«УСЕ ВІДБУДУЄМО, ВСЕ ДОПОМОЖЕМО, – СКАЗАВ АРЕСТОВИЧ І ПОЛІЗ ОБНІМАТИСЯ. А НАВІЩО МЕНІ ЙОГО ОБІЙМИ?»
17-поверхівка по вулиці Чорновола, 15-а в Чернігові постраждала 3 березня, під час авіанальоту. Було пряме попадання.
Більшість мешканців «будинку з діркою» вже повернулися додому. Прибирають, міняють вікна і двері. А в розбитих квартирах серед завалів з будівельного сміття проростає… цибуля! Там же розкидані дитячі речі, зламана побутова техніка. Біля ліжка недопита пляшка з-під шампанського.
40-річна Олена ЮРИКОВА, голова ОСББ, квартира на сьомому поверсі, та 43-річна Алла КАЛЮЖНА з квартири на 11-ому поверсі розповіли, що було у страшний день і як тепер.
«Годинники зупинилися на позначці 12.16»
Олена Юрикова разом з 16-річним сином Кирилом півтора місяця сиділа у підвалі 17-поверхівки. На вході біля укриття напис: «ЛЮДИ». Спускаємося у підвал і потрапляємо на кухню.
— Ось наша годувальниця-мультиварка 20 століття, — жартує Олена і показує чавунний казан. — Готували на вогнищі, на стоянці біля будинку. Одного разу ледь донесли повний гарячий казан супу. Сирена волає, а їжу покинути на вулиці жалко. Стільки часу морочились!
У підвалі буржуйка, стіл з посудом, стільці. Продукти. Стопка матраців, пледів. І навіть невеличкий телевізор.
— Поки нічого не забирали звідси. Хто що міг, те й приносив. Поки було світло, дітям вмикали телевізор. Спеціально зробили напис біля входу, щоб люди бачили і могли зайти до нас сховатися, — пояснює Олена. — 3 березня сирена застала нас у загальному коридорі на сьомому поверсі. Не встигли спуститися у підвал. І тут як бабахне. Усе посіріло перед очима. Пропала електроенергія і ввімкнулась резервна лінія. Я тільки встигла закричати до сина, чи все добре. Він крикнув у відповідь, що так. Аж знову вибух. Запахло порохом і гаром.
З квартир вилітали двері, плитка у коридорі підскочила. Мої вхідні двері скрутило у «вісімку». Піднявся асфальтний пил, дихати не було чим. Добре, що в усіх (коронавірус же!) маски були в кишенях. Одягли їх. Виходимо надвір. Почали всі дзвонити і питати, як ми. Кажу друзям в телефон: «Все нормально. Вікна цілі, ми живі. Що за кіпіш?» А вони у відповідь: «Лєна, й… твою мать, вийди з двору, обійди дім! Подивись з іншого боку! Півбудинку знесло!» Я пішла.
Перше, що побачила — асфальт застелений уламками скла. Шматки вікон, балконів, металопрофілю. Майже в усіх, у кого вікна на кардіодиспансер, вилетіло скло чи пошкоджені рами. Побачила зруйновану аптеку і як горить сусідній дім по Чорновола, 15. Поряд люди лежать, у них відірвані руки, ноги. Як у фільмі жахів. Рятувальники і «швидкі» приїхали дуже швидко.
Бомби, скинуті з літака, були якісь вакуумні. По всьому будинку годинники зупинилися на позначці 12.16.
— Вечорами у вікнах квартир світиться… Живуть?
— Бувало, і з тероборони приїздили до нас і сварилися, що десь на 12-ому поверсі всю ніч світло горіло. Піднялися туди, виявляється, це ліхтар на сонячних батареях зарядився від світла і всю ніч потім горів. Але так, люди повертаються. У нашому будинку на два під’їзди 168 квартир. Дивом немає ані загиблих, ані серйозних поранень. Загинули жителі будинку по Чорновола, 15 і ті, хто був на вулиці. Мінімум десять квартир у нас зруйновані вщент. Над 12-м поверхом провисає плита. 13-й, 15-й і 16-й поверхи склалися від ударної хвилі. На 14 поверх у квартиру Алли Пустовойт прилетіла бомба. Тепер замість квартири чорнота, дірка. Алли з чотирирічним сином на той момент вдома не було. Напередодні виїхали з міста.
— Точно бомба? Не ракета? Кажуть, на літаку і ракети є.
— Точно бомба. Експерт встановлює, 250-кілограмова чи 500-кілограмова.
