«Яка ж ти в мене красуня! Як же шкода, що ми зустрілися лише через три з половиною рочки»
Доньці Валерії зараз три роки і чотири місяці. Аліна Сич була вагітна на сьомому місяці, коли почалося вторгнення, і її чоловік, 31-річний Олександр СИЧ, нацгвардієць, потрапив у полон на ЧАЕС
Серед звільнених з полону, які повернулися 24 серпня, — 15 нацгвардійців з ЧАЕС. Російські війська зайшли на територію станції в перший день вторгнення. На той час ЧАЕС охороняли 168 нацгвардійців. Усі вони потрапили в полон. 31 березня 2022 року росіяни відступали і забрали їх з собою. Спершу утримували на території Білорусі, потім перевезли в Росію.
Зліва направо: Анна, Вікторія, Олександр — Дід та Наталія Назаренки
Олександру НАЗАРЕНКУ зараз 53 роки. Він найстарший серед полонених-нацгвардійців.
— Дід! Дід! Нарешті ти вдома! — кричали побратими, коли Олександр вийшов з автобуса.
— Ми ще повоюємо, — підіймав у відповідь руку, стиснуту в кулак, чоловік.
— Олександр був уже на пенсії. Відпрацював у поліції охорони. Щоб не сидіти вдома, пішов служити в Нацгвардію. У листопаді 2022 року мав закінчуватися контракт, — розповіла 50-річна Наталія НАЗАРЕНКО, дружина. У Чернігові його зустрічали також донечки: 12-річна Вікторія та 22-річна Анна з хлопцем Миколою Ніколаєнком. — Коли побратими поверталися з полону, питала про чоловіка. Деякі за прізвищем і не запам’ятали його. А лише за позивним. Кажу: «А про Діда щось чули?» «Так, так, Дід був з нами. З ним усе добре», — відповідали мені. Як їхав у госпіталь, розмовляли всю дорогу, годин п’ять. Про всіх згадав і про всіх перепитав. Навіть поцікавився Лолою, собачкою чіхуа-хуа. Дочекалася вона господаря.
— Які гостинці повезете чоловікові в госпіталь?
— Попросив спекти торт «Наполеон», млинці з сиром та привезти з дачі домашніх помідорів.
Перший день від’їдався. Просила його сильно не налягати на їжу, не навантажувати шлунок. А на третій день сказав: «Відчуваю тяжкість. Мабуть, щось погане з’їв». Відповідаю йому: «Та ні, то твоя підшлункова налаштовується на нормальну їжу».
Чоловік схуд кілограмів на 20. Зараз важить десь 50, якщо не менше. Кістки та шкіра. Казав, що в полоні їв тільки хліб і пив тільки воду. Давали якісь каші на комбіжирі. А від них чоловікові було погано, тож доводилося відмовлятися.
Скаржиться, що дві ночі не може заснути. Подрімав трохи і прокинувся в холодному поту. Тортури наснилися. Попросила, щоб звернувся до лікарів і якісь пігулки йому прописали. Хоча б на ніч.
Від чоловіка за три з половиною роки отримала два листи. Один у вересні 2022 року з текстом, який отримали всі рідні полонених з ЧАЕС: «Жив, здоров. Со мной все хорошо». І його підпис. Місяць тому мені подзвонили з «Червоного Хреста». Сказали, є лист від Саші. Вони можуть його сфотографувати і вислати електронною поштою. Так і зробили.
Написав: «Со мной все хорошо. Очень-очень скучаю. Надеюсь на скорую встречу. Я вас целую. Очень-очень скучаю». Дати не було. Але деяким рідним побратимів Сашка теж того ж дня прийшов лист. Чоловік вітав у листі сина з чотириріччям. А на момент отримання листа синові було вже п’ять років. Виходить, лист ішов понад рік.
— Скільки ви написали?
— Більше ніж 20. Коли написали перші три, почали повертатися побратими чоловіка з полону. Розповіли, що він жодного не отримав. Тоді я Ані сказала частіше писати і відправляти окремо через різні інстанції — Координаційний штаб, «Червоний Хрест». Наважилися тоді відправити і наші фото. Одне-два відкинуть, а якесь та дійде до нього.
І, дійсно, спрацювало. Звільнені хлопці розповідали, що отримав два листи. Не випускав з рук фото. Спав з нашими листами. Розповідали також, що не відводив погляд з фото. Побратими просили його часто не дивитися, бо росіяни слідкували за полоненими в камері. І, до речі, перше, що зробив, коли вийшов з автобуса, віддав Анечці з десяток листів.
