Микола Лобок вижив після прильоту ракети. Через пів року, коли повертався додому з лікарні — на машину впала сосна. Убило дочку з зятем
68-річний Микола Лобок з Костобоброва Семенівської громади знову в обласній лікарні. Їхав у машині, біля села Чайкине на дах китайця «Джилі» впало дерево. 38-річна Ірина Данченко, падчерка, та 30-річний Олександр Орлов, її чоловік, померли на місці. Внучка, 10-річна Ліза, змогла вибратись із розбитої машини неушкодженою. 58-річний Юрій Хіро, який був за кермом, — в реанімації. Стан тяжкий.
Це друга біда, що трапилась з Миколою Лобком за пів року.
9 вересня 2023 року російська ракета прилетіла у двір Валентини та Миколи Лобків на околиці села Костобобрів. «Весть» писала про це в номері за 19 жовтня 2023 року.
Ракета розірвалася у дворі. Уламком чоловіку відірвало кисть руки, трималася на сухожиллі. Кілька уламків увійшли в живіт.
Руку склали в семенівській лікарні. Перевезли в чернігівську обласну. Рятували кишківник, діставали уламки, ставили пластини, пересаджували шкіру. Виписався з лікарні — поїхав на реабілітацію в київську клініку. Третього квітня нарешті повертався додому.
«Ліза вилізла через розбите заднє скло»
Микола Петрович мене впізнав. Приходила ж уже до нього. У палаті відвідувачка — племінниця Галина Лобок з Костобоброва.
— Не щастить діду, — зітхає Галина Василівна. Вона у лікарні на плановому лікуванні в іншому відділенні. Забігає провідувати дядька. Подумки з нею не погоджуюсь. Дід везучий, двічі вижив у страшній халепі. Кисть руки майже відірвало — пришили.
— Що з вами зараз? — питаю Миколу Петровича.
— Перелом шийного хребта. І ключиці справа, — Микола Петрович говорить не голосно. На шиї медичний фіксатор-комір. Трохи нижче грудної клітки — корсет. Він тримає хребет. На лобі пов’язка. — Вдарився об лобове скло. Ми з Юрієм Хіро сиділи на передніх сидіннях. Ззаду сиділи Олександр, Ірина, а між ними її донька Ліза. Прихилилася до мами, поклала голову Ірі на коліна.
В той день був сильний вітер. Поривом відірвало частину розгалуженої сосни, дерево впало на дах автомобіля. Він провалився на голови Ірини та Олександра. Чоловік та жінка померли на місці. Чоловіки на передньому сидінні втратили свідомість. Ліза вилізла через розбите заднє скло.
— Коли прийшли в себе, гілка лежала між мною і водієм, — намагається відтворити події Микола Лобок. — А все дерево — на машині.
Ми їхали зі швидкістю 60 кілометрів на годину, — пам’ятає Микола Петрович, — і раптом бах! — і все.
Ми їхали з Києва. Спочатку маршрутним таксі до Новгорода-Сіверського. Потім забрав знайомий, Юрій. 10 кілометрів до Костобоброва не доїхали.
Внучка, коли вибралася, намагалася зупинити машини, що проїжджали мимо. Ми вилізти не могли, двері застопорило. Ліза розказувала, що кликала і дядю Юру, і дідуся, обидва спершу мовчали
Дві машини пройшло, не стали. В третій їхав агроном з Чайкиного Володимир Курбак. Телефоном викликав допомогу. Забрав онучку, поїхали в Чайкине за допомогою.
Ірину й Олександра розлучила тільки смерть
Мене з обласної виписали тільки 11 січня цього року, — продовжує дід. — І направили у Київ, в інститут хірургії на реабілітацію (в клініку реабілітації інституту травматології та ортопедії, – авт.). Там пробув півтора місяця, до 1 березня. Відпустили на два місяці на відпочинок. Побув у дочки Іри в Києві. І разом поїхали додому в Костобобрів, забрати хазяйку мою, майно. Збиралися переїжджати. Бо обстріли постійні. Вдома в Костобоброві Валентина Хомівна весь цей час жила сама.
- І не боялася?
— Бійся — не бійся… Намагається розпродати господарство. На корову Іра покупця знайшла. Приїхали, забрали. Сьогодні за конем прийдуть.