— Що буде з будинком? Знесуть? Чи зріжуть зруйновані поверхи і надбудують нові?
— Зі слів спеціалістів, які проєктували і будували, відновити наш будинок можна. Це моноліт. Стіни — бетон. Є спеціальне обладнання і технології, щоб залити стіни по-новому. Кого тільки не було біля нашої 17-поверхівки. І китайці, й американці. І чиновники різних рівнів. Порошенка пропустила. Застала Арестовича. Це я зараз чиста і причесана. А тоді була у засмальцованому від підвального життя пуховику, в побитих склом черевиках. Усі його смикають, щоб сфоткатися. Я відводжу Арестовича вбік, киваю на дім і питаю: «Що з цим робити?» Він лізе мене обнімати і відповідає: «Все відбудуємо, все допоможемо». А навіщо мені його обійми? Робити щось треба вже зараз. Літо пройде дуже швидко. У більшості мешканців це єдине житло. А через дірку в будинку у морози може тріснути все опалення. Мабуть, треба вже добиватись до міського голови Владислава Атрошенка і питати, що нам робити.
Ідемо разом з Оленою на розбиті поверхи. Вітер, через розбиті квартири свистить добряче. Речі, що не скинуло вниз, побиті і посічені. На ліжку на 14-ому поверсі рожевий жіночий кросівок. Його пара — внизу біля підвалу.
— А скільки я документів по двору позбирала після вибуху. Закордонний паспорт хлопця з нашого під’їзду знайшовся за аптекою на Чорновола. Але сейф — он, дивіться, гарно зробили. Не вибило з квартири, — показує на зруйновану стінку із сейфом.
— Скільки людей прихистили у підвалі?
— Ніколи не рахували, але багатенно.
— Не сварилися між собою?
— Не було часу
. Між постійними пожильцями розділили обов’язки: рубати дрова, готувати їжу, мити посуд тощо.

«Нутрощі усі підплигнули в мені»
— 3 березня повітряну тривогу пережидали у загальному коридорі на 11-ому поверсі. Там монолітні стіни, немає вікон, — розповіла Алла Калюжна. — Я сиділа на стільчику біля пожежного гідранту. Чоловік і син з невісткою були поряд. Бах — і вибух! Нутрощі усі підплигнули в мені. Але на стільчику я втрималася. Усе навкруги було сіре, в пилюці. Сусідські двері вибило ударною хвилею. Декілька хвилин тиші. І голос сусіда: «Усі живі?» «Живі, живі, живі», — почалася перекличка на поверсі. Я з чоловіком почала шукати нашого улюбленця, котика Марсіка. Він у нас породистий і привчений ходити на унітаз. Знайшли його у кімнаті під столом.
Під час вибуху на поверсі було 12 чоловік. В усіх ліфтах повиривало двері. До нас на поверх піднялися мнсники. Там, де двері були зачинені, виламували і шукали людей.
Наступну ніч ми ночували у нашому підвалі. Вдень знайомий покликав до себе у підвал на вулицю Льотну. Там ми пробули до 17 березня. Останні дні і там прилітало добряче. Ми не витримали і поїхали до рідних у Вінницю. Пробули два тижні і, як відкрили об’їзну дорогу, вирішили повернулися до мене на батьківщину, у Ліски колишнього Менського району. Бо в квартирі було холодно, три градуси тепла.
— Алло, вже рахували, у скільки вам обійдуться наслідки авіаудару?
— Нарахували 89 тисяч гривень тільки за вікна. У нас чималі, панорамні.
Ольга САМСОНЕНКО, Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото Юлії СЕМЕНЕЦЬ
На знімках: Олена Юрикова, голова ОСББ, на руїнах квартири Алли Пустовойт, вид з квартири, 17-поверхівка на Чорновола, 15 а.



Пошук по сайту
Категорії
- Місто (723)
- Війна (252)
- Перехрестя (178)
- Політика (91)
- Кримінал (86)
- Здоров'я (74)
- Заєдісь! (58)
- Довоєнне (45)
- Весілля (29)
- Проєкт «Допоможи випускнику потрапити на шкільний бал» (29)
- Будмайданчик (26)
- Земля (21)
- Про простих (16)
- Промка (15)
- Чорна скринька (13)
- Життя (10)
- Жіноча рада (9)
- Акція (8)
- Про складних (8)
- Кіно (8)
- Ковід (8)
- Розгрузись (7)
- Новини (2)
- Точка зору (1)