КОЛИ В ПАРИЛКУ ЗАХОДИТЬ ДИРЕКТОР БАНІ, УСІ ТАНЦЮЮТЬ ЛАМБАДУ 🙂

Головна » Перехрестя » КОЛИ В ПАРИЛКУ ЗАХОДИТЬ ДИРЕКТОР БАНІ, УСІ ТАНЦЮЮТЬ ЛАМБАДУ 🙂

16.02.2023 | Перехрестя

1 січня градусник показав плюс 12! Третього січня на міському пляжі «Золотий берег» у Чернігові людно. Діти бігають вздовж води, ганяють качок, які час від часу виходять на берег, підбирають шматки хліба, ячмінну крупу. З лазні один за одним вибігають чоловіки, аби пірнути в Десну.

— У 1973 році така зима була, — порівнює 72-річний Віталій ДУСЬ, пенсіонер, виходячи з лазні. — У мене ще фото є. Тільки з армії повернувся, фотографувався біля ялинки на Красній площі. І тоді тепло було, і без снігу.

Завтра город буду копати. Рік після смерті жінки не обробляв, бур’яном усе поросло. Перекопаю, щоб по весні було легше.

У цьому році в мене ювілей, — хвастається. — 60 років, як ходжу в лазню. 11 років уже на пенсії. Працював старшим викладачем чернігівського педуніверситету, на кафедрі фізичного виховання. У лазню перший раз пішов у 12 років. Жили з батьками в Ялівщині. Ні води, ні комунікацій. Тільки грубка з кругами. Мати дала гроші, каже: «Іди, помийся». Біля «Прохолоди» в Чернігові тоді була міська лазня. Черга страшенна. О сьомій ранку відкривалася, а люди стояли з п’ятої. Поки чекали, у карти грали. Дійшла до мене черга талончик брати, а дядько каже: «Не пустимо. Без віника прийшов». Там же фронтовики з чемоданами, військові з портфелями ходили. І обов’язково з собою брали чекушку. А потім ішли в буфет за пивом. Із чекушки наливали в пиво і так пили. З того часу жодного разу в лазню не прийшов без віника. Ціна тоді була 15 копійок. Років десять не мінялася. Аж до часів незалежності.

— А чекушку з собою брали?

— Ні. Потім викладачем став. А зараз тим паче, категорично не вітаю таку справу. Бо можна інфаркт заробити. Я можу зварити картопельки в мундирах, оселедця, скумбрії взяти і пляшечку пива. За два дні до бані не п’ю. Готую організм. А деякі дурні приходять з алкоголем.

Раніше ходив два рази на тиждень. Тепер раз. Як 70 стукнуло, відчуваю, що вже не той хлопець. Коли було 60, і я ще працював, на шпагат сідав перед студентками.

Тут, над Десною, так і залишилася найдешевша баня в місті. 50 гривень за дві години. Люблю похлопати себе віником добренько. По ребрах, вухах, колінах. Березовим. Ціна на них після війни підскочила у два рази. На Центральному ринку по 50 гривень віддають. Дубові — по 80-90.

Температура буває різна, від 80 градусів. Як попросиш, банщик підкине дров, накочегарить до сотні.

Мене тут усі знають. Навіть прозвали «директором бані». Коли заходжу, починаю порядки наводити. Щоб усюди чисто було, водичка в бочці була. Коли заходжу в парилку, кажу: «А зараз буде ламбада». Беру з собою ковшик з водою, ллю на камені. Температура піднімається і всі з верхніх полиць починають рухатися, перескакувати на нижні.

— Не моржуєте?

— Ні. Цю теорію не приймаю. Це індивідуально. Кожен прислухається до свого здоров’я, організму.

Юлія СЕМЕНЕЦЬ.

Фото автора

На знімку: Віталій Дусь з березовим віником вийшов з лазні