Літак «СУ-35» з Красноярцевим збили 5 березня. «СУ-35» впав на приватний будинок 36-річної Юлії Гребнєвої, депутата Чернігівської обласної ради (будинок на Масанах у Чернігові, хоча є суперечки, що то Нова Подусівка). Дім Гребнєвих згорів дотла.
У літаку було двоє: Олександр Красноярцев, пілот, і Костянтин Криволапов, штурман. Вони катапультувалися — кожен вистрибнув з літака з кріслом і парашутом. Криволапов не вижив. Красноярцев теж міг не вижити, але він був потрібен як цінний свідок.
Парашут Красноярцева завис через дві вулиці від будинку Гребнєвих, зачепився за ганок будинку Віталія Сергієнка і його сестри 38-річної Світлани Войтешенко. Поряд дім 64-річного Миколи Кулініча. Пілот впав йому на дах.
— У день загибелі брата літаки гули над нами часто. Було чути вибухи, — згадує Світлана ВОЙТЕШЕНКО. — Я, чоловік і донька заховалися у коридорі. В іншій кімнаті був Віталік. У вікно бачили, як впав літак і повалив чорний дим. Аж бах! І шум десь близько біля нашого будинку. Брат вийшов надвір подивитися, що сталося. За ним побіг мій чоловік Сергій. Вони побачили, як пілот збитого ворожого літака відчіплює парашут і втікає. Побігли за ним.
— Кажуть, Віталій взяв вила на Красноярцева?
— Це неправда, в руках у нього була садова лопатка, що стояла біля дверей. Зараз вам покажу її.
Йдемо із жінкою до сараю. Поряд з будинком курник та інші господарські прибудови.
— Зараз пусто тут. А тоді ще багатенно курок і качок по двору бігало. Красноярцев пересувався дуже швидко.
— Я одразу побіг за Віталіком, встиг схопити кочергу. Зрозуміли, що приземлився російський пілот у нас на подвір’ї. Віталік побіг з одного боку будинку, я оббіг з іншого. Аж раптом чую постріли, один за одним. Зрозумів, що з кочергою озброєного пілота не зловлю. Заховався за рогом будинку. Віталіка чутно не було, подумав, що і він заховався теж, — приєднується до розмови 42-річний Сергій ТКАЧЕНКО, чоловік Світлани. — Чую, в будинку кричать мої дівчата (дружина і донька. — Авт.). Я до них. А вони просто перелякалися. Біля двору вже почали збиратися військові і сусіди. Я, стоячи на ганку, показав рукою, що я з цього будинку, щоб по мені не стріляли. Показав жестами, де приблизно може знаходитися льотчик і що там десь поряд один цивільний. Військові теж розійшлися по обидва боки будинку. Я в дім. Дивлюсь у вікно і бачу: біля курника лежить обличчям донизу Віталік. Військовий схрестив руки, показуючи, що він мертвий.
— Красноярцев поцілив Віталіку в голову, горло і грудну клітку. Мені не дали тоді до нього підійти ближче. Побачила тільки на кладовищі в день похорону, — зітхає Світлана. — У перший же день війни Віталік побіг записуватись до лав тероборони. Але йому сказали почекати, не вистачило автомата.
— Вийшов на вулицю біля двору, військових вже було чоловік тридцять. І глядачів не менше. Поряд з моїм домом стояв Чаус (голова ОВА. — Авт.) з автоматом, — продовжує Сергій.
— Впізнали одразу Чауса? – перепитую.
— Звісно. Я його звернення кожного дня слухаю. Але близько до нього не підходив.
— На фото, зроблених одразу після затримання, у Красноярцева перемотана бинтом щока, на білій футболці багато крові. Це місцеві встигли?
— Я хотів йому голову проломити за те, що він застрелив Віталіка, і до цього вбивав людей і руйнував будинки. Але мене за руки схопили військові і не дозволили. Хвилин через 15 Красноярцева вивели з двору, його голова вже була обмотана свіженьким бинтом. Чув, як він пояснював, що, коли летів з парашутом, куля навиліт попала у щоку. І вже сидячи у сараї, нашвидкуруч встиг перемотати рану. Аптечка була з ним у рюкзаку.
При мені його запитали, чи бачив він, що бомбить житлові будинки. На що він відповів: «Мені сказали, що людей усіх вивезли, там нікого немає». Через кілька днів я ходив у магазин і бачив, як з двору Гребнєвих на тракторний причеп вантажили бомби з літака Красноярцева. При падінні бомби дивом не зденотували. Інакше б пів району знесло. А якби він їх скинув з літака, не було б пів Масанів.
Ховався Красноярцев у сараї 40-річної Наталії АВРАМЕНКО, нотаріуса, сусідки Світлани Войтешенко.
— Це добре, що в той день нас не було, ми виїхали з міста. Наш двір і будинок найбільше постраждали, — говорить Наталія. — Тут справжня війна була, коли ганяли льотчика. Вибухи, постріли. Всюди отвори від куль. Кидали навіть гранати. Пробитий стояк на даху. Чула від поліцейських, тільки в голову Віталіка Красноярцев випустив чотири постріли. Бігав по двох сусідніх дворах, з легкістю перестрибував через паркани, а заховався у мене в сараї.
Уже після приїзду почали прибирати подвір’я. З мамою знайшли уламки від гранати, безліч гільз. У сараї, де заховався Красноярцев, лежали документи, його речі і записи від руки. Прилад, який показував геолокацію. Їх потім забрали поліцейські. А от вчора знайшли навіть монетою 10 рублів. Ймовірно, це також його гроші, — посміхається Наталя.
Постраждав дах і сусіда Наталі — Миколи КУЛІНІЧА.
— Коли приземлявся, вдарився об мій дах. Одну шиферину ногами пробив, ще декілька тріснуло. Поряд «на коньок» впав маяк, який передає на базу місце приземлення льотчика. Маяк не маленький, як поліно, діаметром 15-20 сантиметрів. Красноярцев швидко зліз і відчепився від парашуту. Я тільки чув крики і постріли, бо коли перед цим пролітав літак, з родиною заховалися у підвалі, — додає чоловік.
— Крісло встигли забрати собі тероборонівці (читайте №9 «Весть» від 12 травня 2022). А куди дівся парашут? – питаю у Світлани Войтешенко.
— Того ж дня сусіди брали драбину і самостійно знімали. Забрали поліцейські.
Поховали Віталія Сергієнка недалеко від дому, на забарівському кладовищі.
— Наступного дня подзвонили з моргу і сказали, щоб швидко забрали тіло. Якщо вчасно не заберу, поховають у братській могилі. А як я швидко можу? Всюди бахкає, машини забрати немає, могила не викопана. Домовилась, щоб ще день потримали. Побігла на кладовище, під вечір ледь знайшла чоловіків, щоб викопали могилу. А на ранок військові і поліція допомогли привезти тіло брата. Поховала біля батьків.
— Якісь виплати дали? Все ж таки напряму загинув від рук росіянина…
— Ні, жодних. Сказали звертатися за місцем роботи Віталія, може, там щось дадуть. Працював у «Спорттоварах» на Шерстянці. Але поки з його директором не зустрічались. Була не в місті. Виїхали 14 березня і от на вихідних тільки повернулися (розмовляємо 16 травня. — Авт.).
Віталік не пив, не курив. Ми ніколи з ним не сварилися, жили дружно. Він хрестив мою доньку. Так склалося, що не встиг створити своєї родини, хоча дівчина у нього була.
