32-річного Павла Буренка, чернігівця, колишнього поліцейського, провели в останню путь 11 серпня. До Катерининської церкви попрощатися прийшли дві сотні поліцейських і близько 50 цивільних. На прощання прийшов і Дмитро Брижинський, начальник міської військової адміністрації. Приніс шість троянд. Стояти службу не став. Заніс квіти в церкву, поклав у труну і пішов.
— Для мене Павло був не тільки братом, а й найкращим другом. Тримав усі наші таємниці. Наш батько помер від хвороби у 2012 році. Був офіцером, полковником. І щоб батько ним пишався, Павло теж прагнув бути таким, як він, — згадує 36-річний Максим БУРЕНОК, рідний брат. Працює дільничним. — Коли росіяни були в області, він допомагав чернігівцям виїжджати з міста, прокладав їм маршрути. Декілька разів їздив з військовими в розвідку в бік Ріпок, де рахували ворожу техніку. Інсулінозалежним шукав і привозив ліки.
У квітні 2022 року, після шести років служби в патрульній поліції, написав рапорт на звільнення за власним бажанням. Долучився до оборонців. Проходив навчання у Львівській академії Сухопутних військ ЗСУ, певний час стажувався в натівській школі у Франції. Відправили туди до п’яти чоловік і серед них був Павло. По приїзду отримав лейтенанта і його призначили командиром взводу. Служив у розвідці. Керівництво давало йому посади в тилу, але він відмовлявся і завжди казав: «Це не моє. Я буду сидіти з хлопцями в окопі
22 червня на бронеавтомобілі наїхав на протитанкову міну. Машину рознесло на шматки, брат дивом уцілів. Викинуло з машини. На голові наклали чотири шви. Довго в шпиталі він не побув, повернувся до побратимів. Сказав, він повинен бути там.
У Павла залишилися мати Людмила Василівна, рідний брат Максим, дідусь Василь Пилипович і 12-річна донечка Оля.
— 31 липня лише попередив, що збирається на чергове завдання. Три дні буде без зв’язку. Мабуть, щось відчував. Але мені сказав: «Не хвилюйся, помирати не збираюся. Усе буде добре». Поранення отримав біля села Роботине Запорізької області. 2 серпня в бліндаж прилетів артилерійський снаряд. Шість хлопців загинуло на місці. Павла вдалося евакуювати. Попри численні травми він ще прожив 10 годин. Тримався за життя, як міг. Помер у реанімації Запоріжжя.
Павло зібрав кошти на новий автомобіль. Уперше отримав велику зарплату і купив за 63 тисячі гривень мотоцикл для підрозділу, бо не всюди можна дістатися на машині. Своє грошове забезпечення він витрачав лише на доньку і на потреби армії. Ремонт машини, телефони, навушники. Казав: «Тиждень, і зарплати немає».
— Велику — це наскільки?
— На сході брат з травня. За три місяці лише раз у липні отримав 120 тисяч гривень. До того отримував близько 26 тисяч гривень.
На службу ніколи не скаржився, як би важко йому там не було. Лише казав, хлопці, з якими він служить, гинуть щодня. Щодня багато втрат. Відправили в бій роту (100 чоловік) — немає. Інший наступ — п’ять загиблих, 20 поранених, другий наступ — ще більше загиблих.
За три тижні до смерті приїздив підлікуватися в госпіталь. Заїжджав додому, щоб кілька годин побути з донькою.
* * *
24-річнийАндрій Тищенко,молодший сержант, народився в рязані (росія). З 1991 року проживав у Чернігові, тут навчався в школі №3. Після отримання вищої освіти проходив службу в МВС. З першого дня повномасштабної війни долучився до оборонців України. Служив у складі одного з підрозділів військової частини А1815 на посаді головного сержанта-командира відділення кулеметної роти. Загинув 6 серпня 2023 року на Донеччині.
* * *
35-річнийЯрослав Новик, старший солдат, народився в Чернігові. Тут закінчив школу №28, після чого навчався в чернігівському професійно-технічному училищі. Упродовж 2006-2007 років проходив службу в роті почесної варти Президентського полку в Києві. Потім працював машиністом плавучого крана Кпл-3. У жовтні 2022 року почав служити в складі одного з підрозділів військової частини А4350 на посаді стрільця-снайпера. Загинув 5 серпня 2023 року на запорізькому напрямку. Залишились дружина, син та донька.
* * *
47-річний ВадимАвраменко народився в тюмені. Ріс у Чернігові. Навчався в школі №32. Закінчив профтехучилище №18 за спеціальністю монтажник зв’язку-кабельщик. Працював на «Хімволокно», відповідав за роботу телефонних мереж. Потім — на будівництві. Мав навики дизайнера. Разом з дружиною збудували для себе два будинки. 24 лютого 2022 добровільно пішов до лав тероборони. Захищав Чернігів. Виконував небезпечні завдання. Навчався військовій справі. Отримав підвищення — молодший сержант.
3 серпня 2023 року поїхав у Донецьку область. А через п’ять днів загинув у Бахмутському районі Донецької області. Залишились мати, батько, дружина, донька, син та маленький онук.
* * *
З усіма героями попрощалися в Катерининській церкві. Поховали всіх на кладовищі «Яцево».