Оце ми їхали. Зять на два тижні відпустку взяв, він на війні, — трохи перепочивши, продовжує Микола Лобок. — Іра відгули взяла. Хотіли допомогти нам з жінкою з переїздом.
Валентина Хомівна та Микола Петрович розписалися перед великою війною. А прожили разом 30 років. На двох — четверо дітей. Сергій, Ірина та Тетяна — рідні діти Валентини. Андрій — син Миколи. Всіх вважають своїми.
Ірина минулої осені після поранення возила Миколу Петровича в лікарню, їздила з Києва в Чернігів, щоб провідати.
Тетяна з чоловіком два роки в Німеччині, як біженка. Є підробіток, вивчає мову. Купила батькам хату в Смолянці під Черніговом. Туди Валентина Хомівна з Миколою Петровичем і збиралися виїжджати.
Загиблий Олександр — перший чоловік Ірини. Дітей у пари не було, розвелися. Ірина вийшла заміж за старшого на 25 років киянина Володимира, народила донечку. Розвелися, і знову зійшлася з Олександром. Як батюшка читає, доки смерть не розлучить…
— Зрозуміли, що зять з дочкою…?
— Це було зразу видно. Голови приплющені, у битому склі. Крові було! Але я дуже не розглядав, не міг повернутися. Потім ще медсестра підтвердила.
Мене довезли до Новгорода на ношах. Не можу я точно знати, припускаю, що гілкою по голові стукнуло, бо сосна немолода, габаритна. Маю струс мозку.
З новгородської лікарні перевезли до Чернігова. Теж по черзі: спочатку водія Юру, його стан гірший. Потім мене. Один за одним їхали.
У Хіро перелом хребта. Ноги не рухаються. А я, слава Богу, ходжу.
- Поранену раніше уламком руку не заділо?
— Ні. Корсет цей учора поставили, — показує на шию, — а той сьогодні, на живіт. Спина болить. І здається, що все болить.
— Де внучка?
— До батька йти не схотіла. Зараз в Димерці під Броварами, у рідного дядька (це 40-річний Сергій, брат 38-річної Ірини і 35-річної Тетяни).
«Нам виділили палату і навіть погодували»
— В той день я вже знала, що щось сталося, серце підказало. Бо вже такий час, а їх нема. Тиск піднявся, 220 на 130, — зітхає 58-річна Валентина Лобок. Вона все ще в Костобоброві, пакує речі. — А тут прийшли кум, медсестра і Лізочка, онучка. Вони звозили її в Чайкине, а потім доставили мені в Костобобрів. Вже було на шосту вечора.
Ми проїжджали місце аварії. Сосна впала впоперек машини. Онука все пам’ятає, розказує, як було.
— Ліза не поранилась?
— Багато скла було у волоссі. А так — ніде ні подряпинки, — хоч цьому радіє Валентина Хомівна. — Приїхала, каже: «Бабусю, не лякайся. Треба з нами з’їздити». Заспокоювала мене.
Ми до ранку спали в лікарні в дитячому відділенні, з Лізочкою. Нам виділили палату і навіть погодували. Тиск поміряли і Лізі, й мені. Жінка-поліцейська (мабуть, психолог) з Лізою розмовляла.
Коли Іра народила Лізу, Саша допомагав, жалів. Саша її перший. Він родом із Шостки. Одружилися молодими, потім розійшлися. Але підтримували стосунки.
Любив її — страх!
Назавтра приїхали старший син Сергій з жінкою. І Лізин батько Володимир, хотів доньку забрати. Але вона відмовилася. Хоче залишитися у дядька Сергія. Різниця у віці велика: Володимиру 63, а Ірині було 38. У нього двоє дітей дорослих. Квартира в Києві. Він Іру виписати хотів, скільки вона судів пережила!
Шийний хребет у діда зламаний в трьох чи чотирьох місцях. Одягли корсет і фіксатор на спину і на живіт. І треба пластину ставити на ключицю. Один корсет купували. Дочка Таня допомогла. Вони з чоловіком разом приїхали сюди з Німеччини. Він на пенсії по інвалідності. В корсеті діду ходити два-три місяці.
— Чому Іру та Олександра поховали в Києві?
