Двох чернігівців судили у білорусі, звинуватили в шпигунстві

28.03.2024 | Війна

18 лютого в білорусі, у гомельському обласному суді відбулося третє засідання у справі Наталії Захаренко з села Киїнка, що під Черніговом. Звинувачують у шпигунстві на користь України. Їй загрожує до 15 років тюрми. Її білоруську знайому Ларису Крупу обвинувачують в недонесенні про злочин. Карається ув’язненням до двох років.

Наталія Захаренко перевозила людей

Наталія як волонтер з другого півріччя 2022 року їздила в евакуаційний центр у мозирі. Допомагала повертатися додому українцям, які під час окупації  виїхали в білорусь.На своїй машині «мерседес віто» перевезла десятки людей, їхні речі, котів, собак. Передавала посилки, гроші, документи, ліки. В тематичних чатах перевезень одне з крайніх її оголошень, що 10 липня їде з Чернігова у мозир через Житомир, Рівне, Луцьк, польські міста і Брест. Пропонувала взяти пасажирів, передачі.

Наталія Захаренко. Фото зроблено чотири роки тому в Індії. Фото з сімейного архіву

Розгляд справи почався 15 лютого, в день її  44-річчя. Засідання закриті. Рідні навіть не можуть побачити, як вона зараз виглядає. Схудла, зморена чи ні.

— Не поїхала на суд, хоча дуже скучила за дочкою. Страшно, — тамує сльози 68-річна Надія ЗАХАРЕНКО, мама. — Який шпіонаж, її окрім торгівлі й перевезти людей нічого не цікавило. За освітою Наташа — технік-технолог приготування їжі, закінчила чернігівський комерційний технікум. Потім  вступила до київського університету, але через півтора року покинула. Сказала, треба долари давати, коли несеш заліковку, я так не хочу. З того часу працювала на себе. Їздила на білорусь, возила туди товари й звідти привозила. На базарі в Чернігові не стояла, здавала їх оптом.

Початок вторгнення застав нас вдома. Під обстрілами будинок вцілів, але дах побило, вікна теж, довелося їх потім міняти. Ми виїхали спочатку на захід України, потім до Польщі, а звідти вже на мозир, в білорусь. Там її знайома знайшла нам квартиру. Ми її винаймали. Через місяць повернулися додому. І донька вирішила допомагати людям. Вона вправно водить машину. Перевозила з білорусі через Польщу й у зворотному напрямку мамочок з дітьми, пенсіонерок. Були такі бабусі, що рідня лишилася у білорусі, вони з’їздили до неї, побули і назад додому. Наташу вже знали, дзвонили їй. Заправляли машину, а вона перевозила.

— Надіє Іванівно, знаючи про режим у білорусі, казали дочці, що їздити під час війни туди небезпечно?

— Що скажеш. Вона ж доросла  дівчинка. Коли Наташа була у поїздці, щодня ми розмовляли. Крайній раз спілкувалися 18 липня. Вона збиралася 21-го повертатися додому. 19 липня не відповіла. Я ніч не спала. Міркувала так — машина, дорогою всяке могло статися. Набирала Ларису з мозиря, в якої донька зупинялася. Та теж не брала слухавку.

— Зверталися до екстрасенсів?

— Ні. Думала, а як щось таке скажуть, що краще і не чути?

Додзвонилася до Ларисиного чоловіка. Відповів, що нічого не знає. Згодом  повідомив, що Наташу і Ларису затримали. Подругу  невдовзі відпустили. Почала шукати офіційне підтвердження. Скільки й куди я тільки не писала — у білоруські посольство, прокуратуру, МЗС. Мені тричі відповідали, що серед затриманих її немає. Конкретна відповідь з посольства прийшла рівно через пів року, коли закінчилося слідство.

 — Як же із захисником? Передачі у СІЗО?

— Найняла адвоката, платимо йому. Від нього я дізналася, що буде суд. Лариса носить їй передачі й листи. Зубну пасту, шампунь, гель для душу. Вони там усім діляться між собою. Писала мені: «Мамо, нас тут шестеро. Трьом ніхто нічого не передає».

— Ті жінки теж з України?

— Не питала. У листах пише, що хоче якнайшвидше додому і сподівається, що цей кошмар скоро закінчиться.

— Людина не винувата, але у неволі можна зацькувати і зламати. Як її моральний стан?

— Тримається з усіх сил заради мене.

— А діти?

— Немає. Вона не була заміжня.

 — Слідство закінчилося.  Їй же можна спілкуватися з вами телефоном.

— Телефон забрали зразу ж.

— Чи зверталися Ви до нашого чи їхнього президента, аби її включили  у списки на обмін політв’язнями?

