ДРОН-КАМІКАДЗЕ ВБИВ АРТЕМА ОМЕЛЯНЕНКА

Головна » Війна » ДРОН-КАМІКАДЗЕ ВБИВ АРТЕМА ОМЕЛЯНЕНКА

31.08.2023 | Війна

— Артем був моїм всесвітом. Я вже більше не почую: «Ти моя принцеска, ти моє сонечко, ти моя зайка». Чи «Я люблю, кохана», — витирає сльози 22-річна Наталія ПЕТРУШАНКО, наречена Артема. — П’ять місяців не бачились. От-от, у вересні мала бути відпустка і весілля. Обручки вже вибрали, планували діток. Але не встигли.

24 серпня в Катерининському храмі Чернігова відспівали 21-річного Артема Омеляненка. Біля закритої труни хлопця згорьовані батьки, Світлана та Сергій, наречена Наталія.

— Познайомилися в липні минулого року. Після оборони Чернігова бригада, де служив Артем, стояла в Понорниці Коропської громади, звідки я родом.

Нам вистачило декількох побачень, щоб зрозуміти — ми кохаємо один одного. Бачилися не часто, але спілкувалися, за можливості, щодня. Уже за місяць після знайомства коханий мені зробив пропозицію. Я працювала баристою, зранку відкривала кав’ярню. Аж раптом підійшов Артем, подарував обручку та квіти і запропонував стати дружиною. А за декілька тижнів, у вересні 2022 року, поїхав на три місяці на бахмутський напрямок. Це були довгі три місяці пролитих сліз і переживань за нього. Наступні три місяці він пробув на навчанні на заході України. Потім невеличка відпустка. Зустрічалися за цей час разів п’ять-шість. Востаннє бачилися в січні. Коханий поїхав на запорізький напрямок. І все. Повернувся додому назавжди.

13 серпня, за день до смерті, ходила сама не своя. Хотілося більше говорити з Артемом. Хоч і знала, що він на нулі. Близько 14.00 він передзвонив. Потім ще раз о першій годині ночі. Сказав лише, що трохи відпочинуть і о четвертій ранку поїдуть на іншу позицію. Мені передзвонить. О п’ятій я йому написала і запитала: «Чому не передзвонив?» Трубку Артем більше не взяв. Відповіді від нього не дочекалася…

— За плечима Артем мав лише строкову службу. Не за роками був дорослий і досвідчений. Прийшов до нас 20-річним. Його слухалися 45-48-річні чоловіки. Як кремінь, усіх тримав, — згадує 34-річний Роман ДУБИНА, побратим, військовослужбовець 65-ї окремої механізованої бригади. — Воювали під Кліщіївкою, Бахмутом, Іванівським, Попасною.

— Як загинув Артем?

— Під час бою біля Оріхового Запорізької області. За десять кілометрів — позиції орків. В окоп прилетів дрон-камікадзе (безпілотник з бойовою частиною).УВпав прямо на Артема. Шансів вижити не було. Олексій, його побратим з Хмельницького, помер наступного дня в лікарні. Ще семеро чоловіків контужені й поранені.

— До останнього не вірили, що Артема більше немає. Тіло довго не могли забрати з поля бою. Думали, може, зник безвісти. Упізнали лише за татуюваннями. На руці в нього був вибитий тризуб і напис «Воля», а на грудях — крила, — продовжує Наталія. — Перед від’їздом я подарувала йому два срібних браслети і ланцюжок. Вони були на ньому. Ще на річницю замовила жетон з нашим фото. Але він не встиг його забрати.

Зворушливу промову після відспівування воїна сказав 44-річний Роман КІНИК, настоятель Катерининської церкви:

— У 90-х роках у Чернігові була лише одна українська церква — П’ятницька. Саме там Артема і охрестили. Багато хто не визнавав цієї церкви, не визнавав віри. Сміялися над батьками та їх вибором. Але вони народили і виховали справжнього Героя, воїна, захисника. У ньому текла кров вільної людини, а не раба. Тоді це був кафедральний собор. Зараз основний храм Чернігівської єпархії для української церкви тут, у Катерининці . І саме тут ми прощаємося з Артемом. Дякуємо йому, що зробив усе можливе, щоб наша держава була. На цьому місці, де зараз лежить труна нашого захисника, цього року ми охрестили понад 170 немовлят. Завдячуючи Артему та іншим Героям.

Поховали Артема Омеляненка в Павлівці.

* * *

Загинув 49-річний Руслан Товкач, рядовий, чернігівець. Навчався в місцевій школі №28, а потім у школі №11. Далі вступив до Чернігівського СПТУ №18 за напрямом «Газоелектрозварювальник, монтажник». У 1992 році проходив строкову військову службу, того ж року почав працювати зварювальником. У травні 2022 року став до лав ЗСУ. Службу ніс у складі одного з підрозділів військової частини А4007 на посаді гранатометника механізованого відділення. Загинув 10 серпня 2023 року на Донеччині. Попрощалися з воїном у Чернігові в Катерининській церкві, поховали на кладовищі «Яцево».

* * *

24 серпня в столичному госпіталі помер 39-річний Віктор Гашинов. Чоловік народився в Лисичанську. Родина переїхала в село Жадове Семенівської громади, де закінчив школу. Після переїхав до Чернігова, а його мати з сестрою — до Семенівки. У перший день повномасштабної війни пішов до військкомату. Брав участь у боях на лисичанському та запорізькому напрямках, де і отримав важке поранення. Уламок від снаряда потрапив у голову чоловіка.

У Віктора Гашинова залишилися дружина, донька та син. Попрощалися з воїном в Катерининському храмі, поховали в селі Киїнка, де родина проживала останні три роки.

* * *

25 серпня в останню путь провели 47-річного Валерія Боярченка, чернігівця, молодшого сержанта, який загинув 18 серпня в бою на Донеччині. 12-річним втратив матір, тож його вихованням займалися батько, бабуся та дідусь. Навчався в місцевій школі №16, після чого закінчив Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту. Строкову військову службу проходив морським піхотинцем у Миколаєві. Працював різноробом та охоронцем у спецпідрозділі «Беркут». У вересні 2022 року вступив до лав ЗСУ. Захищав Україну у складі військової частини А1815 на посаді старшого стрільця-оператора.

Попрощалися з воїном у Катерининському храмі, поховали на кладовищі «Яцево». У нього залишився син.

* * *

30 серпня в Чернігові попрощалися з 45-річним Андрієм Грищенком, чернігівцем, молодшим сержантом. Закінчив школу №14, навчався в музичному училищі. Працював різноробочим на будівництві. Служив у військовій частині А2582. Загинув 21 серпня поблизу села Новоданилівка Запорізької області. Мав дружину і дорослого сина.

Ольга САМСОНЕНКО