— А де ж? Таня доглядатиме могилки. І онучка прийде. Ще й син мій поряд, у Великій Димерці квартиру знімають.
Дочка Таня з чоловіком приїхала на місяць. Внук, 26-річний Станіслав, залишився там. В Києві у Тані квартира. А Ірина з чоловіком жили на зйомній.
З Володимиром розійшлися, коли Лізі років три-чотири було. В той рік Андрюші не стало. Андрій — наш син, який загинув у 22 роки (дідів рідний). Служив у Національній гвардії. Пішли у Гідропарк відпочивати. Пірнув у воду і не винирнув.
А ще в діда є позашлюбна дочка Таня. Аліменти платив до 18 років. Зараз вона в Семенівці.
Валентина Хомівна часто відволікається від розмови. Саме займається переїздом. Перевозить речі в центр села, вже замовлена машина, щоб їхати у Смолянку. А ще картоплю здати треба.
— Сказав той, хто приймає, щоб у сітки понабирали. Подивиться, чи по 8 чи по 9 гривень за кіло візьме. Коня вчора продала, кабанчика зарізали, один залишився. Кілограмів 180 вісу. У нас продають по 70-75 гривень за кіло. Телефонували, щоб по 60, кажу — ні, хлопці. Тут горе за бідою. Стільки грошей треба…
— Ще, може, син чи дочка з машиною потім приїде, решту забрати?
— Та ніхто вже туди не поїде. Все так тут і залишиться. Диван, крісла, шифоньєр. Сервант. Все життя наживали, а тепер треба залишати.
У Смолянці ще не була. Дід мій їздив дивитися. Будинок на дві кімнати, як і в Костобоброві. Беремо холодильник. Телевізор, стіралку. Бо без стіралки жизні нема. Свердловину пробили.
— Після прильоту у жовтні минулого року свій будинок у Костобоброві відновили?
— Ні. Дах побитий так і стоїть. Штукатурка повідвалювалася. По новій треба було ліпити. І білити. Вікна трохи позабивали.
***
— У день госпіталізації у хворого виявлено перелом першого шийного хребця, перелом зубовидного виростка другого шийного хребця. Вибуховий компресійний перелом третього грудного хребця. Перелом правої ключиці, — перераховує 57-річний Олександр ГРЕБЕНЮК, лікар-нейрохірург. — Стан хворого стабільний. Підіймається, рухається самостійно. Грудна клітка зафіксована за допомогою коректора постави для фіксації поперекового відділу. В лікарні таких нема, вони купували. Шийний відділ зафіксований філадельфійським жорстким комірцем. Щоб зменшити рухливість цих відділів, для відновлення і зростання кісток.
А перелом правої ключиці потребує хірургічного лікування. Завтра ми хворого виписуємо з нейрохірургічного відділення. І його зразу госпіталізують в травматологічне відділення.
***
— Треба зіставити уламки кістки і зафіксувати ключицю пластиною, — пояснює 45-річний Андрій ВИСОКОМОРНИЙ, лікар ортопед-травматолог. — Ми запропонували поставити пластину з нержавіючої сталі. Бюджетний варіант. Але рука, ліве передпліччя, зафіксоване двома титановими пластинами. Мінно-вибухова травма, прооперовані дві кістки: променева і ліктьова. І вони з дочкою вирішили на ключицю також ставити титан. Титан краще переноситься, спорідненість з кістковою тканиною краща.
Для тих, хто бажає допомогти дідусеві, номер картки: 4149 4999 9855 8744 Лобок Валентина Хомівна, дружина.
Олена ГОБАНОВА, фото авторки
Пошук по сайту
Категорії
- Місто (724)
- Війна (252)
- Перехрестя (178)
- Політика (91)
- Кримінал (86)
- Здоров'я (74)
- Заєдісь! (58)
- Довоєнне (45)
- Весілля (29)
- Проєкт «Допоможи випускнику потрапити на шкільний бал» (29)
- Будмайданчик (26)
- Земля (21)
- Про простих (16)
- Промка (15)
- Чорна скринька (13)
- Життя (10)
- Жіноча рада (9)
- Акція (8)
- Про складних (8)
- Кіно (8)
- Ковід (8)
- Розгрузись (7)
- Новини (2)
- Точка зору (1)