, ніж зараз. Виїжджаєш на старт, у тебе висоти — 130, 140, 150 сантиметрів. Зараз взяти 150 — це вже отримати гран-прі.
Кінний спорт корисний фізично, — нагадує. — Не несе таких навантажень, як в атлетиці, футболі. Навантаження на коня. Але й вершник не в кріслі сидить.
— Яка вартість одного заняття?
— Невелика. Смішно й казати: 450 гривень. І тренерська робота, і кінь, і сідло, і амуніція — мої. Для коня треба і вуздечки, і залізо різне, — показує збрую, яка висить на стіні, — підпругу на сідло, щоб кінь не бив підковами себе по грудях, ногавки на ноги. Але зараз і таких грошей часто немає в чернігівців. І дітей, і молоді в місті поменшало — виїхали. Чекаємо, що повернуться наші вершники.
У нас офіційно немає кінного клубу. У нас сімейний бізнес. У нас немає прокату, немає катань — спорт. Не те що шкода коней, а це (прокат, катання) може бути небезпечним. Коні всі здорові, по 170 чи під 170 сантиметрів у холці, тобто від землі до холки (до шиї, де грива). Тренуємося у дворі. Там встановлені перешкоди. Манеж невеликий.
— Не було, щоб кінь кусав вас, бив?
— Я вважаю, що мої коні не повинні кусати людей. Ми їх не караємо. Але дисципліна має бути.
Не було, що бив чи кусав. Було, що впав, підхопився, на спортсмена, тобто на мене, наступив. На тренуваннях я падав, ступню ламав і гомілку. І спортсмен вчиться, і кінь вчиться, і не один рік. Якщо хтось каже, що досконало знає коней, не вірте цьому. До кожного коня треба свій підхід. Треба щоденне спілкування з твариною, тоді зможеш передбачити бажання. Треба і чистити, і годувати, і осідлати, і денничок прибрати (де кінь стоїть). Покупати, якщо погода хороша. Попасти на лужку. Тоді він починає з тобою жити, прислухатися до тебе.
— Утримання 19 голів у місяць — це…
— Тисяча доларів. 40 тисяч гривень. Дуже дорого. Це ще ми багато чого робимо самі. Укол зробимо. Перші ознаки недуги розпізнаємо. У коней основна болячка — коліки. Бувають від усього. Серце — коліки, голова — коліки. Кінь показує хворобу через живіт. Спазмалгін даємо, скидаємо біль, щоб запрацював шлунок. Найчастіше коліки бувають від поганої годівлі. Десь погане сіно попалося. Купив недавно — підпріло, не їдять. Тонна сіна зараз коштує три тисячі гривень. Отакий рулон, — показує, — тисяча гривень. Овес — чотири-сім тисяч гривень за тонну.
От жеребець Рідл, — показує, — йому п’ять років, 164 см у холці. Кінь готовий до спортивної кар’єри, а немає кого посадить. Він від кобили Ратхи, яка в Україні не програла жодного старту. Де не вивозили — на кубок Харківської, Полтавської, Київської, Донецької областей. У нас від неї бігає внучка, гніденька, маленька, колобок на ніжках, назвали Радха. То РаТха, а це РаДха, — акцентує.
А це рудий Осман, пенсіонер, — дивимося вже у дворі. — Він колись з Туреччини приїхав. Андрій Мілованов, президент Всеукраїнської федерації кінного спорту, подзвонив, попросив, щоб узяв Османа на пенсію, на утримання. Йому 22 роки, почувається добре (коні й по 30 років і більше живуть). На нього саджаємо дітей, бо він не надто високий. У холці — 160. А це сіренький Доброкрай, про якого я розказував, трошки незграбний. А це дві сестрички, у квітні-травні привелися.
З другого боку двору, — переходимо, дивимося на конячок, які ніби обнімаються, поклавши голови одна на одну, — переважно кобили, уже починають жеребитися. Грязні, ну та дощ помиє. Головне, що кормів вистачає. То бельгійка Дастентач, — намагається вимовити складне слово, — Дуською зву. Клички кличками, вони для паспортів, їх буває і не вимовиш. Сідлаєш щодня, тож звеш по-простому — Ритка, Бусинка, Фаня.

Тамара КРАВЧЕНКО. Фото автора

Сергій Сергієнко з Доброкраєм

Пошук по сайту