Візажистка Юлія Пуць «ловила» малого☺. Любов Кікало народила на вулиці

36-річна Любов КІКАЛО з Ічні не встигла доїхати до чернігівського пологового. Малюк чекати не став.

Зліва направо: Юлія Пуць, Любов Кікало тримає Сашка

— Коли завагітніла, вирішила, що спостерігатися і народжувати буду в чернігівському пологовому. Усі аналізи здавала там, — каже Любов. — Дата пологів стояла на 17 вересня. Тож за кілька днів попросилася пожити в подружки.

13 вересня під ранок прокинулася і зрозуміла, що тягне живіт. Перейми дуже сильні і часті. Розбудила подругу Юлю. Як була, у халаті і тапочках, так і вийшла з квартири. Юлин чоловік схопив мої сумки, і ми втрьох стали виходити. Поки пройшла від ліфта до машини, у мене було чотири потуги. Зрозуміла: уже народжую, сісти в машину не зможу. Дуже злякалася.

— Усе відбувалося, як у тумані. Відкрила шафу й одягнула те, що випало на мене. Не вмивалася. Не розчісувалася, — сміється Юлія ПУЦЬ, відома чернігівська візажистка (наносить косметику). — Наша квартира якраз  навпроти пологового.

Зліва направо: Юлія Пуць, Любов Кікало тримає Сашка

На годиннику 4.40. Ніч. Темрява, ніде ліхтар не світить. Плюс 12 градусів на вулиці, — описує місце пологів. — Люба кричить, уже народжує. Кажу: «Почекай. Під’їду ближче і підвезу тебе». Машина метрів за 20 від під’їзду стояла.

Під’їжджаю, чоловік підводить Любу. Вона каже, що вже не сяде. Розумію, не встигнемо до пологового. Вибору немає, діяти треба негайно.

Дзвоню в «швидку». Диктую адресу, кажу, що в жінки почалися пологи і прошу прислати машину. Люба галасує ще більше. Кричить: «Лови дитину»☺. У мене знову страх, адреналін: як робити, що робити? Руки нестерильні, не мила ж.

Люба стоїть, я присіла позаду навколішки. Усе навпомацки. І починаю ловити малого. Бачу: спинка, одна ручка, друга ручка, ніжка, друга ніжка, попа. Розмірковую: а де ж голівка? Потім виринає розуміння, що голівка має бути першою. А її тримала подруга з іншого боку. Секунда — і крик дитини. Хлопчик! Заплакав. Я видихнула.

Дзвоню вдруге в «швидку». Кажу: «Де карета? Подруга вже народила на вулиці». Диспетчерка почала сварити нас, що ми досиділися до такого. Я виправдовувалася. Так неприємно було, що нас відчитали.

Юля теж мати. Івану сім років, Артуру шість.

— Після другого дзвінка я розумію, що треба перерізати пуповину. Ще має плацента вийти. І знову невідомість. Коли перерізувати? Як правильно зробити в таких умовах? Чим різати?

Дзвоню в «швидку» втретє. Прошу підказати, як далі бути. Сказали шукати шнурки, нитку, мотузку. Чоловік подивився в машині. Нічого не знайшов. Мені довелося з шортів витягувати шнурок. Він пришитий. Знайшла манікюрні ножиці, якось відрізала.

Диспетчерка каже: «Не зав’язуйте пупок, «швидка» біля вас». Чекаємо, а їх немає. Десь заблукали у дворах. Не з того боку заїхали. Чоловік бігав і шукав медиків.  Пуповину перерізали і зав’язали в пологовому.

Мені тоді здавалося, що час так довго йшов. Ніби хвилина, як година. Насправді всі наші пригоди тривали менше ніж 10 хвилин.

— У що закутали ляльку?

— Дістали те, що перше знайшли в сумці, приготованій у пологовий, — рушничок та одіялко. «Швидка» таки доїхала до нас і забрала Любу. Ми теж поїхали. Хвилювалися за обох, щоб усе було добре. Усе ж таки малюк народжувався в екстремальних умовах.

У пологовому нас утішили, що з малим і породіллею все добре, усі цілі. Адреналін ще довго не відпускав. З чоловіком відсвяткували народження малюка на заправці. Випили по стаканчику кави. А потім повернулися на місце пологів і прибрали сліди крові. Засипали землею. Глянула на себе, я теж уся в крові.

До речі, 13 вересня, коли я прийняла пологи в подружки, був Всесвітній день надання першої медичної допомоги.

У пологовому малюка поміряли та зважили.

— Назвали Олександром, — тримає малюка Любов. — Три кілограми і 150 грамів. Зріст 50 сантиметрів. Народила на 39-му тижні. Лікарі залишилися без роботи, усе зробила Юля.

Поки розмовляємо, маленький щось підказує мамі: «Агу-агу»☺. Удома на нього чекали тато та брат. Виписали Любу і Сашка 15 вересня.

— Ростику 10 років. Дуже зрадів появі братика і новому званню — старший брат.

— Чоловік планував бути присутнім на пологах?

— Я проти такого. Мені вистачило Юлиного чоловіка☺. Він ледь тримався, був блідий від побаченого. Теж дуже переживав.

Аби так усі стрімко народжували, — посміхається Люба. — За першим сином більше ніж сім годин промучилася.

— Уночі шурхоту навели біля будинку. Сусіди не виходили допомагати?

— Ні, ніхто не виходив. Але, як виявилося, чули, — каже Юля. — Спитали в сусідському чаті, як себе почувають мама і малюк.

Жартували з Любою, що вперше дитинка виходить на вулицю з пологового. Наш Сашко з пологового вийшов на вулицю вдруге☺.

А як часто народжують не в пологовому?

Один з останніх відомих випадків був 19 липня. Біля блокпоста на в’їзді в місто 36-річна Євгенія Ярмоленко, чернігівка, о 11.35 народила в кареті швидкої допомоги. Першим на руки малюка взяв Володимир Колієнко, фельдшер Чернігівського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Він досвідчений, пологи у «швидкій» приймав уже вп’яте.

 Хлопчик народився вагою 3320 грамів та зростом 49 сантиметрів. Того дня жінка з подругою і донечкою їхали до Києва. Планувала народжувати в приватному пологовому будинку.

23 травня 2024 року близько 11.00 в Чернігові фельдшери Олег Рябченко та Юлія Поліщук теж приймали пологи в кареті швидкої. Під час огляду помітили відходження навколоплідних вод та сильні перейми. Пологи були стрімкими. На світ з’явився хлопчик.

Ольга САМСОНЕНКО. Фото Юлії ПУЦЬ

Цей матеріал був підготовлений за фінансової підтримки Європейського Союзу.
Відповідальність за його зміст несе виключно ТОВ «Редакція газети «Весть» і вона
не обов’язково відображає точку зору Європейського Союзу