На прощанні. Стоять зліва направо: Сергій Міх, двоюрідний брат, Вероніка Чуприна, племінниця, Ірина Міх, двоюрідна сестра, Лідія Міх, рідна тітка. Сидять: Альона Ющенко, вдова, та Лариса Ющенко, мати
10 липня на «Яцево» поховали 30-річного Дмитра Ющенка, чернігівця, головного сержанта, командира відділення стрілецької роти 119-ї окремої бригади територіальної оборони 167-го батальйону.
Третього липня чоловік помер у лікарні Дніпра. Через тиждень після поранення. 26 червня в районі села Побєда Покровського району Донецької області екіпаж бронемашини підірвався на двох мінах. Вісім чоловіків. Семеро — з Чернігівщини. Вижили з екіпажу двоє.
На місці загинули: 38-річний Андрій Сизоненко з Мени, 28-річний Дмитро Чендей, жив у Чернігові, народився в селі Новоселиця Закарпатської області, поховали там же. Дмитро — двоюрідний брат Сергія Танчинця, лідера гурту «Без обмежень».
Кілька днів боролися зі смертю в лікарні: 20-річний Артем Логвін, чернігівець, 50-річний Олексій Рочняк, чернігівець, 38-річний Олександр Левенець із села Синявка на Менщині. Не побороли…
— Андрій Сизоненко згорів заживо в бронемашині, у Сашка Левенця були опіки понад 90 відсотків тіла. Артем та Олексій змогли самостійно дістатися до евакуації. Їх вивезли до лікарні першими, — розповідає 27-річна Альона ЮЩЕНКО, вдова. — Мій Діма, на адреналіні, маючи 76 відсотків опіків тіла, теж сам пройшов дві посадки. Це близько шести кілометрів. Передав побратимам, щоб вони подзвонили мені. Хлопці підірвалися о 21.29. На перший стабілізаційний пункт Діму привезли в 00.52.
Як дізналася, відразу поїхала до чоловіка. У важкому стані Діму повезли до Запоріжжя. Пробув там дві доби. Ще при свідомості. Але говорити не міг. На мої питання кивав головою. Потім коханого ввели в штучну кому. У спеціальному реанімобілі та з бригадою лікарів перевезли до Дніпра. Я їхала за ними в машині. Разом не можна було.
У лікарні мені дозволили бути з чоловіком у реанімації. Тільки на четвертий день змогла щось перекусити, до того не було бажання. Один за одним, на моїх очах, помирали побратими чоловіка. Ті, хто був з ним у тій машині…
А я сиділа весь час біля Діми і гладила ніжки. Вони вціліли, не обгоріли. Бо на ногах були якісні берці. Купували незадовго перед від’їздом. За 12 тисяч гривень. Також уціліла від вогню грудна клітка, бо зверху був бронежилет. За день до трагедії чоловік з дому отримав посилку. Купили йому РПС (розвантажувальні системи) із захистом. Це на кшталт сумки-бананки, висіла в нього на поясі. То ця РПС теж врятувала частину тіла від опіків. Форму теж купували самі — мультикам. Близько п’яти тисяч гривень віддали. Бо та, що видали, була завелика.
Третього липня о 16.40 його серце зупинилося. Лікарі попереджали: п’ята, шоста, сьома доби будуть найважчі.
Додому поїхала сама. Коханого привезли через п’ять днів. Довго, бо везли в наш бік не тільки його тіло.
За два з половиною роки великої війни чоловік отримав вісім контузій. Був собраний-пересобраний. 9 квітня отримав поранення біля Побєди. Скинув мені фото з госпіталю і написав: «Я — 300 (поранений)». На фото посміхався.
Тоді в окоп прилетіла міна. Вибуховою хвилею його відкинуло. Отримав акубаротравму (забій організму внаслідок різкого механічного впливу), а також закритий вивих з тріщиною в голівці ключиці. Лікувався в госпіталі. Кілька днів зміг побути вдома. 23 травня, на день народження сина, повернувся на фронт. Закривавлені речі після того поранення й досі лежать у шафі.
Дмитро Ющенко був багатодітним батьком.
— Катюші чотири роки, Денису три, Вікторії півтора рочки. Усі троє — Дімини маленькі копії, — витирає сльози жінка. — Вікуся — дитина війни. Я завагітніла в березні 2022 року, народила 28 грудня. Коли дізналися, що буде третя лялька, Діма сказав: «У нас буде Вікторія — Перемога!» Навіть свою бойову машину Діма називав Вікторія. Коли народилася третя дитина, міг не служити. Але сказав, що побратимів не покине.
— Як давно служив?
— Після строкової уклав контракт. Служив з 2016 року в Першій танковій бригаді. Був командиром танку, першим заступником командира роти. Коли контракт закінчився, у грудні 2019 року, вирішив піти на гражданку. Працював торговим представником на металопластикових вікнах та дверях.
Під час облоги я з півторарічною Катюшею і шестимісячним Денисом залишалися в Чернігові. 27 лютого 2022 року Діма пішов «купити водички». Виходжу на вулицю. А він уже з автоматом на блокпості стоїть. Став тероборонівцем 119-ї окремої бригади. Дітей залишала тоді на сестру. Разом з іншими волонтерами годували хлопців зі Сновська, які стояли на блокпості поряд з домом, на проспекті Грушевського (колишня 1-го травня).
12 грудня 2022 року бригада ТРО поїхала в Білогорівку Луганської області. Ротація була через три з половиною місяця. Повернувшись зі сходу, деякий час його бригада була в нас на кордоні. У березні 2024 року поїхали на мар’їнський напрямок.
— На «Яцево» поряд лежать побратими, які були тоді з ним — Олексій Рочняк і Артем Логвін, — каже Альона Ющенко. — Дітям про смерть тата поки нічого не казала. Старша Катюша часто запитує, просить поговорити з ним. Постійно знімає в мене з голови чорну хустку. Каже: «Не треба одягати». Просить не плакати. Для них поки — тато на роботі. Кажу: «Він з нами і все бачить». Купую їм подарунки від нього. Я й сама ще досі не можу це сприйняти.
Частина дала 10 тисяч гривень на ритуальну атрибутику. Вибирати треба було в магазині на вулиці Старобілоуській. Труну хотіла лише білу. Знайшла за 9200 гривень.
Аби ще хоч на мить Діму побачити. Прошу його наснитися, але він не приходить до мене. Їжджу на кладовище щодня. Як возили сніданок, брала із собою Вікусю. Мала дивилася на фото, кричала: «Тато!» Зривала вінки з могили.
Мене попереду чекають суди. Не отримала жодної копійки: ні за поранення, ні за лікарняний. Навіть останню заробітну плату я отримаю через пів року, не раніше. Як спадкоємиця.
