Продає молоко і збирає кошти мамі на лікування

Головна » Перехрестя » Продає молоко і збирає кошти мамі на лікування

25.08.2022 | Перехрестя

11 липня, понеділок. 12-річний Данило РАК на роботі. Навпроти магазину «Союз», біля колишнього магазину «Електрон», що на вулиці Рокоссовського в Чернігові. Продає молоко в пляшках. Поряд на картоні напис: «Купіть молочко. Потрібні кошти для раненої мами. Буду дуже вдячний. Даня».

Даня продає молоко

— Усі зароблені гроші витрачаю мамі на лікування. Привожу за раз із села шість-вісім півторачок молока. Скільки дасть корова. Прошу по 30 гривень за кожну, — розповідає Данило.

— Раніше молоко в Чернігів возила я, — каже 62-річна Ніна ВИННИК, бабуся хлопчика. — У Новоселівці в нас був будинок на 120 квадратів. Вісім кімнат. З гарним ремонтом, технікою. Котел, бойлер ще досі в кредиті. Поставили бетонний паркан.

Наша хата згоріла. Зять нарахував п’ять прильотів. Пропали два сараї, врем’янка і сад. Два погреби з консервацією. Усе чисто. З дому встигла забрати тільки документи і весільні ікони доньки Люди і Віталіка, одружилися вони рік тому. Залишились ми голі й босі.

— Більше тижня мама ходила з Данилом і збирала уламки шиферу з городу. Посадили вісім соток картоплі удвох. І удвох їздять його обробляти. Бо я не можу, ледь пересуваюся на милицях, — зітхає 39-річна Людмила КОВАЛЬ, мама Дані.

Мамина нога

— 16 березня гатили дуже, — пригадує Ніна Винник. — З одного боку вулиці, де був підвал і ми ховалися, стояли наші хлопці, з іншої були орки. Між обстрілами змогли пробратися і попоратися. У нас корова Калинка і теля Колька, назвали на честь сусідки Миколаївни, допомагала в корови роди приймать. А стрілянина сильна, вирішили тікати до сусіда Васі Московчука в підвал. Там уже було з десяток людей, які теж ховалися. Аж прилетіло і туди. Загорілася хата і хлів. Палає все перед очима, а ми нічого зробити не можемо.

Було близько третьої години дня. Нагріли води на вогнищі попити чаю. Аж знову в сарай — бах! Усіх нас поклало від вибухової хвилі на землю, усе посіріло навколо. В очах туман. Тільки чую, кричить моя Люда: «Мамочка, рідненька, в мене ножкі нема». На дотик знаходжу доньку, згрібаю з неї уламки шиферу. У вухах свист.

— Я тільки відчула тепло в животі і нозі. Як з мене тече кров. Болі не було. Думала, що ноги вже немає. Мама зняла черевик, підв’язала платком ногу, — каже Людмила. — Поранило тоді і 16-річну Діану, доньку Васі Московчука. Уламками зняло шкіру на всій нозі так, що показались м’язи. Добре, що у Васі була заправлена машина. Поклали туди нас, і він повіз з Сергієм Сильним, сусідом, у чернігівську міську лікарню №2. Уже потім Василь сказав, що їхав і прощався з життям. Машину весь час обстрілювали російські війська. Усе навколо вибухало. Коли доставили нас у лікарню, чоловіки повернулися назад у Новоселівку.

— Наче воно за мною слідом ходило. Як тільки мене привезли в лікарню, за декілька годин прилетіло і біля травмпункту. Медичний персонал рознервувався ще більше.

Нас роздягнули і відразу повезли в операційну. Прооперували. Наші речі згребли в кучу, там і залишився мій телефон. І я залишилась без зв’язку.

— Уранці, 18 березня, з сусідським чоловіком вирішили забрати корів. Узяли свою і сусідську. Ідемо з велосипедами, а теля під ногами крутиться. Заважає. То до однієї корови, то до іншої. Над головою свист, кулі під носом пролітають. Ми білими тряпками над коровою махаємо. Тіло тремтіло від страху, — описує Ніна Василівна.

З мамою і бабусею

У лікарні Людмила провела 86 днів.

— Оперував мене Ярослав Глушак, молодий хірург. Вставати не могла, увесь час лежала.

Один уламок зайшов у живіт і застряг у стегні. На щастя, не зачепив життєво важливі органи. На нозі довелося ампутувати великий палець. Інші теж не відчуваю, — говорить вона. — Виписали 8 червня. Робили пересадку шкіри. Кістки в нозі роздроблені. Було сім операцій. Потрібно їхати в київський інститут ортопедії і травматології на консультацію, бо чернігівські зробили все можливе. Продовжую лікування в районній лікарні. Пішло чимало коштів. Треба ставити протез, бо на праву ногу не можу зовсім ступати.

Прихисток родині дали Богдан і Наталя Гариги. У Вознесенському (Улянівка) під Черніговом.

— Платимо тільки за комунальні. Скільки тут пробудемо, поки невідомо. Більше немає де жити. Куди тільки не зверталися, усюди нас відфутболювали. Більше всього грошима нам допомагали ті люди, які так само, як ми, у біді й залишилися без житла, — говорить Ніна Василівна. — Хоче додому наша корівка Калинка. Ловлять то сусіди, то військові її по селу. Не можемо випустити на пашу в череду. Перегризає мотузки і ланцюги. На днях навіть новий човновий трос перегризла, що витримує до 700 кілограмів. Біжить додому тими стежками, що я її з Новоселівки вела. І перегукується тільки з тими двома коровами, що теж привели з Новоселівки.

З квітня Данило почав їздити до мами в лікарню. Вирішив, що буде сам продавати молоко і цим заробляти кошти. Сусід дав велосипед. І на ньому з села, а це 15 кілометрів в один бік, через день онук привозить молоко до «Електрону». Продавав і на ці кошти купляв їй ліки, їжу. З’явилися постійні клієнти, — радіє за онука Ніна Василівна. — Велосипед старий, відстань чимала. У Дані напухло коліно. Лікували два тижні. Люди дзвонять і хвилюються, куди це Даня пропав. Чи буде ще привозити молоко:). А днями до нас приїхала Марія Драгун, чернігівська волонтерка, приватний логопед, і подарувала йому новенький спортивний велосипед. А Люді мультиварку і величезну коробку з ліками.

У родині Дані четверо військових: батько, вітчим, дядько Руслан (рідний брат мами) і хрещена Людмила.

— Даня носить молочко військовим, які стоять поряд з селом. Ті пропонують йому за це гроші. Брати їх онук відмовляється і відповідає: «У мене теж четверо на війні. Зараз я вам принесу, а завтра їх хтось погодує». Коли приїздить гуманітарка, Даня не стоїть у черзі за печивом чи цукерками. Він іде туди, де дають будівельні матеріали та інструменти. Уже має два власних молотки. Мріє купити бензопилу. Треба на зиму дрова заготовляти, а поки на хазяйстві він, єдиний чоловік у родині.