ГОТОВІ ПРИХИСТИТИ В ПІДВАЛАХ 120 СУСІДІВ

9.12.2022 | Перехрестя
46-річний Сергій СЛІСАРЕНКО, чернігівець, та його брат, 42-річний В’ячеслав Слісаренко, готові знову прихистити людей у підвалах своїх будинків. У Сергія недобудований триповерховий дім на Забарівці (мікрорайон Чернігова), у В’ячеслава такий же поряд, його родина вже заселилась. У лютому-березні у братів Слісаренків ховалися понад 120 постояльців.
Сергій веде у свій підвал. Холодно, волого. Складені під стіною покривала та дерев’яні піддони нагадують березень.
— Ось ця невеличка кімната (розміром десь півтора на три метри. — Авт.) у нас була сейфом. Складали документи та усі цінні речі. Щоб за собою не тягати. У сусідній (така ж за розмірами) була наша провізія. Ще й досі частина залишилася. Забирати не плануємо, — показує припаси чоловік. На підлозі з десяток пляшок води. У коробках складені продукти: крупи, макарони, консерви. — А тут у великій кімнаті (десь п’ять на п’ять метрів. — Авт.) було 47 чоловік. Буржуйка рятувала нас від холоду. Її принесли сусіди. Обов’язки відразу розподілили між собою. Хтось відповідав, щоб дрова були сухі і заготовлені на два дні. Декілька чоловік — за воду, носили її з криниць поряд. Хтось мив посуд і прибирав.
Зараз згадуєш, наче і швидко цей березень минув. Першими до мене прийшли батьки. За ними сусіди. День прибирали і облаштовували укриття. Ночували чоловік сімнадцять, — згадує кінець лютого Сергій Слісаренко. Він займається опалювальними системами, водопостачанням. — Поки будуюся, проживаємо поряд у времянці. Там пічне опалення, тому достатній запас дров був.
Обстріли посилювались. Люди продовжували приходити. Я їх навіть не знав. Так і назбиралося в мене в підвалі 47 чоловік, у брата більше 70. Усі місцеві, з Подусівки і Масанів, декілька зі Старого Білоусу.
— Тваринок несли?
— У моєму підвалі був собака. Доволі великий. А от моя дворняга спочатку не хотіла залазити. Однак, коли почала літати авіація, Джина сама заплигувала в підвал. Як тільки десь далеко чути гул літака, вона миттю мчала ховатися. І це був дзвіночок для нас — зараз прилетить.
Війна застала наші родини вдома. У мене три сини: вісім, 15, 22 років, у брата три доньки такого ж віку. Живемо по сусідству, наші будинки в одному дворі.
— Чому приходили саме до вас?
— У нас будинки трохи вище стоять і підвали сухі. У більшості, хто проживає поряд, близько підземні води або маленькі погреби. У брата дім жилий. Підвал під ним більший і тепліший, ніж у мене. У будинку тепла підлога. І коли він на годину щодня вмикав генератор та опалення, то прогрівався і підвал. Тому в нього розміщувались родини з малими дітьми. Були і немовлята. Підгузки і речі гігієни для них брали у волонтерів. Постояльці підвалів дружили, ходили один до одного в гості. У дворі весь час знаходили уламки від снарядів. На щастя, ніхто не постраждав.
— Чим годували таку кількість?
— Їжі було вдосталь. Кожен приніс свої запаси з холодильників, посуд. Через брак місця спали та їли по черзі. Перші декілька тижнів сідали за стіл тричі на день. Але потім зрозуміли, що мало рухаємося і кабаніємо. Вирішили перейти на дворазове харчування — вранці і ввечері.
Дружина з дівчатами в печі нашої времянки пекли булочки, пироги. І торти майже щотижня. У ті дні, коли в підвальних були дні народження.
— На наш підвал тільки супу або борщу потрібно було казан щодня наварити. Літрів п’ять. Кілограм крупи на гарнір, — приєднується до розмови 43-річна Наталія СЛІСАРЕНКО, дружина Сергія. Працює приймальником товару на складі дитячого товару та іграшок «Юкі», колишній «Шкет». — М’яса було вдосталь. Холодильники розмерзалися, потрібно було перероблювати заморозку.
— А в туалет куди бігали?
— На городі вже був один вуличний. На таку кількість вирішили поставити ще один. У душ усі ходили по домівках, коли було більш-менш тихо, — каже Сергій. — Дивилися фільми через ноутбук, розгадували кросворди. Хтось на день ходив додому. Заряджали гаджети раз на добу від генератора. Зв’язок іноді можна було піймати на горищі будинку.
— Де брали бензин для генератора?
— Друг займається бурінням свердловин. Допомагав йому під час активних бойових дій у березні. Робили водогони біля військових і медичних об’єктів, волонтерських центрів. Віддячували вони нам то бензином, то продуктами. Так, наприклад, за роботу пригостили піцою з піцерії «Ла піца». У той день був якраз день народження в мого батька – 72 роки. Ось так у підвалі з піцою і відсвяткували разом з усіма. На 8 березня жінкам дарували квіти. Дістали через знайомих.
— Чому не виїжджали з родиною? Бойові дії були зовсім поряд з вашим будинком.
— Була така можливість десь на початку березня. Знайомі виїжджали і нас забирали. У мене вже було чоловік тридцять у підвалі. У брата ще більше. На кого б ми їх залишили? Запитав у дружини і синів. Вони відмовилися їхати без мене. Тоді я запропонував свої місця тим, хто був у підвалі. Троє погодилися і вибралися з міста.
Так, дійсно, біля дому було тривожно весь час. Поряд територія старої військової частини, що пустує більше двадцяти років. Росіяни постійно бомбили і обстрілювали те місце. Біля двору їздили «Гради» та інша важка військова техніка. За п’ятсот метрів від дому лісосмуга, де постійно була перестрілка з російськими військами.
— Продумали щось новеньке, якщо знову доведеться засісти в підвалах? Щоб комфортніше?
— Зроблю буржуйку.
Ольга САМСОНЕНКО
Фото автора
На знімку: Сергій Слісаренко біля дровника і свого будинку

Пошук по сайту