— Писала раніше в Київ. Відповідь прийшла, що вона невідомо де, на цьому і закінчилося. Зараз у мене надія лише на Бога. Вірю, що все буде добре і  лише  цією вірою живу.

Андрій Шмай, колишній прикордонник, працював у Вітебську

15 лютого у вітебському обласному суді почався розгляд справи 37-річного Андрія Шмая. Його звинувачують за двома тяжкими статями білоруського Кримінального кодексу: шпигунство та агентурна діяльність. Андрію загрожує до 15 років ув’язнення. Процес  проходить в закритому  режимі. Андрія 19 січня торік на роботі затримало КДБ. Працював у облвиконкомі Вітебська. Основні його обов’язки були обслуговування електрики, сантехніки та підтримання загального порядку. Тривалий час сім’я не знала,  що з ним сталося. Лише через два тижні дружині подзвонили з органів  і попросили його документи.

Андрій Шмай. Фото з інтернету

Андрій і дружина з Чернігова. У білорусь пара перебралась десять років тому після одруження. Цього захотіла жінка, адже там її рідня. Андрій, перед тим як переїхати, служив  прикордонником  у  Нових  Яриловичах. У білорусі їм надали роботу, гуртожиток. У 2020 році  дружині від роботи дали двокімнатну квартиру. У Чернігів до рідні Андрій крайній раз приїздив у лютому 2020 року. З матір’ю і братом спілкувався телефоном. У сюжеті, показаному на білоруському телебаченні,  Шмай пригнічений. Перед ним лежить аркуш, на якому, певно, написали, що повинен сказати. У відео стверджується, що він, працюючи виконробом  Вітебського облвиконкому, нібито втирався у довіру до працівників, брав таємні дані та передавав брату. Його молодший брат Руслан — заступник командира з оперативних питань ОК «Північ». Нібито  він попросив  Андрія  повідомляти, «якщо  буде змінюватися обстановка». Переписувалися  через месенджер Signal. Час від часу Андрій на прохання Руслана видаляв отримані повідомлення. Шмая звинуватили в агентурній діяльності на користь України. Хоча ніяких доказів цьому немає. У спілкуванні  з рідними, окрім сімейних питань, нічого не обговорював.

У СІЗО передачі раз на тиждень Андрію носить дружина. Йому дозволили передавати їй листи. Він і досі громадянин України.

Наталію Захаренко «призначили» шпигункою. білоруський суд дав їй 9 років тюрми

Гомельський обласний суд у закритому режимі виніс вирок 44-річній Наталії Захаренко з села Киїнка, що під Черніговом. Звинуватив у шпигунстві й дав 9 років тюрми. Санкція статті, за якою її судили, — до 15 років ув’язнення. Також суд постановив конфіскувати у неї мікроавтобус «Мерседес віто».

ЇЇ подруга, білоруска з мозиря Лариса Крупа за «неповідомлення про злочин» отримала штраф чотири тисячі білоруських рублів. За курсом Нацбанку станом на 27 березня це 57 тисяч 201 гривня.

Наталія, як волонтер, з другого півріччя 2022 року їздила в евакуаційний центр у мозирі. Допомагала повертатися додому українцям, котрі під час окупації виїхали в білорусь. На своєму автомобілі перевозила людей, їхні речі, котів, собак. Передавала посилки, гроші, документи, ліки. Їздила з Чернігова у мозир через Житомир, Рівне, Луцьк, польські міста і брест. Бувати в білорусі не боялася, адже понад двадцять років їздила туди за товарами. У 2017  році навіть виступала свідком у гучній справі гомельських митників, котрих судили за хабарі.

18 липня торік вкотре поїхала, як волонтер. 21-го мала повертатися додому. Мама щодня зідзвонювалася з Наталією.19 липня та не вийшла на зв’язок. Пропала. Куди тільки не зверталася матір: в посольство, в різні відомства. Приходила відповідь, що не знають про її місцеперебування. Згодом з’ясувалося — затримали. Суд почався в день народження Наталії. Матір побоялася їхати на засідання. За весь час, доки дочка під вартою, їм ні разу не дали поговорити телефоном. Передачі в СІЗО носить подруга Лариса.

Була надія, що після оголошення вироку рідним нарешті дадуть змогу поспілкуватися.

— Дозволили поговорити?

— Ні, — зітхає 68-річна Надія ЗАХАРЕНКО, мама.— Який шпіонаж, її окрім торгівлі й перевезти людей нічого не цікавило. Попереду розгляд справи в апеляційній інстанції. Та зараз у мене надія лише на Бога.

Валентина ОСТЕРСЬКА

Пошук по сайту